Ексклюзиви
Вівторок, 08 січня 2019 10:15

Вразив список речей, які треба зібрати з собою, написаний дитячими каракулями. Запам'яталося одне слово – "кубики"

Боєць повинен відрізняти звук міни від снарядів

Журнал "Країна" публікує уривки зі щоденника Романа Коржова. У 2014–2015 роках він служив молодшим сержантом у 20-му батальйоні територіальної оборони Дніпропетровської області

13–17 вересня 2014 року, Донецька область

Хто не хильнув звечора – не спав. Хтось ходив курити, хтось – у туалет, хтось дивився ТБ, а хтось тихенько матюкався й вовтузився в ліжку.

Під ранок задрімали всі, крім чергових. Я теж не спав. Думав, як складу іспит на чоловіка.

День перший

Базовий табір. Вантажили "огірки" для САУ. Підполковник постійно їх рахував, бо "самовари" (артилеристи. – Країна), як малі діти, хоч скільки відправиш – усе випуляють.

  Роман КОРЖОВ, 39 років, заступник голови військово-цивільної адміністрації Красногорівки на Донеччині. Народився в Херсоні. Закінчив тамтешній педагогічний університет за спеціальністю ”психофізіологія”. Понад 10 років працював у сфері навчання і розвитку персоналу. Воювати пішов добровольцем у 20-й батальйон територіальної оборони Дніпропетровської області. Наприкінці 2014-го підрозділ увійшов до складу 93-ї механізованої бригади ”Холодний Яр”. ”2015 року познайомився з головою міста Красногорівки на Донеччині Олегом Ліванчуком. Він сказав, йому потрібен заступник. Питав, чи не піду працювати, не залишаючи Збройних сил. Я згодився. Майже півроку чекав, доки зроблять відрядження з Генштабу ЗСУ”. Хобі – спортивний пішохідний і гірський туризм. Перечитує книги Ніколаса Томаса Райта, Вальтера Скотта, Роберта Луїса Стівенсона, Євгена Гришковця, Олександра Бєляєва, Михайла Булгакова. Улюблені фільми: ”Сніданок у ”Тіффані”, ”Острів”, ”Собаче серце”. Музичні гурти: ДДТ, ”Чайф”, Pink Floyd, Guns N’Roses, U2. Співаки – Ніно Катамадзе, Борис Гребенщиков. У шлюбі. Виховує 16-річну доньку й 7-річного сина
Роман КОРЖОВ, 39 років, заступник голови військово-цивільної адміністрації Красногорівки на Донеччині. Народився в Херсоні. Закінчив тамтешній педагогічний університет за спеціальністю ”психофізіологія”. Понад 10 років працював у сфері навчання і розвитку персоналу. Воювати пішов добровольцем у 20-й батальйон територіальної оборони Дніпропетровської області. Наприкінці 2014-го підрозділ увійшов до складу 93-ї механізованої бригади ”Холодний Яр”. ”2015 року познайомився з головою міста Красногорівки на Донеччині Олегом Ліванчуком. Він сказав, йому потрібен заступник. Питав, чи не піду працювати, не залишаючи Збройних сил. Я згодився. Майже півроку чекав, доки зроблять відрядження з Генштабу ЗСУ”. Хобі – спортивний пішохідний і гірський туризм. Перечитує книги Ніколаса Томаса Райта, Вальтера Скотта, Роберта Луїса Стівенсона, Євгена Гришковця, Олександра Бєляєва, Михайла Булгакова. Улюблені фільми: ”Сніданок у ”Тіффані”, ”Острів”, ”Собаче серце”. Музичні гурти: ДДТ, ”Чайф”, Pink Floyd, Guns N’Roses, U2. Співаки – Ніно Катамадзе, Борис Гребенщиков. У шлюбі. Виховує 16-річну доньку й 7-річного сина

День другий

Зранку пристрілювали автомати. Із шести пострілів із моєї "Ксюші" (автомат Калашникова вкорочений. – Країна) з 25 метрів тільки один – у ціль. Відхилення від цілі 40 сантиметрів на 25 метрах. Майор сказав, що автомат чудовий. Кинули по гранаті. І всі зрозуміли, що наші РГН (ручна граната наступальна. – Країна) – це чорт у табакерці: не вгадаєш, коли вибухне. У когось через 3 секунди, у когось – через 7. Інструктор сказав: хороший ящик попався – лише дві не розірвалися. Після обіду відправили на передок.

