– Велосипед купив 2019 року. Не новий. Фірма "Профі". Віддав 4700 гривень. Пофарбував у рожевий колір. Здавалося прикольним. Щодня долав 30–40 кілометрів. Якось навіть влетів у машину швидкої, – розповідає боєць Збройних сил України, одесит Ігор Фесик, 35 років. – Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, був шокований. Тривало це дві доби. На третю зрозумів: потрібно щось робити. Я людина не військова, але хотів мати доступ до зброї. Трохи допомогти армії.
Приморський військкомат розташований за 7 км від будинку Ігоря.
– Було холодно, але це мене не збентежило, – продовжує Фесик. – Їздив і взимку. Тому сумнівів, яким видом транспорту діставатися до військкомату, не мав. Варіант із таксі відкинув одразу. У місті виникли величезні затори. Люди їхали до торговельних центрів, щоб купити їжі та води. Частина одеситів вирушила на заміські дачі. Ситуація нагніталась і місцевими пабліками: за їхніми повідомленнями, в порту от-от мав висадитися ворожий десант.
За 15 хв. чоловік дістався місця призначення.
– Різні думки охоплювали під час поїздки. Сподівався на краще. Думав піти в місцеву ТрО, допомогти їм і тижні за два повернутися додому. Коли приїхав, пристебнув велосипед біля головного входу. Того дня мене не взяли. Наступного повторив шлях. І тоді вже забрали. Побачив свій велосипед через пів року, коли приїхав у відпустку. Ровер забрав товариш за два тижні після моєї мобілізації.
Ігор Фесик спочатку воював на Миколаївщині. Потім його батальйон перекинули в Донецьку область. Останні півтора року служить у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка.
– Велосипед стоїть у гаражі. Спробував покататися і відчув психологічний дискомфорт, – говорить воїн. – Зрозумів, що знову сяду на нього тільки після закінчення війни.
5 
1
Коментарі