Йосип Барецький під час візитів до України живе у квартирі сина на 12-му поверсі в будинку на столичному Печерську. Ліфт не працює. У просторій кімнаті, обставленій радянськими меблями, які добре збереглися, господар сидить біля журнального столика й пише рівняння. У нього густе білосніжне волосся, всі зуби свої. Виводить формулу коренів квадратного рівняння. Збивається під час пошуку дискримінанта. Коли знаходить помилку, посміхається, каже "ага!", густо закреслює неправильний результат і гарним почерком пише правильне рішення. Раптом лунає гучний звук автомобільного клаксону. Йосип мацає себе по животу, на поясі він носить мобільний. Бере слухавку, розмовляє німецькою. Каже, це друзі з Німеччини дзвонять, розповідають, що пішов сніг і на дорогах багато аварій.
1. Дітям не можна залишати багатство
У мене п'ятеро дітей. Коли померла дружина, вони навчалися у школі. Просили мене не приводити додому мачухи. Я зібрав їх за столом і кажу: діти мої, ви маєте де тепло спати, маєте харчі, одяг, навчання. Учіться, щоб заробляти собі гроші, бо я не дам вам ані цента. Я стану старий, матиму пенсію, але це будуть мої гроші. Роздаватиму їх, кому хочу, їздитиму куди хочу і куплятиму, що хочу.
Зараз мої діти заробляють більше за мене.
2. Хочеш бути незалежний - не бери грошей
Допоміг сину Олександру створити фірму в Україні. Два роки мучився з посвідками, бо не хотів хабарів платити. Започаткував фірму із розробки програмне забезпечення. Мені в радість керувати тут, поки син у Німеччині живе. Він хотів мені зарплату платити, я відмовився. Грошей вистачає, а мати його за начальника я не хочу.
Учіться, щоб заробляти собі гроші, бо я не дам вам ані цента. Я стану старий, матиму пенсію, але це будуть мої гроші
Торік 24 грудня я приїхав святкувати Різдво в Німеччину, а на фірмі були проблеми з податками й бухгалтерією. Син дзвонить і каже:"Їдь у Київ". Відповідаю: "Не поїду, я тобі не найманий працівник". Він зібрався і поїхав, а мене не чіпав.
3. Дітей треба вчити самому
Школа - це добре, але із дітьми треба займатися вдома. Я працював помічником директора офісу будівництва автобану, був на роботі по 12 годин на добу. Але приходив додому й сідав учити дітей. Ми розв'язували задачі, бо найсерйозніша наука - математика.
Зараз із п'яти моїх дітей троє - доктора наук.
4. Правильні рішення треба приймати у правильний час
Коли почалася Друга світова війна, покинув університет у Бухаресті, де вчився на інженера, і пішов в УПА. Ми визволяли Україну від совєтської влади. Мене вирізнив один генерал, бо я у картах розбирався і міг підказати кращу дорогу. Він запропонував мені зробити німецьке громадянство. Кажу, мене німці не візьмуть, бо я - українець. А свої від мене відмовляться. Якби тоді погодився на громадянство Німеччини, мусив би давати клятву фюреру.
Громадянство прийняв пізніше, коли закінчив університет і став інженером. Я був шостий у списку кращих студентів, і мене вмовляли піти працювати чиновником.
5. Від маленьких мрій треба відмовлятися заради великих
Дуже хотів перебратися в Америку, бо там не було війни і була робота. Через знайомих записався в групу студентів, які виїжджали за океан. За два місяці до останнього екзамену повідомили, що беруть на роботу креслярем. Це була нижча посада. Я сказав: почекайте два місяці, я приїду інженером. Але інженерів у США не потребували. Вирішив, що бути інженером - більша мрія, ніж переїхати в Америку.
Він дав гроші сину власника ресторану, сину директора автосалону, сину багатого пекаря. Я заставив забрати й віддати бідним дітям
Мої друзі працювали за океаном на низьких посадах, бо не мали диплому, а я став заступником директора будівництва автобану.
6. Говорити треба мало
Під час війни послали мене із завданням до румунів, бо я добре мову знав. Передав командиру на словах повідомлення. А він починає розпитувати, як наші. Кажу, не можу багато говорити. І побіг назад.
Тільки відбіг кілька метрів, як налетіли літаки совєтів і почали бомбити. На те місце, де я стояв, снаряд упав. Тільки воронка лишилася, а людину розірвало.
7. Якщо не знаєш, що робити, зупинись і озирнися
Коли тікав у Бухарест, бо Україну окупувала совєтська влада, не знав у тому місті нікого. Вийшов із поїзда без копійки, не спав кілька днів. Хотів походити по місту, але побоявся заблудитися. Тоді став серед дороги і думаю, що мені робити. Раптом дивлюся - знайоме лице. А це - Карпо з Чернівців, він на один клас старший за мене був, разом у школу ходили.
Карпо в свою кімнату забрав мене, дав їсти, спати і поміг роботу знайти.
8. Не берися за те, чого не вмієш
Коли наша українська похідна група захопила Миколаїв, мої командири вирішили там лишитися і створити міську управу. Мені дісталася посада соціального референта - мав опікуватися проблемами старих, хворих і дітей. Я в тому нічого не тямлю. Кажу: "Сам шкодуватиму й старі люди будуть на мене скаржитися". Попросився піти з солдатами далі Україну визволяти.
1942-го дізнався, що всіх друзів, які в Миколаєві управу створили, розстріляли радянські військові.
9. Не стидно чорну роботу робити, а стидно - красти
Так мені батько казав, і я його слухав. Коли студентом був, не мав грошей на хліб, працював у шахтах, брався за чорну роботу, офіціантом був, але ніколи не крав. На день було три скибки хліба й літр молока. Тому їжу, особливо хліб, я ціную.
10. Хочеш зробити добре - зроби сам
Дав одному губернатору в Україні тисячу доларів, щоб він роздав 10 хлопцям із бідних сімей, які спортом займаються. Я сам футболістом був, тому шаную таких людей. Через місяць приїхав, а мені кажуть: він дав гроші сину власника ресторану, сину директора автосалону, сину багатого пекаря. Я змусив забрати й віддати бідним дітям.
А в одній школі для дітей без батьків дав гроші на форму. За рік приїхав, питаю: "Чи хорошу форму купили?" Учителька показує плаття на собі, й хвалить, що добра форма.
3 
1
Коментарі
3