Ексклюзиви
Четвер, 03 лютого 2011 14:42

В Івановій сім'ї мене відразу полюбили
5

Співачка, народна артистка України Марія Миколайчук народилася 8 квітня 1941 року в селі Витилівка на Буковині. Закінчила студію при Чернівецькому театрі ім. Кобилянської. Була солісткою хору ім. Вірьовки. На початку 1970-х разом із Ніною Матвієнко та Валентиною Ковальською створили тріо "Золоті ключі". Знімалася в кіно у складі тріо ("Пропала грамота", "Дівочі мрії", "Тріо „Золоті ключі"). Була дружиною кінорежисера й актора Івана Миколайчука. Свій перший сольний альбом "Прощаюсь, Ангеле, з тобою" присвятила чоловікові.

1. З Іваном познайомилася в 16 років. Я прийшла після школи на роботу в студію при Чернівецькому театрі. Першого ж дня всі почали питати, чи я бува не сестра Миколайчука. Кажу: "Ви мені спочатку скажіть, хто це такий". Івана тоді не було, бо хворів на гланди. Аж одного дня заходжу в театр, підіймаюся сходами: стоїть хлопець, молоді актриси обступили його й розпитують, як здоров'я. Я в Івана з першого погляду закохалася. У нього такі очі були...

Спочатку на "Ви" називала, бо не знала, скільки йому років. А він доросліше виглядав. Потім дізналася, що ми одного року, і я навіть на кілька місяців старша. То потім завжди казала: "Ти мене слухайся, бо я старша". А він на то сміявся.

2. Іван проводив мене додому, бо жили на одній вулиці в Чернівцях. Не раз, бувало, йдемо, а він раптом: "Ой, мені треба бігти". Ніяк не могла зрозуміти, чому. Нарешті попросила пояснити. Він зізнався: "То як приходить думка, мені треба її терміново записати". Виявляється, писав п'єсу про карпатських Ромео і Джульєтту. Від руки. А потім набирав на друкарській машинці в товариша. Пізніше пропонувала йому зробити з неї кіносценарій. Казав: "Та, про любов уже й так стільки написано".

3. В Івановій сім'ї мене відразу полюбили. Його тато незадовго до смерті навіть сказав Іванові: "Як ти оцю дівчину коли-небудь образиш, я встану з того світу".

Коли ж Іван до моїх батьків уперше прийшов, мама поставила на стіл апельсини. Припрошує, а той усе не бере. Тоді взяв апельсин, подивився на нього і вкусив, як яблуко. Мама каже: "Ви краще розлупіть, так вам легше буде". - "Та ні, я так звик". Він апельсина вперше бачив.

Іван узяв апельсин, подивився на нього і вкусив, як яблуко. Мама каже: "Ви краще розлупіть, так вам легше буде". - "Та ні, я так звик"

4. Іван постійно брав книжки в ясновидиці з їхнього села. Раз зайшов, каже: "Їду в Чернівці". А вона йому: "Їдеш сам, а приїдете уже двоє".

Він як прибув, то пішов на телефонну станцію, подзвонив мені й каже: "Приїзди. Заміж будеш виходить". Кажу: "Не можу, у мене гастролі в Югославії". - "Ну то вибирай: або на гасторолі в Югославію, або заміж".

Наступного дня пішла я до Вірьовки, керівника хору, кажу: "Григорію Григоровичу, я заміж виходжу!" Він мені: "Тоді щось одне: або на гастролі в Югославію, або заміж виходити". - "Значить, заміж". Вибігаю щаслива, всі питають, чи їду. Кажу: "Їду! Їду! Заміж виходити!"

Сіла в п'ятницю на поїзд, в суботу приїхала в Чернівці. Пішли з Іваном до моїх батьків. З порогу кричу: "Мамо, я заміж виходжу!" Мама розвернулася: "А я шо, сказала, що дозволяю?" Іван мене за руку, шепоче: "Хіба так можна?" Ми на коліна приклякли: "Благословіть, мамо". А вона: "Так це ж зовсім інша справа".

У неділю й весілля відгуляли. Усі обурювалися: ми не готові! А Іван каже: "Нам треба, аби ви тільки прийшли". Так усе наспіх вийшло. Зате потім, щоразу, коли приїздили в село, нас наряджали молодими і співали весільних пісень. То в нас весілля не одне було.

5. У Києві жили спочатку порізно. Я в своєму гуртожитку на Хрещатику, Іван у своєму — в Лаврі. "Іване, що це за життя? - кажу. - Давай уже якось об'єднуватися. Переходь до мене в гуртожиток". Поставили розкладачку і спали разом у коридорі, хоч там завжди були протяги.

Квартиру нам дали непланово. Коли Іван знімався у фільмі "Сон", йому попалили роговицю ока сильним світлом. Він якийсь час не міг зніматися. Прийшов до нас його керівник Віктор Івченко, побачив коридорне те життя й каже: "Через цього хлопця зупинилася вся кінофабрика в Києві. То дати йому квартиру кіностудії дешевше обійдеться".

Невдовзі нам виділили однокімнатку на Жилянській вулиці. Борис Брондуков, наш друг, обдивився її та каже: "Ви думаєте, що маєте тепер хату, а ми всі будемо жити у гуртожитку? Значить так: оцей куточок мій, а це - Льоні Осики, а це - Кондратенка. А ви де хочете".

Воно так і вийшло. Бо я все була на гастролях, Іван - на зйомках. У хаті фактично тільки друзі й жили.

