До села Королівка Борщівського району Тернопільської області часто приїжджають студенти з Києва, Одеси, Донецька, Сімферополя. Члени Студентського братства їдуть послухати лекції місцевого вчителя Григорія Ковпака. 14 жовтня йому виповнилося 102 роки.
Григорій Іванович знає грецьку, латинську, польську, німецьку, старослов"янську мови. Цитує напам"ять Тараса Шевченка, Василя Симоненка. Багато років грав на скрипці.
— Батько закінчив гімназію, а знає більше, ніж деякі нинішні кандидати наук. Колись освіта була кращою, — каже донька вчителя Ірина Великодна, 72 роки.
Григорій Іванович повільно сідає в крісло. Збоку ставить палицю. Прикладає руку до вуха, бо погано чує.
— Семикласник із Києва нещодавно заїжджав дізнатися правду про УПА, — розказує чоловік. — Телефонували хлопці з Донецька. Розпитували про визвольний рух, як ми тоді мислили.
— На скрипці ще граєте? — запитую.
— Віддав учителеві співів, — каже він. — Не зберіг скрипку, бо кому мав грати? Я 25 років жив сам, аж доки не приїхала доня.
Ірина 40 років жила окремо від батька.
— Мій чоловік був військовим, троє синів — теж. Жили в Семипалатинську в Казахстані. Я повернулася 14 років тому. Чоловік помер. Союз розвалився, війська виїжджали до Росії — і мої сини туди поїхали. Я трохи жила з ними в Підмосков"ї, чекала квартиру. А тоді повернулася до батька. Лишилася без квартири, отримую пенсію 517 гривень. Хоч у Казахстані 20 років працювала в держадміністрації.
25 років жив сам, аж доки не приїхала доня
Розповідає про батькову матір Юстину. Та закінчила шість класів. Тоді в селі таких людей було мало. Батько Григорія Івановича очолював "Просвіту". Побудував клуб. Під час війни Григорій Іванович відповідав за медикаменти й теплий одяг для воїнів УПА. А 1944-го пішов на фронт. Був тричі контужений, втратив слух. Руки досі трясуться. Як інвалід отримує 1140 грн пенсії.
— Сам себе обслуговує, — говорить донька. — Навіть голиться сам, підпираючи одну руку другою. Тільки алергія тата замучила. Й тяжко йому вже ходити. Колись любив гарно поїсти, особливо солодке. Горілки майже не пив. Трохи курив, але кинув.
Запитую, чим нині цікавиться Григорій Іванович.
— Нещодавно перечитала йому всього Глазового. Захотів посміятися, — каже донька. — Половина моїх онуків — у Санкт-Петербурзі. Через нього приїжджають щороку. Це він навчив дітей родичатися. У Росії такого немає — щоб так батько гуртував усіх.
Ірина Григорівна теж педагог, закінчила історичний факультет Чернівецького університету. Молодша сестра Олександра викладає психологію в Чортківському педучилищі. Брат Орест працює викладачем англійської мови в Тернопільському економічному університеті.
— Мама була вчителькою початкових класів, знала німецьку, — згадує Ірина. — Нас було п"ятеро. Брат помер маленьким. А сестра пішла з життя недавно.
1905, 14 жовтня — Григорій Ковпак народився у с. Королівка Борщівського району Тернопільської області
1928 — закінчив Чортківську класичну гімназію
1932 — завершив навчання в Чортківській педагогічній семінарії
1935 — одружився із Софією Штайнер, донькою німця й полячки
1936 — народилася донька Ірина; за 2 роки — Олександра; за 4 — син Ігор, через рік помер
1940 — пропагандист ідей ОУН-УПА
1944 — пішов на фронт; з"явилася на світ донька Віра; за три роки — син Орест
1962 — почав будувати хату в Королівці
1967 — родина переселилася в недобудований дім
1971 — померла дружина Софія
1973 — завершив будівництво
1993 — із Казахстану повернулася донька Ірина
2005 — їздив до Тернополя на педагогічну конференцію
3 
35413
Коментарі