— Мы Бога каждый день благодарим за то, что живыми остались, да и сейчас в нашей квартире лучше, чем на улице, — 68-річна Алла Висоцька струшує сніг із червоної плетеної шапки перед першим під'їздом 6-поверхового будинку на столичній вул. Івана Мазепи, 3.
Опівночі 21 листопада тут сталася пожежа. Вигоріло 600 кв. м даху та вісім квартир на верхніх поверхах. Усього пошкоджені 50 помешкань. 29 листопада Алла Григорівна з чоловіком Володимиром і сином Андрієм повернулася у свою 3-кімнатну квартиру.
Будинок за кілька метрів від станції метро Арсенальна. Біля під'їзду чергують п'ятеро міліціонерів. Один із них сидить на пластиковому стільці під стіною, розгадує кросворди. Алла Григорівна показує міліціонерам сторінку паспорта з пропискою.
— Міліціонерів поставили тут одразу після пожежі, — піднімається сходами на третій поверх. — Усередину пускають лише мешканців. Спочатку тут багато бажаючих було поживитися чужим добром. У сусіда з сейфу вкрали пляшку дорогого вина. В інших повикручували розетки. Сусіди такого б ніколи не зробили. Це тільки чужі.
Алла Григорівна живе в 3-кімнатній квартирі площею 93 кв. м. У коридорі стоїть мішок цибулі, на серванті складені на купу набряклі від води фотографії.
— У нас квартира була схожа на музей, — знімає довге пальто. Накидає на плечі червону куртку із засмальцьованими рукавами. — Ми з сином художники. Він у мене інвалід першої групи. Нічого не чує, але малює гарно. Усі картини на купи склала і дивитися на них боюся.
Попід стелею протягнутий електричний провід. До нього приєднана лампочка, яка освітлює вітальню. Посеред кімнати стоїть теплова гармата. На столі, кріслах і дивані сохнуть м'які іграшки, ковдри і кілька курток.
— Найбільше шкода книжок із репродукціями ікон, які мені подарував святий отець із Бельгії, — витягує з купи книжку. На ній нічого не видно — усе розмите водою. — У ту ніч я погано спала, було передчуття чогось недоброго. Почула, як на вулиці щось падає. Виглянула у вікно, а з сусіднього — дим валить. Розбудила сина і чоловіка. Доки вони збиралися, встигла якісь речі повикидати через вікно. Я не панікувала, бо років 25 тому в цій же квартирі пережила пожежу. Та тоді держава нам здорово помогла. За бюджетні гроші повністю зробили ремонт і навіть новий паркет постелили. А тепер нічого не обіцяють. Усім жителям будинку дали по 10 тисяч гривень компенсації морального збитку. А мені на ремонт і 100 тисяч не вистачить.
У спальні на дивані в товстих плетених шкарпетках лежить син Андрій, 40 років. Щоб привітатися, голосно мугикає і розмахує руками. Біля нього на дивані два товсті альбоми з фотографіями.
— Коли вже вийшли на вулицю, син згадав про ці альбоми. Виніс їх із палаючого будинку. Гасили пожежу довго. Квартира Сашка з п'ятого поверху вже горіла, а пожежники драбину не підганяли. Пояснювали: раз вогонь вітром понесло до третього під'їзду, то треба його першим гасити. Спочатку казали, що пожежа почалася в 35-й квартирі, бо там загорівся камін. Та це брехня. Я після пожежі в їхню квартиру зайшла, то лише камін цілим залишився. Потім почали говорити, що зайнялося на горищі, бо його нібито незаконно здавали в оренду. Та цього бути не могло. У жовтні ми ставили супутникову тарілку. Через горище хотіли вийти на дах, але воно зачинене було. Писали заяву в жек, щоб нам його відкрили. Тепер час такий, що спеціально могли підпалить, бо хтось комусь став заважати. Ще ходить одна версія, що цей будинок хоче хтось викупить. Після пожежі Андрій кілька днів плакав і спати не міг. Просив: "Треба цю квартиру продать. Бо колись ми тут усі згоримо". 3-кімнатна квартира в цьому будинку коштувала мільйон доларів, після пожежі більш як 200 тисяч за неї не дають. Років вісім тому сусідка навпроти хотіла свою продати. Ріелторша їй казала: "Ваш будинок тільки зверху елітний, а всередині рухлядь одна. Тут же жить страшно".
