"Юра на волі? На Благовіщення Янукович вздумав гріхи замолити? Може, на Пасху ще Юльку випустить"

На мітингу опозиції говорили про звільнення Луценка, доходи Януковича, затримки зарплат і повінь

Неділя, 7 квітня

12.15. У столичному парку ім. Шевченка на акцію збираються кілька сотень студентів і пенсіонерів, у куртках і жилетках з партійною символікою. Біло­червоних – БЮТу та зелених – "­Фронту змін". Через дорогу від станції метро "Льва Толстого" йде колона студентів у картузах від партії УДАР.

– Шикуємось по двоє і чекаємо біля туалету, – керує бородань у окулярах. – Зараз підійде товста Люда в красному і відведе вас у ваш сектор. Після мітингу збираємося біля входу в метро. Всі відмітились у списку?

Мітингувальники затуляють вхід до вбиральні.

– Кто последний? – запитує чоловіка в коричневій дублянці хлопець, який хоче пройти до туалету.

Той не розуміє запитання, тому знизує плечима.

– Отойдите в сторонку. Вы всех клиентов мне отпугаете, – просить світловолоса касирка з чоловічого туалету.

На перехресті вулиць Володимирської і Льва Толстого паркуються п'ять автобусів із міліціонерами. За ними стає білий бусик із написом "Похоронний транспорт".

– Почему­то ментов сегодня мало, – каже високий чоловік у куцій шкірянці, яка ледь прикриває спину.

– Ошибаешься, их здесь много. Только все в штатском. Так легче раствориться среди людей. Вон, глянь: мужик коротко стриженый в черном плаще. Точно мент, по глазам вижу. Другие просто стоят и втыкают, а этот высматривает. Под шапкой наушник в ухе торчит, а из левого кармана рация выглядывает.

12.45. Блондинка в зеленій куртці ­разом із трьома чоловіками просить мітингувальників звільнити прохід до пам'ятника. На очі натягує невелику плетену шапочку. Головний убір не тримається, підсмикується.

– Оля, "Червону руту" більше не крути, – передає у рацію і тре рукавом червоного носа. – Включай "Лента за лентою". Вона людям більше подобається. Так, усі розступились. Робимо тунель. Кому не понятно, що таке тунель, робить прохід на 4 метри. Бабушек виставляємо наперед. Студенти стають за ними у три шеренги.

Біля підніжжя пам'ятника Шевченку блондинка ставить двох хлопців у дутих куртках. Кожному видає по два синьо­жовтих прапори. Щоб закурити, обидва спирають знамена собі на плечі.

– Давно ти на мітингах підробляєш?

– Ні, Костя покликав, бо йому людей не хватало. У будні нема часу на акції ходити.

– А я раньше через "Контакт" на всі мітинги записувався. Після того як комуністи надули на 200 гривень, почав через Костю ходити. Він не кине. Правда, минулого тижня під Радою обіцяв за 3 години 50 гривень заплатити, а віддав тільки 30. Дарма універ прогуляв. За пропуск старості прийдеться в два рази більше дати.

– А я за Юльку під судом стояв прошлого літа. 150 гривень за день платили. Коли по 50 почали давати, я бабушку замість себе в палатці посадив. Довольна була, як слон. Бо ще одну пенсію назбирала.

– Якщо знайти постійне місце, можна за місяць 1,5 тисячі заробляти. "Ригі" ­платять більше, але за них стояти стидно. Одні обкурені й наркомани приходять. Дехто за пляшку готовий прапор потримати.

Поряд тупцює на місці пара в червоних жилетках.

– Вася, я замерзла, – каже червонощока дівчина до лисого хлопця у кедах, спортивних штанах і куртці.

Той натягує капюшон, спльовує на ­газон.

– Котік, ну почекай ше трошки. Якщо з 11­ти до трьох постоїм, заплатять по 60 гривень. Я тебе на піцу заведу.

– Нахрєна мені твоя піца. Пішли в общагу. Любка з дому має приїхати. Вона хавчик привезе, а ми вина 2 літри купим, зігріємся.

– Не ний. Знала, куда йшла. Нафіг ти резинові чоботи нап'ялила? Просив тебе, як людину, взути сапожки. Нєт, їй повипендрюватися захотілося.

13.20. Двоє міліціонерів курять біля контейнерів зі сміттям.

– Як думаєш, довго нам сьогодні ­стояти?

– Якщо все пройде спокійно, то через часіка 3 розбіжаться. А якщо з драками, до шести аби вибралися.

– Чув, Луценка Янукович помилував? Сьогодні з колонії мають відпустити.

– Та ти шо? Юра на волі? На Благовіщення Янукович вздумав гріхи замолити? Може, на Пасху ще Юльку випустить?

– Юльку він боїться випустити. Милость для неї може тільки Путін випросити.

13.42. Дві літні жінки від бульв. Шевченка несуть транспарант "Юрі і Юлі волю". Назустріч їм паркується бородатий таксист. Відчиняє вікно і махає руками.

– Бабушкі, Юру вашого вже додому відпустили! – гукає. – Ви мені краще скажіть, звідки у його дружини 20 мільйонів гривень за прошлий рік взялося?

– Усе продала, щоб чоловіка з тюрми витягнути, – говорить молодша і сміється на чотири золоті зуби.