Мій взвод стоїть на самому вістрі лінії оборони. Теоретично, оточити нас – справа однієї хвилини. Тому в усіх стрьомних місцях розміщені секрети (замаскований спостережний пункт поблизу основних позицій. – Країна). Нас четверо в гранатометно-протитанковому відділенні – командир "Малиш", "Морт", "Рекс" і я. Ми як підсилення поповнили ще два секрети. Ніч пройшла жорстко – замерзли як собаки.

День третій

Відіспалися й пішли оглянути будинок, в якому розташований наш секрет. Двоповерховий, з альпійським садом. Ясно, що звели його не на зарплату майора і жили в ньому не патріоти України. Вразив аркуш паперу, списаний дитячими каракулями. Це список речей, які треба взяти з собою. Запам'яталося одне слово – "кубики". Я одразу згадав Дьому (син. – Країна), і бути в цьому домі стало ще важче.

Я знайшов купку іграшок, серед них була сумка з кубиками.

День четвертий

Ніч безмісячна й вітряна. Я помилявся, думаючи, що замерз учора. Тоді було лише прохолодно.

День п'ятий

Чергували в будинку. Всю ніч сепари лупили із САУ і "Градів". Але не по нас. Через наших сусідів намагалися прорватися, щоб оточити. Пацани відбилися. Зранку в сепарському храмі почали бити дзвони. Чути було заупокійну. Досвідчені бійці сказали: "Чекай обстрілу". І одразу почала лупити артилерія.

Усі втомилися. Наш взвод – 20 бійців – перекриває дві дороги й ділянку в 6 кілометрів. Людей, техніки, озброєння не вистачає.

18 вересня 2014 року

Ніч минула тихо. Тільки розвідка додала клопоту. Без попередження каталася на машині з увімкненими фарами. Був би наш секрет ближче метрів на 100, їх би розстріляли.

Учора замкомвзводу хильнув гарненько й пішов снайпера викурювати. Не знайшов, зате на зворотному шляху нарвався на наш секрет. Зчинилася перестрілка. Тільки по матюках зрозуміли, що це – замок. Результат: йому догана від ротного, під секрет треба ладнати нову точку, бо стара – вже не секрет.

Основні наші втрати з двох причин. Недбалість: і так зійде, тут вони не пройдуть, обстрілу не буде, годі й обкопуватися, всі люди – брати. І пияцтво. Пияків називають чотирьохсотими. Вони, як правило, швидко стають вантажем 200 і 300, та ще й нормальних підставляють.

Без жорсткої реформи ми не те що повернути Донецьк і Луганськ, навіть оборонятися не зможемо.

20 вересня 2014 року

накрили артою склад боєприпасів сепарів. Ті почали обстріл увечері. А так тихо і спокійно. Мир же підписали (перші Мінські угоди уклали 5 вересня 2014 го. – Країна).

Прийшла зарплата – 770 гривень.

22 вересня 2014 року

Наш пост "Шахта". Хлопці вирішили виправдати назву і викопали її насправді.

З лівого боку – спостережний пункт, праворуч – вхід у бліндаж. Окоп – на повен зріст. Зверху листове залізо, колоди і метр землі – витримає будь-яке попадання.

Від посту метрів за 30 – озеро, за ним – сепарська територія. Снайпер може працювати, а ми тільки спостерігаємо. На озеро постійно, попри обстріли, приходять рибалки. Серед них є і розвідники, і коригувальники сепарів. Кількох вирахували, але їх явно більше. Через дві вулиці живе молода пара, яка перед кожним обстрілом виїжджає на озеро. Після нього їдуть назад. Затримували, але пред'явити нема чого.

23 вересня 2014 року

Вчора трохи пошуміли. Привезли СПГ (станковий протитанковий гранатомет. – Країна), щоб ми постріляли. Штука важка, від гранати йде чітке світіння, тож доводилося міняти позицію після пострілу.