Алла Григорівна ставить на електроплитку каструлю.
— Чоловік скоро з роботи прийде, треба борщ учорашній розігріти.
Стіни в кухні завішані дерев'яними дошками, розписаними квітковими візерунками. Угорі на полицях розставлені чашки і тарілки.
— У нас тільки кухня збереглася нормально. Але в шафах усе мокре. Потрохи витягую і просушую. Усі крупи повикидала, щоб ніяких жучків не завелося. Нас у квартиру пустили лише вранці. Води було по коліна. Два дні вичерпувала.
У квартиру заходить чоловік господині 71-річний Володимир. Струшує з хутряної шапки сніг, кладе її на полицю.
— А зайду до бригадирів, може, вони відкриють, — каже Володимир Іванович.
— Над нами живе генерал СБУ, — пояснює Алла Григорівна. — Він закрив квартиру на ключ і поїхав кудись. А там же в нього дах весь згорів, треба плівку застелити, щоб сніг нам на голови не падав. То це він учора дав ключ бригадиру. А той часу не має, щоб плівку застелити, а нам ключ давати не хоче. Не можу зрозуміти, чого він нас туди не пускає. Там же все згоріло. Ну, хіба що в того есбеушника був туалет із мармуру і золоті ручки на дверях. Він у нас інкогніто. Кілька років тому нас затопив, так ми його і тоді не бачили. Прислав до нас якусь бабу, щоб передала гроші на ремонт.
На всіх сходових майданчиках працюють теплові гармати. Біля них на поручнях розкладені матраци, ковдри, куртки, пальта і взуття.
— Что там у вас постоянно капает? — до працівників жеку на сходовому майданчику кричить жінка із 15-ї квартири в махровому халаті.
— Ничего тут не капает, это вам уже кажется, — відповідає їй чоловік у синій спецівці.
— Вы бы лучше еще раз крышу пленкой перекрыли, а то наши вещи здесь никогда не просохнут.
— Вот зайдите, гляньте, как мы живем, — жителька квартири №15 відчиняє двері. Весь коридор заставлений купами вогкого одягу. На міжкімнатних дверях висять сирі матраци і ковдри. — Хуже, чем на вокзале. Сначала нам предложили поселиться в отеле "Салют". Но через день сказали, что все отменяется, потому что в районной администрации не хватит денег, чтобы с отелем рассчитаться. Сказали, что могут поселить в Пуще-Водице в санатории для нервнобольных. Через несколько дней оттуда все уехали к своим родственникам. Жить там невозможно. На этаж — один туалет и умывальник, а в душе нет горячей воды. Только одна семья там осталась. У них в Киеве никого нет. 10 семей сюда переехали.
23
пожежні машини гасили полум'я. Заливати водою будинок на вулиці Мазепи, 3 почали опівночі 21 листопада. Закінчили опівдні. Усередину жителів не пускали. Боялися, що дім обвалиться.
Встиг ухопити паспорт і 20 гривень
Киянин 28-річний Олександр Вертебний збирає підписи мешканців будинку для того, щоб представляти їхні інтереси в районній адміністрації. Його 2-кімнатна квартира на п'ятому поверсі повністю згоріла.
— Квартиру мені залишили батьки. 2009 року зробив у ній капітальний ремонт. Старе перекриття обшив гіпсокартоном, поставив металопластикові вікна, нові двері, поклав плитку і паркет. На це витратив 40 тисяч доларів. На початку грудня планував відкрити свій інтернет-магазин. Пожежа знищила всю техніку.
Двері до його помешкання відчинені. Усередині смердить горілим. У коридорі стоять три іржаві відра й віник з обгорілим кінцем. На стіні за знищеною вогнем штукатуркою наклеєна стара журнальна вирізка з іконою.
— Тієї ночі не спав. Коли побачив у вікні вогонь, встиг ухопити паспорт і 20 гривень. Із собакою Флешем вибіг на вулицю. Більше нічого з квартири забрати не встиг. Доки вдягнувся, спальня вже горіла.
— Нам обіцяють за державні гроші зробити перекриття і ремонт хоча б радянського зразка. Про причини пожежі не говорять. Зробив офіційний запит у міліцію, але відповіді не отримав. Зараз живу у своєї дівчини. Купив собі пальто, два светри і джинси.
3 
1
Коментарі
3