Коли Василь Довжик востаннє
Робив ремонт. У однокімнатній квартирі маю велику бібліотеку. Цього літа, коли робив ремонт, вирішив позбутися частини книжок. Викидати рука не піднялася, то надумав віднести їх у бібліотеку навпроти мого будинку. Ходив туди з півсотні разів. Носив по два пакети в кожній руці. Решту розклав по шафах. У кімнаті вони стоять попід усіма стінами. Ще дві – посередині. Розділяють кімнату на дві.
Лишався сам із донькою. Дружина нещодавно вийшла на роботу. Кілька разів на тиждень доводиться залишатися з дитиною самому. Востаннє – минулого понеділка. Уранці Софійку треба було погодувати. Їсти вона не любить, вередує. Кажу їй: "Ану давай, натри на тертці огірок, у тата ж немає зубів, щоб так його їсти. Додай туди помідор і часничок. Буде в нас салат". Доня все зробила. Посолила й полила олією. Загадав пробувати першій: "Бери ложку і куштуй. Маєш знати, чи їстівна страва у тебе вийшла". З'їла більшу частину.
Сідав за кермо. 1971-го, коли знімався у стрічці "Золоті литаври" за новелою Олеся Гончара. Режисер Віктор Стороженко взяв на роль шофера. Їздити не вмів. Але мене заспокоїли: "Навчимо". Показали, як рушати, і я поїхав. За кілька метрів треба було зупинитися. Та я злякався. Машина почала плигати. Знімальна група розбіглася навсібіч. Не злякався тільки прораб. Ускочив у кабіну і зупинив авто.
Знімався в кіно. 2012 року виконав головну роль у фільмі Івана Сергієнка "Перекотиполе". Грав електрика провінційного кафе. Одного разу мій герой повертається додому п'яний із чужого весілля й гине під колесами автомобіля. З Іваном познайомився у столичному Гідропарку. Коли вийшов із води, він каже: "Добрий день. Будете грати в моєму фільмі". Думав, жартує. Та він знову там мене знайшов. І вмовив прийти на знімальний майданчик. Короткометражку зняли за три дні. Отримав гонорар – 500 доларів.
Розчаровувався. На початку 1990-х знімався у міні-серіалі Олега Бійми "Злочин з багатьма невідомими". Після виходу стрічки всім акторам, які до кінця залишалися в кадрі, дали Шевченківську премію. Я її не отримав. Мого героя – садівника Яна Луцьо – арештовують у четвертій серії. До кінця фільму на волю не випускають.
Мав справу з прикордонниками. Понад 20 років тому провідував друзів у Болгарії. Взяв трилітрову банку сала, кільце краківської ковбаси й пляшку горілки. Квиток завчасно не брав. Прийшов на вокзал за півгодини до відправлення поїзда на Софію. Був один вільний квиток. У вагон вбіг у останній момент. Разом зі мною в купе їхали болгари. Коли зайшов їхній прикордонник, вони показали, що везуть. Потім звернувся до мене. З верхньої полиці пожартував: "Я стесняюсь". Він зрозумів, що я соромлюся возити. Засміявся і сказав: "Нужно возить и торговать. Если этого не делать, с голоду сдохнете".
Готував. Довелося куховарити влітку, коли дружина з донькою поїхала до своїх батьків. Борщ готую за 20 хвилин. Ставлю каструлю з водою на плиту. Доки закипає, чищу і нарізаю картоплю. За 8 хвилин до кінця кидаю натерту моркву, за 6 – капусту, за 4 – буряк. Насамкінець кладу цибулину – перевареної не люблю. У тарілку ріжу лікарську ковбасу і заливаю борщем. Їм із хлібом і салом.
Був на поминках. Улітку в Києві організували вечір пам'яті поета Юрія Каплана. Не стало 13 липня 2009 року. Після смерті дружини Юрієві Григоровичу поратися по господарству допомагала сусідка. Співмешканець її приревнував. Увечері прийшов до Каплана. У ванній чимось ударив його по голові і пішов. Той доповз на кухню, але "швидку" викликати не зміг – стік кров'ю.
Купався у Дніпрі. Кілька днів тому плавав уранці перед роботою. Нічого не міг із собою зробити – все тіло болить, а мені треба 4 години сидіти і начитувати тексти. Доплив до буйка й назад – і одразу полегшало.
3 
1
Коментарі