Обстріляли будиночок, де сидить снайпер, а потім розвідка зачистила зеленку. Там нікого не було. Сепари через годину зачищали ту ж зеленку. Загалом, розважалися.

Чекали, що полізуть уночі, але нікого не було. Командиру роти "Штурману" з Донецька повідомили чіткі координати скупчення техніки й артилерії. Він їх передав комбату, на що отримав відповідь: "самовари" вже відведені, вогонь не відкривати. Та ще й по голові отримав за зачистку – у нас перемир'я.

Учора помітив, що хлопці про вбивство говорять з посмішками. Роботи для психотерапевтів і психіатрів після війни буде багато. Підозрюю, і мені треба буде походити. Коли тиснув на спуск СПГ, особливо не замислювався, що в будинку може хтось бути. Автоматично робиш те, чого навчили.

26 вересня 2014 року

Дощ закінчився, і виглянуло сонце. Всі витягли своє ганчір'я сушити.

Сусід по будинку – Олександр Романович. Більшого патріота я тут не бачив. Періодично повідомляє про пересування сепарів. Навіть коли по нас стріляли і розбили йому будинок – сердився і лаяв їх. Хлопці зібралися і залатали йому дах і вікна. Він пригощає нас грушами. Такі люди дають розуміння, що не всі на Донбасі – сепари. Ось їх ми і захищаємо.

Слава Україні!

28 вересня 2014 року

Отримав посилку з дому. Збирали дружина, друзі, знайомі й діти зі школи, де вчиться Дьома. Вийшло дві коробки. Зі спостережень за собою: для мене мова любові – подарунки. Було не просто приємно, а дуже приємно.

Коли побачив коробки, відчув себе 7-річним, який відкриває подарунки на Новий рік або день народження. Я здогадувався, що в них, але сам процес – цікавість, захоплення, здивування, вдячність, сентиментальність.

Потім по нас відпрацювали САУ. Але це вже було неважливо.

2 жовтня 2014 року

"Гради" накрили наш взвод розвідки. Троє важкопоранених.

Брат каже, вигляд маю втомлений. Спимо по 3 години двічі на добу, плюс постійні виходи на позиції в повній екіпіровці і з СПГ. Спати роздягненими не вдається. Зняти берці – це вже розкіш.

3 жовтня 2014 року

Сепари застосовують новий боєприпас підвищеної бронебійності. Наші броніки не витримують, нові – сильніші. У туризмі привчився: хоч би яка класна снаряга була, може підвести. Непохитна віра в броніки дає відчуття примарної безпеки і розслабляє. Як наслідок – помилки і травми.

Про страх. Тільки мікс страху може підвищити шанси на виживання. Оснований на інстинкті, він наказує залягти й не відсвічувати. Оснований на досвіді – бігти. Якщо залишаєшся на одному місці – це погано. Якщо біжиш без зупинок – осколки все одно швидші. Слухаєш і рахуєш. Коли свистить або шарудить – падаєш за укриття, відрахував 3 секунди після розриву – і знову побіг. Це коротка інструкція, як поводитися під обстрілом. Ну, і звісно, треба розрізняти міни і снаряди – час від пострілу до розриву різний.

Про дивне. Сьогодні була світла ніч, хоча не видно Місяця і хмарно. До цього ночі були дуже темні – за три метри нічого не видно, а небо чисте і Місяць начебто є.

Про зброю. У чоловіків є звичка давати імена зброї. Це якась сакральна традиція. Наче ти робиш цей предмет живим. У нас є "Ведмідь", "Мерлін", "Ксюша", "Мухобойка", "Маруся", "Оса", "Мустанг", "Олень".

Автор: фото надане Романом КОРЖОВИМ
  Побратими Романа Коржова – командир роти з позивним ”Штурман” (ліворуч) і його заступник ”Комісар” – стоять біля бойової машини піхоти з назвою ”Кардан”, Донецька область, 2015 рік
Побратими Романа Коржова – командир роти з позивним ”Штурман” (ліворуч) і його заступник ”Комісар” – стоять біля бойової машини піхоти з назвою ”Кардан”, Донецька область, 2015 рік

26 жовтня 2014 року

на День виборів (позачергові парламентські. – Країна) довго чекали. Нервували, сіпалися, але він пройшов спокійно.