– Щоб на стільки продати, треба було його спочатку заробити. Покажіть мені мєнта чи викладача, які заробили стільки до 50 років.

Золотозуба б'є кулаком по капоту синьої Skod'и.

– Ви, шановний, краще їдьте, якщо не хочете, щоб вам машину розбили. Скільки ваш Янукович вам заплатив, щоб ви провокації тут поширювали? Прийде час, і його на вилах з України винесуть.

– Чого це він мій? Я його за кілограм цукру не вибирав, – таксист заводить авто.

– Примудрився 2 мільйони доларів на книжках заробити. Та "Кобзарів" стільки від смерті Шевченка не продали, скільки мемуарів Януковича.

Таксист регоче.

– Через рік за такі бестселери йому ще Шевченківську премію вручать! – кричить через вікно й їде до Володимирського собору.

– Шевченко точно в гробу перевернеться, – хреститься одна з жінок.

13.57. У натовпі кажуть, що з Яценюком і Кличком має приїхати Луценко. Навколо пам'ятника Шевченкові вже кілька тисяч людей.

– У мене сестра в Росії живе, – розповідає киянка 67­річна Ольга Василівна. Обмотує себе прапором України, тримає намальований портрет Юлії Тимо­шенко. – Люба – пенсіонного віку женщина. Дозволяє собі кожного літа ­літати в Крим, а після Нового року – в Єгипет. А я в Алушті останній раз була за Горбачова. Куди поїдеш, якщо отримуєш тисячу рублів пенсії, а з них 400 треба віддати за комуналку.

– Чого бідні? Бо дурні! – кричить їй беззуба жінка у чорній хустці. – Коли у греків 13­ту зарплату забрали, вони на вулиці вийшли. А нашим нічого не платять, крадуть, а люди мовчать. У Європі влада людей боїться, бо вдруг шо – на роботу не вийдуть ні водії автобуса, ні пілоти, ні пожарніки.

– Якщо Кучму 10 років терпіли, то і цього бика витримають, – б'є себе по долоні скрученою газетою­агіткою 59­річний Олександр Сергійович у сірому пальті.

– Шо ви таке говорите? – каже ­Ольга Василівна. – Хто цього Ірода обере на другий термін? Донецькі? Ви бачили, як живуть донецькі? Та вони сало і м'ясо їдять тільки на Рождєство й ­Пасху. ­Живуть у послєвоєнних халупах і за 2 тисячі гривень погибають на шахтах.

– Половина народу в ХХ столітті кістьми на засланні лягала, бо Сталіна не хотіла. А тепер покажіть мені, хто готовий за Україну життя оддати. Нема таких. Патріоти виродились. У мене дочка боїться по телефону про власть говорити. Працює секретаркою в одного депутата. Коли кажу їй шось про Януковича, відповідає: "Тато, ціхо. Нас можуть слухати. Мене ще з роботи виженуть. Краще про владу поговоримо вдома".

14.30. Зі сцени опозиційні політики оголошують про звільнення екс­міністра внутрішніх справ Юрія Луценка і закликають боротися за свободу для колишнього прем'єра Юлії Тимошенко. У натовпі обговорюють статки Олександра Януковича, сина президента.

– Ви бачили, скільки Саша­стоматолог получає? Це скільки століть треба зуби лічити, щоб стати найбагатшим в Україні? Сам Ахметов тепер кається, що родину Януковича до власті привів, – говорить жінка у білій кролячій шубі.

– "Регіонали" з жиру бісяться. Даже дорогу кладуть тільки по тих вулицях, де самі їздять. Нашо тобі п'ять машин? Як помреш, все рівно одним катафалком повезуть. А в могилу метр на два всі ті джипи не помістяться.

– А ви почекайте, бо ще будемо ховати, як ханів колись. Уявляєте, який курган получиться, якщо все "Межигір'я" разом з Януковичем закопають?

– У мене чоловік на заводі 20 год працює, а цього року вперше зарплату на три місяці затримують. У январє 200 чоловік скоротили. На їхні місця беруть інвалідів з групою, щоб податків не платити. З людьми ще за январь не рощиталися. Брешуть, що всі гроші кіпрські банки з'їли. Але директор вчора на новій Bentley приїхав, а його зам минулого тижня на подвір'ї заводу поставив для себе тенісний корт і вистелив поле для гольфа.

– А в нас на Оболоні подвали затопило. Але картоплю ми ще в лютому з'їли, а банки чоловік встиг на балкон попереносити. Сестрі в Мукачівському районі хуже – два льохи залило. Одна мокра гниль осталась.

– І тікать нікуди. Кому ми нужні? У мене донька Еля в Канаду рвонула. ­Півроку перекладачем поробила, а вже два місяці сидить без роботи. Пропонують іти няньою працювати, але я не дозволяю. Не для того вона три мови вивчила й Могилянку закінчувала, щоб канадцям памперси міняти.

16.10. Люди починають розходитись. 10 студентів стоять біля дверей Університету ім. Шевченка зі скрученими прапорами. Один телефонує, решта принишкли.

– Твою мать, телефон отключил. Если кинул, сегодня в общежитие не пойду ночевать. Я 30 людям должен 1800 гривен. Четыре стипендии придется отдать.

– Леха, не кипишуй. В парке мобилки могли глушить. Давай подождем еще 20 минут. Веталь вроде мужик нормальный. Должен рассчитаться.

×