Мене постійно називають "Володимир Ілліч". Через це своє справжнє ім'я постійно забуваю. Якось іду вулицею, чую, ззаду хтось кричить: "Олександре Івановичу, зачекайте!" Ніяк не відреагував, іду далі. За кілька хвилин наздоганяє захеканий сусід по під'їзду. Каже: "Ти на мене образився? Всю дорогу гукав, а ти навіть не озирнувся". Тоді зрозумів, що не знаю, хто я насправді: Олександр Іванович чи Володимир Ілліч.
У молодості мав кучеряве волосся до плечей і гладко голився. Але й тоді з Леніним порівнювали, бо, як і він, три останні класи в школі пройшов за рік. Уперше про схожість із вождем сказали 1960 року. Навчався в Київському політехнічному інституті й танцював у самодіяльному ансамблі. Якось партнерка глянула й каже: "Саша, а ти на Леніна схожий!" Я здивувався. У мене тоді була пишна шевелюра, а в Леніна волосся ще в молодості повипадало. Кілька років не вірив людям, які про це казали. Думав, насміхаються.
У перші роки перебудови зайшов у заповнений студентами тролейбус. Сів на вільне місце і чую, хтось ззаду каже: "Альонка, за тобою Ленін сидить". Усі повернули голови в мій бік. Тоді я вже був схожий на Ілліча: відростив вуса й борідку, а волосся на голові повипадало. На кінцевій студенти не розходилися, стояли біля дверей, щоб мене роздивитися. Пройти мовчки було незручно. Я став на останню сходинку і сказав: "Геволюция, о необходимости котогой говогили большевики, завегшилась!" Студенти відповіли: "Так давай новую делать, батя!"
Люблю смішити людей. Якось у колгоспі, де працював, влаштували концерт. Станцював і заспівав. Після виступу мені сказали: "Володимир Ілліч, ніхто не зможе вам скласти конкуренцію". Я відповів: "Вы пгавы. Тут было 12 конкугентов. Но я их всех гасстгелял". Усі покотилися зі сміху. Одного чоловіка так насмішив, що він уже рік до мене не підходить. На останній зустрічі так сміявся, що забрали "швидкою". Лікарі сказали: в нього щось обірвалося, й мусили робити операцію.
1994 року балотувався в депутати Подільської районної ради. Коли йшов фотографуватися, одягнувся, як Ленін. Під час реєстрації документів поклав перед чиновником дві фотографії – свою та Ілліча. Сказав: "Вгадайте, на якій я". Він вибрав фото Леніна. За мене так і не проголосували. Потім розказували, що виборцям за "правильний вибір" платили по 20 гривень.
Якось один режисер знімав сюжет. На мене глянув і сказав: "Ви – не артист. Це вас треба грати".
На базарі торговці проходу не дають. Кожен щось кладе у сумку, ціни скидають. Якось пішов на базар разом із нині покійним товаришем Кузьмичем. Бабульки зразу: "Владимир Ильич, к нам подходите". Я кивнув на Кузьмича: "У нас сегодня секгетное задание. Товагищ Бегия, за мной!" Всі покотилися зі сміху.
Прогулювався Андріївським узвозом. Метрів за 100 мене впізнала група китайських туристів. З гори кинулися бігти і кричати: "Ленін! Ленін!" По черзі почали зі мною обійматися. Я всім казав: "Мао, наша дружба – навек!"
Гроші в кишені сунуть регулярно. Буває, 100 і навіть 200 доларів там знаходжу.
Якось попросили підтримати кандидата в парламент від Блоку Литвина. Привезли в село Лісники під Києвом, де відбувалася зустріч із виборцями. Познайомили з Ольгою Іванівною, яка балотувалася. Доки вона виступала, сидів у коридорі. Під кінець її промови почав пробиратися на сцену з букетом квітів. Люди давай кричати: "Ленін прийшов!" На сцені сказав: "Я говогил – фабгики и заводы габочим? Земля – кгестьянам, товагищи, я говогил? Но как это сделать, я не сказал. Так вот тепегь скажу: я и товагищ Литвин поможем это сделать". Із залу запитали, як записатися до мене на прийом. Відповів: "Все вопгосы к Дзегжинскому".
За 10 тисяч гривень пропонували 40 секунд у труні пролежати: "Хочемо показати, що комунізму настав кінець". Я сказав: "Ви спізнилися. Комунізм уже настав. Але не всі добігли".
Активісти Компартії пропонували знятися в рекламі перед парламентськими виборами. Відмовився, бо комуністів не підтримую. Вони діяли не по природі, знищували все людське.
У радянські часи сім разів писав заяву на вступ у Компартію. Щоразу відмовляли, але конкретної причини не вказували.
Під час помаранчевої революції приходив на Майдан у френчі, подібному на той, що носив Ленін. Коли мене там перший раз побачили, спитали: "А що тут комуністи роблять?" Я поцікавився: "А звідки ви знаєте, що я – комуніст?" Відповіли, що схожий.
Віктор Ющенко мене двічі обіймав. За його президентства пішов на парад 9 Травня. Пробрався поближче і вигукнув: "Вегной догогой идете, товагищи!" Ющенко підійшов до мене, обняв і сказав: "А я думав, Леніна тільки в Мавзолеї можна побачити". Наступного разу на якесь свято стояв біля пам'ятника Батьківщині-Матері і розмовляв із людьми. Раптом хтось смикнув за руку. Глянув, а то Ющенко. Знову обняв: "Світ тісний. Ще не встиг вашого обличчя забути, як знову зустрілися".
Недавно в автобусі жінка підходить: "Владимир Ильич, а у вас Крупская есть? А то я бы не отказалась занять ее место". Сказав: "Со своей Крупской скоро буду праздновать золотую свадьбу. Но вам никто не запрещает любить меня на расстоянии". Навколо мене завжди багато жінок крутилися, однак Валя ніколи не ревнувала і сцен не влаштовувала. Але як приходжу пізно, ображається.
Сусідка прибудувалася до моєї стіни і тепер хоче, щоб вона належала їй. Скаржиться, що займаю її територію, викликає міліціонерів. Вони вже про неї знають. Приходять і кажуть: "Володимир Ілліч, ідіть переодягніться. Ми з вами сфотографуємося і будемо їхати".
Маю орден ліквідатора аварії на Чорнобильській електростанції. На виїзді із зони чергував. Жодного транспортного засобу, зараженого радіацією, не пропустив. Хоч багато разів намагалися напоїти й підкупити. Якось приїхав головний енергетик Радянського Союзу із сімома вантажівками. Тикнув мені під ніс посвідчення: "Ти знаєш, хто я такий?" Я відповів: "Треба було атомну станцію під Москвою будувати". Всі його машини завернув назад. А самого пропустив після того, як він прийняв душ і переодягнувся в чисте. Через рік випадково його зустрів. Він мене обняв і сказав: "Я вас на все життя запам'ятав. Ви – єдина людина, яку мені не вдалося купити".
3 
1
Коментарі
1