Увечері "робінзони" (назва сусіднього підрозділу. – Країна) півгодини "вогами" (заряди до гранатометів. – Країна) ганяли сепарського розвідника. Взяли його і напарника. Здали в штаб.

Зустрічав на УАЗі волонтерів із Вільногірська. Їх далі центру міста не пускали. Привезли їжу, одяг, пофотографувалися на тлі згорілих будинків і задоволені поїхали. Уже прощаючись, засунули пляшку горілки в кабіну. Я її сховав але хлопці ніби чують. Знайшли одразу. Домовилися, що будуть пити по чарці і після зміни. Почувався суворим татом.

30 жовтня 2014 року, полігон у селі Андріївка, Новомосковський район на Дніпропетровщині

Говорячи, що в армії бардак, я ще не бачив бардака. Увечері 29 жовтня сказали, що будемо їхати колоною о 7:00. Встали о 5:30. Виїхали о 9:00. І це була перша ластівка.

Із 30 машин – ВАЗи, УАЗи, "Опель", "Форди", ГАЗи, КрАЗи, МАЗи і один БРДМ – поламалися 10. Наш УАЗ тягнув "пиріжок". Я давно так не лаявся.

По-перше, нас тупо залишили на трасі. Дороги ніхто не знає, куди їхати – теж.

По-друге, машини навантажені. Наш УАЗ хрипів і вищав.

По-третє, я ніколи не кермував машиною в зчепленні. До того ж в УАЗа немає дзеркал, а цивільні все обганяють, ніби я їх бачу.

По-четверте, я не люблю таких порядків. Приїхали в Черкаське (селище в Дніпропетровській області, де дислокується 93-тя бригада. – Країна) до 15:00, і нас вишикували в колону, щоб заїхали красиво. Офіцери кричали, щоб не розтягувалися. Дуже хотілося стрельнути з автомата.

Ми не їли з учорашнього обіду, бо на нас в Андріївці не розрахували – ні їжі, ні води. Не виспалися. Я 6 годин за кермом. А цей вимагає, щоб не рвав колону. Такого від себе не очікував: я кричав на замначштабу батальйону. Добре, що без матюків.

Рушили колоною, доїхали до частини. І тут нас шикують взводами і ведуть крізь стрій дітей. Ті, напевно, від усього серця кричать "Ура!" і "Герої!", але якось це все награно. Кульки повітряні й квіточки бійці брати не хочуть, тицяють один одному. Фотографи й відеооператори знімають. А бійцям соромно, бо брудні й неголені. Вистроїли всіх на плацу, й почалися урочисті промови. Було незручно, жужмом і занадто.

А як почало сіріти і пафос закінчився, повантажили в автобуси і завезли в поле на стрільбище. Там літній наметовий табір. Сказали: відпочивайте, герої. Намети сирі, без грубок, ковдр і матраців. Їжі немає, води гарячої немає, світла немає. Якби офіцери не зібрали в усіх боєкомплекти, почалася б стрілянина. А так покричали і вирішили напитися.

Я замерз у зимовому спальнику. Найнеприємніша ніч у житті. Було прикро, гірко й гидко. О 7:00 всі ломанулися в їдальню. Дівчата-кухарі усміхалися, давали добавку – і в нас відлягло від душі.

сьогодні знайшли піч, дроти. Розвантажили автобус. Дістали продукти. Електричний чайник по-тихому віджали зі штабного намету, вони його навіть не почали шукати. Розставили ліжка. Розвісили дитячі малюнки. Затопили піч, включили DVD з телевізором. І життя налагодилося.

Нас перейменували. Тепер ми – 20-й окремий мотопіхотний батальйон 93-ї окремої механізованої бригади. Ну що ж, відпочинемо-відіспимося і повоюємо.

Без дати

Був у відпустці вдома. Півтори доби – це і дуже мало, і багато.

Бачив, як на вулиці або в магазині військовому хочуть дати грошей або продукти. І ті, й другі почуваються ніяково. Одні від того, що їм пропонують. Інші від того, що відмовляються брати. Не тому, що горді. Просто ми не робимо нічого незвичайного, виконуємо обов'язок. Тому незручно брати допомогу. І соромно – за державу, за армію. Ось волонтери і всі, хто допомагає, вони творять чудеса. А так стоять двоє людей – і обом незручно. Але разом ми робимо нашу країну кращою. Все буде добре, для кожного з нас.