Коли Іван приїжджав нарешті зі зйомок, стукав у парадні двері, двірничка йому з вікна: "Хто ви такий?" -  "Та я тут живу". - "Яка квартира?" - "21". - "А хто ви будете?" — "Та, - каже, - я чоловік тої жінки". - "Там уже повно таких чоловіків, як ви!"

"А хто ви будете?" — "Та я чоловік тої жінки". - "Там уже повно таких чоловіків, як ви!"

6. З гастролей на кілька днів виривалася до Києва літаком: все перемивала, перепирала, готувала їсти. Іван потім казав: "Заходжу в будинок, відчиняю двері й ще знизу чую наші рідні запахи. Думаю, такий голодний, що вже ввижається. А чим вище піднімаюся ліфтом на шостий поверх, запахи сильнішають". Заходить, аж у хаті несподівано я. Іван дуже любив борщ, моченку — м'ясо з підливою, фасульки — квасолю. Казав: "Давай мені, бо я вже всьо!"

Мене не раз питають, чи я щаслива. Та я - найщасливіша, бо знала, що таке кохання, знала, як любити, як бути коханою.

7. Весь час була поруч з Іваном під час зйомок "Тіней забутих предків". Параджанов казав: "Чого ми шукали Марічку, як тут готова Марічка є?" Хоча Лариса Кадочникова гарно зіграла цю роль.

Іван був проти, щоб "Тіні" дублювали російською для Москви. Казав: "А як я вам перекладу "Мой-мой-мой..."? Хіба що титри". Так "Тіні" тільки українською звучать.

8. З Володимиром Івасюком познайомилася в Івановому селі. Наш знайомий Жан Макаренко привів 16-річного Володю до Івана по допомогу просити. Іван уже був знаним актором, а Володю цькували через те, що "демонтував" пам'ятник Леніну в Чернівцях. Якось Івасюк гуляв з друзями парком, хтось закинув картуза на бюст Леніна, Володя поліз його знімати. Бюст впав і розбився. Тоді й відкрили "справу Володимира Івасюка". Запороли золоту медаль йому, не дали вступити в інститут.

Він ще вчився в школі, коли прийшов до нас. Худорлявий, відкритий, дуже щирий. У світло-сірому костюмі. Не за віком розумненький був, усе казав напряму.

Пізніше коли навідувався до Києва, дзвонив: "Я вже тут". А Іван: "Чому не тут?" Раз каже: "Біжу, треба пісні до друку здати, щоб книжку видали". Кілька десятків пісень від людей на Буковині записав. Говорю: "І оце ти мовчав, що в тебе таке є? Я ж співачка!" Тоді він дав на ніч свої записи: "Скільки встигнеш, то твоє". Ми з Івановою сестрою Іванкою 64 пісні переписали. А вранці Володя рукописи забрав. Після його смерті їх так і не знайшли. Де вони ділися, ніхто не знає. А ті 64, які ми встигли зкопіювати, збереглися. Усі їх переспівала.

9. Іван критикував без кінця, як я співаю. Раз записала для радіо дві пісні. Знаю, що о третій годині транслюватимуть запис. Пішла на кухню, зачинила двері, тихенько ввімкнула радіо, притулила до вуха і слухаю. Раптом Іван: "А чого ти позакривалася?"- "Та я, щоб тобі не заважати, радіо слухаю". Тут оголошують пісню у моєму виконанні. "Ага! Ну, я послухаю", - сідає на стілець. Прозвучала перша пісня, друга. Я тремчу. Тоді він піднявся, став на коліна, і каже: "Так це ж зовсім інша річ. Коли гарно — то гарно".

10. Іван єдиний здогадувався про свою хворобу (ПОЯСНИТИ). Але цю думку до себе не підпускав. Думав, що то просто виразка шлунку. Живіт у нього часто болів через кочівне знімальне життя. Якось сказав мені: "Я що, солом'яний вдівець? Коли не приїду, жінки вдома немає. Уже треба якось визначитися".

Визначилося воно саме. У хорі не розуміли, як я можу взяти й на три дні зірватися в Київ. Когось це обов'язково муляло. Десь шпигували, десь кололи. Раз Іван дзвонить мені на роботу, а я плачу. "Що ж це за робота така, - каже, - на якій ти плачеш? Від роботи треба отримувати задоволення. Все, додому. Завтра ж звільняйся". І я послухалася.

12 років проспівала в хорі Вірьовки.

Що ж це за робота така, на якій ти плачеш? Від роботи треба отримувати задоволення. Все, додому. Завтра ж звільняйся

11. Ніна Матвієнко і Валентина Ковальська все просили мене познайомити їх з Іваном. А він весь час у роботі. Раз прийшов: "Гаразд уже, веди своїх дівчат". Сидимо, балакаємо, десь чарочка пішла. Іван каже: "Дівки, заспівайте що-небудь". Ми до цього втрьох не співали. А тут голоси  злилися, ми самі дивувалися, бо пішли обертони. Так з'явилося тріо "Золоті ключі". Коли ж Іван послухав нашу першу платівку, сказав: "Це не пісня, це - церква".

12. Дерев'яного лелеку Іванові подарував якийсь хлопчик після фільму "Білий птах із чорною ознакою". Іван причепив його на вхідні двері. А коли я ще одні двері ставила, пошкодувала, що тепер лелека буде закритий. Але не хотіла його відкручувати, бо це Іван приладнав. Тоді знайомий художник зробив такого самого, копію. І його встановили на зовнішні двері квартири. Це - мій білий птах.

Зараз ви читаєте новину «В Івановій сім'ї мене відразу полюбили». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 929
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода