— Я уже не пам'ятаю, який у мене розмір ноги. Кросівки і черевики пороздавав друзям, а тапочки з хати викинув. За це місцеві звуть мене Босий або Босяк, — каже 55-річний Михайло Пікторов з райцентру Володимирець на Рівненщині.
Узимку Михайло живе в аварійному палаці Красицьких, який орендує. Там облаштував штаб дитячого козацького товариства "Пагін".
— Нога так звикла до землі, що більше ніколи не взуюся, — показує на великі загрубілі ступні. — Холод відчуваю, але не боюся його. У селищі спершу вважали диваком, але з часом звикли.
У напіврозваленому палаці немає грубок. Єдине опалення — інфрачервона лампа на високій ніжці.
— У своїй квартирі затіяв ремонт, тому поки що переселився сюди. Це маєток XVIII століття. Колись тут була літня резиденція графа Фердинанда Красицького, а тепер живуть тільки миші та я, — киває на застелене ліжко, шафу з написом "головою бити сюди" та мікрохвильовку.
Одягнений у літню сорочку та підкорочені штани. Запарює трав'яний чай.
— Я сирота, народився на Уралі. Але виріс у володимирецькій школі-інтернаті — у будинку по сусідству з цим маєтком. Раніше був інструктором по туризму при районному управлінні освіти, тепер з весни до зими таборую по країні з місцевими дітьми. Виховую їх у козацьких традиціях, щоб загартовувалися змалку.
Не носить взуття із серпня 1991-го. Прочитав книжку науковця Порфирія Іванова, який півстоліття ходив босоніж узимку і влітку.
— Повіз групу дітей на море в Одесу. Туди їхав у старих шльопанцях, а вернувся босий, — каже. — Друзі сміялися, скільки ще витримаю. Але я переходив зиму і доказав їм, що й без взуття можна файно жити. Якщо хтось питає, чи не хворію через босі ноги, завжди відповідаю — не дочекаєтеся.
До маєтку заглядає давній товариш 51-річний Сергій Міцкевич. Говорить, не ризикує ходити босоніж.
— Ми всі думали, що у Міші та блаж пройде. А вийшло навпаки — ще дужче завівся, — сміється. — Він з того літа все своє взуття пороздавав, хоча раніше любив носити модні чеські черевики. У 1990-х в райцентрі з'явилися перші стихійні ринки. Ідемо зимовим ранком повз базарчик. Закутані продавці аж танцюють від холоду. На босого Мішу дивитися не можуть. Хтось із торговців запропонував скинутися і купити йому взуття. Міша не схотів.
За 21 рік Михайло взувався лише двічі — коли підіймався взимку на Говерлу і йшов у районний відділ освіти.
— Охороні не сподобалося, що я порушую дрес-код. Пішов позичити у знайомих кеди. Навіть на сесію райради ходив босий — був депутатом минулого скликання. Тепер політику покинув, бо вона нудна.
У Києві Пікторова не пустили до метро.
— Я спішив на зустріч до американського посольства, бо виграв у них грант по таборуванню. Але міліціонер не впустив. Кажуть, перед тим босого цигана коротнуло струмом у 360 вольт.
З дружиною Оленою розлучився. Вона з донькою і внуком живе у Миколаєві.
2 
1
Коментарі