Слава Україні!

4 листопада 2014 року

Топлю нашу буржуйку. За 2 кілометри танки відпрацьовують цілі, через дорогу з ПК і АКС стріляють. Наче й не виводили нікуди. Знайомі звуки, приблизно ті ж умови. Спасибі комбригу 93-ї, береже нашу психіку. А то звикнемо до тиші й хороших умов, потім що будемо на передовій робити. Хлопці спочатку матюкалися і намагалися знайти окопи, а потім розслабилися.

У Дніпрі бачив різні реакції на форму, але найбільше вразили дві. У магазині на касі продавець глянула, сумно посміхнулася й запитала, з якої частини. Коли дізналася, що з "двадцятки", усміхнулася ширше, і ми з нею хвилин 10 розмовляли – про війну, про світ і багато про надію. Її чоловік-юрист, зараз командир танкового взводу.

Друга історія на заправці: чоловік купив сигари і вручив мені зі словами: "Відсвяткуйте повернення". У частині хлопці, як шуліки, розтягнули всю пачку. Хтось одразу закурив, а хтось заникав зі словами: "Ще не той випадок".

Такі зустрічі надихають. Я точно знаю, чому і навіщо я тут.

1 січня 2015 року, Донеччина

Незвично писати "01" місяць і 2015 рік. 2014-й мене не відпускає. Зазвичай наприкінці року підбивав підсумки – що зроблено, чого навчився. І думав про наступний. План на цей рік поки що один – повернутися додому.

20 квітня 2015 року

Хлопці влаштували "Штурману" дембельські проводи, зі стопариком та іншим. До "Течика" (мікроавтобус Volkswagen Т4. – Країна) прив'язали консервні бляшанки, торохтіли до самого штабу. "Штурман" розчулився до сліз. Захотілося, щоб і мене так проводжали, але, боюся, танцюватимуть лезгинку.

2 травня 2015 року

Учора в батальйоні був черговий 300-й. І знову синяк. П'яний пішов у туалет і "зняв" власну розтяжку. Результат: наскрізне поранення двох полужопій нижнього мозку. Чим думав, те і постраждало.

3 травня 2015 року

Сьогодні вночі не спали. Сепари кидали міни в нашому напрямку. Парочка лягла метрів за 500. У відповідь відпрацювали 152-гі (калібр артилерійської зброї. – Країна) 44-ї артбригади. Про їхню роботу ніхто не знав, чим викликали паніку в батальйоні. Плутанина триває, а вже рік іде війна.

18 листопада 2015 року

Подивився кліп "Антитіл" "У книжках". Плакав. Війна настільки в нас всередині, що закінчиться, коли не залишиться жодного живого, хто пережив її.

22 листопада 2015 року

Отримали дозвіл згори на контрдиверсійну і контрконтрабандну боротьбу. Починаємо рейди по своїх тилах з великими повноваженнями. Нарешті.

26 січня 2016 року

Давно не писав, тому що сиділи в корівнику (на позиціях, віддалених від боїв. – Країна). А завтра нас виводять у Піски (селище в Ясинуватському районі Донецької області. – Країна). Як то кажуть, ще популяєм. Хлопці задоволені, суєта. А я переживаю. Знову підрозділ на самому вістрі. І моє завдання не змінилося: всіх повернути додому живими.

Зараз ви читаєте новину «Вразив список речей, які треба зібрати з собою, написаний дитячими каракулями. Запам'яталося одне слово – "кубики"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 558
Голосування Яку спортивну подію 2019 року ви чекаєте найбільше?
  • 1) повернення у бокс Володимира Кличка
  • 2) перемоги Еліни Світоліної на турнірі Великого Шолому
  • 3) "Шахтар" чи "Динамо" дійдуть принаймні до чвертьфіналу Ліги Європи
  • 4) виходу футбольної збірної України на Євро-2020
  • 5) приходу до київського "Динамо" кваліфікованого головного тренера
Переглянути
Погода