"Знайшли бойову частину від шахеда із сорока кілограмами вибухівки"

Надходить більше повідомлень про замінування навчальних закладів

З дитинства мріяв стати поліцейським. Подобалось відстоювати справедливість, а також захоплювала якась романтика боротьби зі злочинністю. Але потім захопила професія пожежника – ці люди також рятують, і не лише від вогню. Після закінчення школи в мене було довге волосся по плечі. Сам собі сказав: якщо вступлю в академію – пострижуся. Що ж, мусив змінити імідж.

 

У студентські роки найважче було звикнути до суворої дисципліни. Не можна було вийти за територію академії без записки про звільнення. Поїхати додому також було непросто. Ми вчилися по суботах, і щоб відпустили на вихідні, треба було писати рапорт на ім'я ректора та вказувати поважну причину.

Фізкультура мені давалася легко. З дитинства я був із спортом на ти, тому пробігти чи підтягнутися не було проблемою. Уже тоді розумів, що ця професія небезпечна. Нам проводили багато психологічних тренінгів, показували відео про те, як пожежники гинули через різні причини. Завжди наголошували: рятувальникам не можна вживати алкоголь. Має бути холодний розум.

Ближче до випуску сказали, що на Вінниччині з праце­влаштуванням погано, а Донецька й Луганська області на той час забирали всіх. Уже налаштувався їхати туди, але так сталося, що вакансії з'явилися – і я потрапив у Липовецький підрозділ. Став начальником караулу, або, простими словами, старшим на виїзді. Наше головне завдання – рятувати людей. Якщо горить будинок і в ньому люди, насамперед витягуємо їх, а вже потім починаємо гасити. У ті часи ми працювали без дихальних апаратів. Заповзали в задимлене приміщення, лежачи на животі, бо ближче до підлоги більше кисню. Апарати отримали тільки 2014 року.

Найчастіша причина пожеж – необережність. Випив чолов'яга чарку, закурив у ліжку – і все, пожежа. Або ж поставила бабуся чайник, лягла, задрімала – ні бабусі, ні хати. На підприємствах проблема – в порушенні технологічних процесів. Наприклад, двигун перегрівся, дав іскру, а пил – це така штука, яка не просто горить, а вибухає. Був випадок в Оратові, коли горіла кукурудза на елеваторі. Ми виїхали о 23:00, а повернулися наступного дня о 14:00. Горіло всередині, тому спершу охолоджували метал. Потім працювали на висоті дев'ятиповерхівки. Розрізали конструкцію, щоб можна було подати ствол із водою. Надворі кінець жовтня, холодно, а ми всі мокрі, та ще й голодні. Тому часто жартуємо, що на чергуванні головне – вчасно поїсти. Бо коли завдання тривале, то згадуєш і вже холодний борщ, і вареники, що залишилися в підрозділі.

Під час ДТП завжди зважаємо, що в людини може бути травма хребта. Якщо треба розрізати машину на молекули, ріжемо. Якщо достатньо вирвати двері, вириваємо. Коли медиків іще немає, ми надаємо першу долікарську допомогу. Найперший принцип: не ­нашкодь. Якось у неслужбовий час, коли повертався з роботи, побачив ДТП. Водій виліз сам, а пасажирка залишалась у машині. Перевірив пальці ніг, стиснувши їх. Жінка пискнула: "Ай, боляче!" Якщо боляче – добре, хребет цілий. Витягнув її і на руках переніс до машини швидкої допомоги, яка щойно приїхала.

З періодом повномасштабної війни стало значно більше викликів через ракетно-дронові атаки росіян. Отож знаходимо вибухонебезпечні "подарунки" ворогів. У нашому підрозділі всі офіцери мають посвідчення ідентифікаторів, тобто ми можемо відрізнити, де вибухонебезпечний предмет, а де ні, чи є на предметі вибухівка. Був випадок, коли знайшли бойову частину від шахеда із 40 кілограмами вибухівки. Сапери вилучали вибухівку й ліквідовували. У кожному районі є відведені місця для знищення вибухонебезпечних предметів. Проте бувають випадки, коли неможливо їх транспортувати й доводиться знищувати на місці. Нині штати саперів розширили, бо вони виконують завдання в зоні бойових дій. Але на місцях також мають залишатися фахівці.

Нині надходить іще більше повідомлень про замінування навчальних закладів. Якось за годину було 10 таких повідомлень по Вінниці. Хлопці виїжджають, стають на безпечній відстані, а після вибуху, якщо такий є, гасять пожежу. Але, дякувати Богу, тоді це були хибні виклики.

У нашій місцевості є об'єкт критичної інфраструктури, куди часто прилітає. Після ліквідації пожежі внаслідок прильоту хлопці розбирають завали та прибирають те, що наробили російські виродки.

