25-річний Олександр працює в реабілітаційному центрі для колишніх наркоманів "Восток" у місті Ірпінь під Києвом. Він припинив вживати наркотики два роки тому.
— На таблетках і траві сидів з 14 років, — розповідає Олександр, заходячи у кабінет директора. Не знімає куртки, сідає на диван. — Пішов учитися в училище на бармена-офіціанта. Влаштувався працювати у кафе. Коли отримав перші гроші, друг запропонував мені таблетки. За півроку я вже вживав по 40 на день. Купував трамадол, його в аптеках було легко дістати. Щоб заробити на наркотики, обманював клієнтів. Писав на чеку завищену суму. А на своєму, який здається в касу, зубочисткою наводив справжню вартість. На різниці в день мав до тисячі гривень. Дев'ять разів міняв роботу. Думав, перейду в інше кафе, не буду зустрічатися з колишніми дружками і кину наркотики. Але на новому місці завжди були такі ж. Я тільки заходив у приміщення і бачив: той "вбитий" стоїть і той під кайфом. Через таблетки нервувався і скандалив з клієнтами. Востаннє стукнув попільничкою клієнта по голові. Після того перейшов працювати на кухню, подалі від стресів.
Олександр високий, чорнявий, із грубим і хриплим голосом. Каже, це через те, що багато палив. Постійно посміхається, дивиться в очі.
— На кухні я навчився робити кондитерські вироби. Доріс до заступника шеф-кухаря ресторану "Арена". Там готував для українських і російських зірок. Навіть Стівену Спілберґу торт робив. Ми з хлопцями бігали у віп-залу дивитися на нього. Боярському дуже мої тістечка сподобалися. Він через офіціантів мені подяку передав і чайові. Для Асії Ахат я робив торт у вигляді скрипки. Коли все було готово і залишалося намалювати кремом три струни, я впав у торт. Довелося швидко його загримовувати квітами.
Розмішує цукор у чашці з чаєм. У нього тонкі довгі пальці з акуратно підстриженими нігтями. Суглоби вузлуваті. Каже, що всі наркомани люблять солодке, бо солодощі швидко відновлюють сили.
— З "Арени" мене звільнили по глупості. Співмешканка подзвонила, попросила принести креветок. У мене на кухні вони були, я взяв у кишеню і пішов. Був під наркотиком, тому не подумав, що охорона мене піймає. Так і вийшло. Мені сказали, що я повний дурак, але якось не солідно шеф-кухаря звільняти за крадіжку. Дозволили написати заяву самому. Я пішов на замісну терапію для наркоманів. Але препарат, який нам кололи, осідав у суглобах. У мене так спухли коліна, що не міг ходити. Щоб заробити на наркотики, з другом засновував фіктивні інтернет-магазини на підставних людей. Брали у бізнесменів гроші й закривалися. Заробляв і тим, що допомагав наркоманам купувати наркотики. Раз до мене подзвонили, попросили продати порошок. Я подробив таблетки анальгіну. З цим порошком мене взяла міліція. Правда, швидко відпустила. Після того за мною полювали обмануті клієнти.
Олександр масажує коліна. Каже, після хвороби залишилася звичка.
— Додому я повернутися не міг. Украв гаманець своєї молодшої сестри з її першою зарплатою. Батько сказав, щоб я їхав жити в село, пропонував купити мені хату. На квартиру, де я жив з дівчиною, теж не міг повернутися. Всі мої дівчата, з якими жив з 14 років, навіть не здогадувалися, що я — наркоман. Остання, яка була старша мене, якось побачила мене вколотим. Все зрозуміла і почала влаштовувати скандали. Вона сама колись приймала психотропні наркотики, тому хотіла витягти мене. По бабках їздив, вони мене яйцями викачували, заклинали, але нічого не допомагало. Тоді мама умовила піти в реабілітаційний центр. Від зупинки до центру не більше півгодини ходу. Я за цей час скурив 17 цигарок. Думав, помру.
За дверима чути шурхіт. Чоловіки, які живуть у реабілітаційному центрі, прибирають кімнати. Вони перуть вручну. Пральної машини не купують спеціально, бо наркомани повинні щохвилини щось робити, аби не думати про наркотики.
— Зараз допомагаю таким, як сам був колись. На початку мене розпирало від радості, я підходив до всіх наркоманів у Києві. Міг видьорнути людину з метро, підходив на зупинках. Їх видно по розслабленому виразу обличчя. Бувало, помилявся. Якось чоловік у маршрутці їхав і заснув. Думаю, по любому — нарік. Сідаю біля нього, кажу, що допоможу знайти вихід. Він як зірветься з місця. Я поняв, помилився, ледь своєї зупинки дочекався.
Олександр мріє відкрити кондитерський цех.
— Робитиму торти. Працюватимуть у мене хлопці, які пройшли реабілітацію. Їм важко знайти роботу.
1 
1
Коментарі
4