У другому класі школи села Щітки, що за 10 км від Вінниці, навчається 16-річний Вадим Кокушко. До школи він прийшов 1 вересня разом із 7-річною сестрою Тетяною.
— У сім років я місяць у школу ходив, — розповідає Вадим. — Потім мама забрала мене. Не тягнув. Більше ніколи в школу не ходив. Мамі вдома помагав.
Сім"я живе у селі Писарівка, до школи діти добираються через греблю.
— Я не знала, що робити, — прикладає руку до грудей директор школи 40-річна Оксана Даровенко. — Учителька посадила Вадима збоку за свій стіл, бо за парту першокласника він не помістився. Діти на нього реагували нормально. А от батьки почали непокоїтися: чого це дорослий хлопець із першокласниками сидить?
— Виявилося, що Вадим самотужки навчився читати по складах і рахувати, — продовжує директор. — Тому вирішили перевести його одразу до другого класу. І, щоб не лякати батьків інших учнів, на індивідуальне навчання.
Директор веде до класу, де навчається Кокушко.
— Наша школа минулого року своє століття відсвяткувала, — пояснює Оксана Даровенко. — Досі опалюємося грубками. Класів не вистачає, то займаємося у пристосованих приміщеннях.
Вадим сидить один за першою партою. Вона для нього замала, тому хлопець горбиться, коли пише. Біля дошки вчителька пояснює, які слова пишуться з великої літери.
— Вадим — старанна дитина, — каже вчителька Олена Березівська — Ми з ним писані літери почали вчити, до того він тільки друкованими вмів писати. Так радів!
Вадим червоніє. Показує свій зошит.
— Як уже дорослішим став, питав маму, як вона газети читає, — хлопець розвертається до директорки. — Вона мені показала, де яка буква. Ну, я і складав їх у склади і слова. Так і читав. Щитати краще виходить. Я в магазин ходжу, то здачу вмію пощитати.
Вадим Кокушко каже, що завжди хотів учитися.
— Рішився, коли Танюшка в перший клас пішла. Ну, і я з нею. Думав, разом будемо в школу ходити. Аж мене у другий клас перевели. А після Нового року в третій переведуть.
Директор відвертається і витирає сльози хустинкою.
— Ну от як це може бути? — намагається усміхнутися вона. — Це ж не Мауглі, який серед лісу живе. Цей же хлопчик щодня між людей був, й усі знали, що він не ходить до школи.
Вадим має особистий розклад занять. Щодня у нього два уроки. Найбільше подобається малювати:
— Хотів художником стати. Але вчителька каже, що в мене не надто виходить. То я думаю вихователем бути. У мене ж є ще дві молодші сестрички і братик. Я сам із ними няньчився. Мама каже, добре справлявся.
Його 12-річний брат Максим також не ходить до школи — через проблеми з тиском. Батько хлопців живе у місті Калинівка Вінницької області. Мати каже, що розлучилася з ним, бо він хотів Вадима у дитбудинок здати. 7-річна Тетяна та 4-річна Аня — звідні сестри Вадимові по матері. У грудні цього року має народитися ще одна дитина.
— Болів він у мене: енцифальний синдром, — виходить у двір вагітна 38-річна Марія Ковальчук, мати Вадима. — Коли народжувала, його щипцями витягували і поврєдили. То він часто в обмороки падав. Після того зразу температура і давлєніє в нього підскакували. У школу N10 походив два тижні, і мені сказали його забрати. Я зі слізьми на очах відвела його в дитсадочок N65, де реабілітаційний центр для таких дітей. Там він із лєстніци впав, і мені знов його забрати сказали.
Вадим кілька разів лежав у Вінницькій психлікарні ім. академіка Ющенка.
— Зробили з нього дурака і в псіхушку відправили. Раз він приходить до мене й каже: "Мама, я не дурак. Я не в тому отдєлєнії лежу". Після того врачі приписали йому лікарства на 800 гривень кожен місяць. Із весни прінімає. Тепер усе нормально, обмороків більше немає.
4 
35413
Коментарі