 

За роки моєї роботи матеріально-технічне забезпечення значно покращилося. Коли я прийшов, у нас не було навіть апаратів для дихання. Нині маємо сучасні німецькі апарати, зручний одяг. Якщо раніше носили берці майже цілодобово, то тепер на холодну пору року видають спеціальне зимове взуття, а на літо – кросівки. На виклики маємо вогнестійкі чоботи. Під час ліквідації пожежі вони значно безпечніші та кращі, ніж берці.

У нашому підрозділі одночасно чергують п'ятеро: диспетчер, водій, пожежник, начальник караулу і командир відділення. Наша зона обслуговування – 30 кілометрів, проте дороги не завжди дають змогу швидко дістатися.

Насамперед у рятувальника має бути фізична сила, бо це лише здається, що водою поляпати – це нескладно. Моя вага – 100 кілограмів, але навіть мене робочий тиск зі ствола іноді заносить. Не уявляю як дрібніших колег підкидає з боку в бік. Також рятувальник має бути сміливий, бо не кожен може підійти до вогню чи полізти в палаюче приміщення навіть у дихальному апараті. Колись розповідали старші колеги, які вже вийшли на пенсію, що якось приїхав пожежник на виклик, а в хату лізти не хоче – боїться. Такі люди довго не затримуються в цій професії.

Зима – це завжди пожежонебезпечніший період, особ­ливо у приватному секторі. Однак багато залежить від відповідальності господарів. Якщо людина перед опалювальним сезоном усе перевірить, сажу потрусить, то менше шансів, що щось може загорітися.

Іноді викликають, коли собаки чи коти падають у колодязі чи каналізаційні люки. Якось узимку зателефонували та сказали, що на ставку лебеді примерзли до криги. Ми приїхали, дістали човен, спустили його на лід, а найбільший лебідь повернув до нас голову, подивився, а потім встав і пішов, а за ним і всі решта. Тобто вони не примерзли, а просто сиділи.

Навесні 2020 року в Чорнобильській зоні відчуження вирували страшні лісові пожежі. Мене з колегами також туди направили працювати. Нині аналізую причину тих загорянь і схиляюся до думки, що вже тоді це могла бути підготовка до повномасштабного вторгнення з боку Білорусі. Якось уночі спимо в наметі, влітає старший нашого гарнізону й називає підрозділи, яким терміново треба на виїзд. Потім хлопці розповідали, що загорілось у квадраті, куди навіть теоретично не міг перекинутися вогонь. Це було на самому кордоні з Білоруссю.

Робота складна, але не уявляю себе в іншій професії. Для більшості хлопців і дівчат рятувальник – це покликання. А син, хоч іще й малий, хоче стати військовим, щоб боронити нас від ворогів.

Міжнародна співпраця – це шлях із двостороннім рухом

З початком повномасштабної війни цивільна інфраструктура країни є постійною ціллю ворожих обстрілів. Державна служба України з надзвичайних ситуацій змушена усувати найскладніші пошкодження та захищати цивільне населення. Робота стала ще небезпечнішою. Водночас зростає потреба в удосконалених методах та підвищенні рівня спеціалізації, які дали б ДСНС змогу впоратися з цими новими викликами.

Проєкт GIZ "Підтримка державного та муніципального управління надзвичайними ситуаціями в Україні" допомагає національним та комунальним службам з надзвичайних ситуацій задля кращого реагування на інциденти, відбудови зруйнованої інфраструктури та довгострокової розбудови їх власної структури. Проєкт фінансує Федеральне міністерство економічного співробітництва та розвитку (BMZ).

Головним предметом зусиль проєкту є підвищення рівня технічних і фахових навичок рятувальників. Комплексні на­вчання та воркшопи допомагають посилити їх компетентність в експлуатації сучасного обладнання. Це підвищує ефективність і безпечність роботи рятувальних служб. Досвід, який наші українські колеги набули за останні понад два роки, є безцінним для відповідних служб у Німеччині та ЄС. Адже міжнародна співпраця – це шлях із двостороннім рухом.

Зокрема, нещодавно команда українських пожежників здобувала практичні вміння та навички роботи на сучасних пожежних автомобілях, спеціальних аварійно-рятувальних машинах – комплексах БПЛА й робототехніці – та пожежному роботизованому всюдиході для газоводяного гасіння. Уперше рятувальники вивчали інтерфейс керування і програмного забезпечення мобільних командних пунктів. Крім того, виробник Magirus виготовив для ДСНС необхідне обладнання.

Нові підходи, методи, навчання та обладнання посилюють спроможності з подолання надзвичайних ситуацій в Україні навіть за складних умов війни. Ці заходи не лише покращують захист населення, а й роблять діяльність рятувальників безпечнішою. Загалом покращений цивільний захист допомагає підвищити рівень безпеки та добробуту цивільного населення.

×