У селі Ташлик Смілянського району Черкащини живуть довгожительки-однофамільці Хлівни — Текла Дмитрівна, Уляна Григорівна і Мотрона Афанасіївна. Усі народилися 10 числа, тільки в різні місяці й роки.
Ташлик розташований за 30 км від Сміли.
104-річна Текла Хлівна живе на вул. Зарічній. Біля двору стоїть її зять 69-річний Володимир Дядик.
— У нас є іще один довгожитель, Рябко. Йому 25 років. Ну він глухий, як і баба. Іди, мій хороший, — Володимир Демидович бере на руки рябого пса.
У хаті на ліжку сидить Текла Дмитрівна. Донька 69-річна Ольга Архипівна поправляє на матері хустку.
— Сиди. Моя ти маленька. Мати й була невеличка. А це висохла, — показує на руки. — Вона зятя дуже любить. Каже, що такий хароший, добру воду носить. Коли вона уночі пити хоче, він піде до криниці й витягне.
30 років Текла Дмитрівна доглядала за лежачою донькою Олександрою, яка хворіла на поліомієліт.
— Коли сестра померла, матері було 95. Ми забрали її до себе. У неї, не знаємо від чого, на оці з'явився опоясующий лишай. Око лікарі вирізали. Відтоді почала й недочувати, — Ольга Архипівна гладить материне плече.
Текла Хлівна із семи дітей у батьків була найменша. У 12 років залишилася сиротою. Пішла у сусіднє село Самгородок у найми. Щоб узяли в колгосп, ставала на цеглини, аби видаватися старшою. З чоловіком Архипом Єлисейовичем мала чотирьох доньок і двох синів. Дві доньки померли під час Голодомору 1932–1933 років.
— Мати пішла на роботу, а старша сестра дістала кочергою з полиці хліб. Наїлися й полопали шлуночки. Так мати за ними й досі журиться. Вижила Олександра. Потім народилося нас троє. Два сини і я. Володя живе в Маріуполі, а Коля у Смілі. Батько помер у 69 років. Мати все життя працювала в ланці. На посів на плечах із Владіміровки за 20 кілометрів носила зерно. У жнива за день по 64 снопи нав'язувала. До 80 років щозими надомницею від швейної фабрики працювала. Варила їсти на свайбах і толоці. Завжди пила по ложці горілки. Як уже до нас забрали, я ллю в ложку, а вона в чарочку. Як наллє більше, то й бачу, що баба п'яненька. Їсть вона гарно. Вечеряти любить млинчики, а вночі, каже, дай хліба. Перед тим, як їсти, молиться Богу. Ми таких довгих молитов і не знаємо, а вона ніде й не зіб'ється. Любить часто міняти кофти.
Донька показує вишиту дрібним хрестиком довгу сорочку.
— Оце мати вишила собі на смерть. А я приготовила їй блузку красиву з рюшами, — каже крізь сльози Ольга Архипівна.
Текла Дмитрівна має по п'ятеро онуків і правнуків та двох праправнуків.
101-річна Мотрона Хлівна живе із сином 69-річним Леонідом Григоровичем і невісткою Катериною Дмитрівною, 62 роки. Їхня хата стоїть на вул. Косіора.
— Вона дуже хароша бабця. Хоч свекруха, але я ніякої обіди на неї не несу, — говорить Катерина Дмитрівна. — Бабка трудяща була. Їй 10 червня буде 102 роки. А вона завжди казала, що 8 березня народилася. Так було колись й у паспорті. А потом записали другу дату.
Чоловік Мотрони Афанасіївни помер у 82 роки. Обоє працювали у колгоспі. Мали четверо дітей. Двоє синів малими втопилися.
— Купалися, там копанка була, — Леонід Григорович показує на ставок за городом, — взялися за руки й стрибнули. По 5 і 6 років було.
Катерина Дмитрівна сідає на ліжку поруч зі свекрухою.
— Як ми з чоловіком погиркаємося, то за ним руку тягне. Вела серед хлопців із рідні агітацію, що жінка — дар Божий. Учила мене гроші в чоловіка красти: "Купи, що треба, а через тиждень покажи. Тоді будеш хароша".
Мотрона Хлівна має чотирьох онуків і п'ятьох правнуків.
101-річну Уляну Хлівну доглядає донька 73-річна Любов Іванівна зі своїм чоловіком Леонідом Шабратком, 79 років. Їхній будинок на центральній вул. Кірова.
— Я у неї одна осталася, — розказує Любов Іванівна. — Мати поховала трьох синів. Дісталося їй, бідній. Батько Іван Юхимович не вернувся з війни, то вона з 28 років нас чотирьох сама піднімала на ноги. Похоронку принесли якраз на Різдво. А перед цим він написав, що поранений у Кременчуку. То вона по нього три тижні їхала кіньми, тільки його десь перевезли. Там у неї стався сердешний приступ. Побачила десь біля вокзалу купу, думала, дрова. А то штабелями складені мертві мерзлі люди. Приїхала чорна як стіна.
Уляна Григорівна гукає доньку зі спальні.
— Таке худе зробилося. Ще у 100 років кой-як була. Два годи тому й сапала. Їсть гарно. То пільменчики, то катлєтку, то холодчик. Борщ їсть і цілує мене. Любить страшне.
Уляна Григорівна має 11 онуків, 14 правнуків і вісьмох праправнуків.
3 
1
Коментарі
2