В Ольги Нені, 52 роки, — найбільша родина на Сумщині. Жінка виховала 29 дітей: троє власних, решта — прийомні, зокрема 17 темношкірих. Чоловік покинув Ольгу Михайлівну, коли вона взяла дев"яту дитину.
Родина мешкає у двоповерховому п"ятикімнатному будинку на околиці Сум.
— Люди переважно всиновлюють дітей біленьких, схожих на себе, а я — темношкірих, — каже російською жінка. — Більшість взяла у київському дитбудинку "Берізка". Всі вони — плоди студентського кохання. Почалося з того, що подзвонила вихователька сімейного дитячого будинку Ніна Чернявська й каже: "Заходь, я таку красиву дитинку взяла". Прийшла, а там така симпатична смуглявка, я аж позаздрила. Спати не могла, доки не взяла 2-річну Сніжану.
Сідаємо на диван. Господиня згадує, як 32 роки тому годувала груддю чужу дитину.
— Коли народила Юлю, нас майже одразу положили до лікарні. У дівчинки животик заболів. Годувати груддю мені заборонили. Не знала, куди молоко дівати. Запропонували "відмовничка" з сусідньої палати. Він до мене прижався, наче рідний.
Жінка запам"ятала цей випадок. Але не наважилася привести в дім чужу дитину. Зробила це 1988-го, коли свої підросли, а старшій Юлі виповнилося 12. Тоді Ольга Неня взяла з інтернату 6-річну Катю. Дівчинка вмовила забрати її молодших брата Володю й сестру Таню.
Ольга Неня пропрацювала на заводі "Сумихімпром" 29 років:
— Доки була на роботі, за молодшими дітьми доглядали старші. Восьмий рік на пенсії. Пішла раніше, бо трудилася на шкідливому виробництві. Отримую пенсію й виплати на дітей — десь 550 гривень на кожного. Декому здається, що це багато. Говорять, що маю якусь вигоду. А ти за всі комунальні послуги заплати, за музичні школи та гуртки, обуй, накорми їх.
Спочатку Ольга Михайлівна мешкала з дітьми у трикімнатній квартирі.
— Потім британський благодійний фонд "Житло та надія для дітей" придбав цей будинок. Маємо п"ять кімнат. Але в домі немає гарячої води. І туалет на вулиці. На плиті щодня гріємо 10 відер води, щоб помитися, — розповідає жінка.
— Ще нам потрібен мікроавтобус, — додає хлопчик. Він щось ремонтує у кутку.
— Це — Габріель. Йому лише 13 років, а він всю техніку може полагодити, — хвалиться Ольга Михайлівна.
— У нас був старенький "опель". Ми лягали на дно машини, сідали одне одному на коліна й їхали на базар. А недавно "опель" здох, і його вже не відремонтуєш, — пояснює Габріель.
Вдома діти говорять переважно російською, вставляють окремі українські слова. Хоча всі добре знають українську.
Ольга Михайлівна каже: з малими дітьми було складно. Тепер, коли наймолодшим Ерікові та Арині по 8 років, легше.
— У 1990-х ні пелюшок, ні підгузків не вистачало. Бувало, один закричить, а інші вже на підхваті. Зараз же вони всі — мої золоті помічники. Дівчати готують їсти, хлопці в магазин бігають, — розповідає господиня.
Додає, що діти — різні.
— 16-річний Кирило музику пише, ходить до ліцею обдарованих дітей. 12-річна Сильвія мріє стати моделлю. Возили її до київської модельної агенції. Саша будь-який велосипед відремонтує. А Катя ледь-ледь із трійки на трійку перебивалася — зате гарна господиня.
21 квітня в Тетяни, рідної доньки Ольги Михайлівни, народився син. У жінки це дев"ятий онук. Усіх вона забирала з пологового будинку.
Ми попрощалися. Ольга Неня поспішила до магазину — вибрати візочок наймолодшому онукові.
1956, 3 лютого — Ольга Неня народилася у місті Суми; через 8 місяців помер батько
1975 — вийшла заміж
1976 — народила доньку Юлю; нині вона працює медсестрою в Сумській міській лікарні, виховує двох синів
1978 — народила доньку Тетяну; працює в будівельному цеху на заводі ім. Фрунзе, має доньку та сина
1980 — народила сина Дмитра; він — водій, одружений, виховує сина
1988 — взяла першу дитину з інтернату — Катю. Нині вона заміжня, мати двох дітей, чекає на третю. Відтоді Ольга Неня взяла ще 25 дітей, 17 із них — темношкірі
2000 — британський благодійний фонд "Житло та надія дітям" придбав родині п"ятикімнатний будинок
2001, 16 серпня — Ольга Неня вперше стала бабусею. Зараз у неї дев"ять онуків
3 
1
Коментарі
1