Вівторок, 11 червня 2019 12:46

У хорошого друга ювілей. Купив собі літак

Лялькам фарбують волосся чаєм

Люблю працювати руками. Коли у 1990-х не було що їсти, навчилася плести шапочки й пінетки. Народила двох доньок. Їм сплету, потім – на продаж. Ходила з дитячим візочком і продавала вироби на базарі.

Коли почала займатися манікюрною справою, шукала, як відпочити душею. 2010 року потрапила на першу київську виставку ляльок у "Мистецькому Арсеналі". Щоб ляльку роздивитися зблизька, треба було вистояти в черзі. Я була вражена, ніч не спала – стільки в голові крутилося ідей. Наступного дня знову поїхала на виставку, щоб знайти, хто навчив би мене цієї справи.

  Оксана Сальникова робить ляльок із пластику для запікання. Обличчя їм розписує пастельними фарбами чи косметикою – тінями та рум’янами
Оксана Сальникова робить ляльок із пластику для запікання. Обличчя їм розписує пастельними фарбами чи косметикою – тінями та рум’янами

Досі бережу Веду, свою першу ляльку. Як зазирну в її маленькі очі – отримую заряд позитиву. Перша вчителька – лялькарка Марина Зиміна – на майстер-класі сказала: "Зараз ліпите голівку. Запитайте, хлопчик це чи дівчинка, дідусь чи бабуся". У мене проявлялося щось носатеньке. Подумки запитала, якої воно статі. У голові почула відповідь: "Дівчинка". Вийшла на балкон покурити – думала, збожеволіла. Коли повернулася, знову поставила це питання. Почула ту ж відповідь.

Третя моя лялька брала участь у виставці в Дніпрі. Це був Мрійник – рудий, кучерявий, смішний. Став першою роботою, що її в мене придбали. Жінка, яка купила, потім багато робіт замовляла: на весілля сина, на 22-гу річницю подружнього життя.

Коли організовувала першу виставку, переживала. ­Думала, засміють, казатимуть: "Тобі стільки років, а ляльками бавишся". Тато мені так і говорив: "Бідна дитина, ти малою не награлася?"

Першу роботу на замовлення робила відомому політику. Подруга каже: "У друга ювілей. Що подарувати людині, яка все має? Він купив собі на день народження літак. Зроби йому іграшковий". Розповіла, що народився в селі, в дитинстві бідував. Насіння любить, завжди носить із собою. Вирішила зліпити хлопчика з літаком. Намучилася, доки поліпила соняшникові насінини, що їх поклала йому в кишені. Подруга вручала подарунок у ресторані. Казала, плакав, коли брав його до рук. Я отримала за ляльку 300 доларів.

Голову, руки й ноги ляльки ліплю із пластику для запікання. Коли нагрівається в руках, стає м'який, як пластилін. Приємний у роботі. Насолоджуюся з перших дотиків, як починаю розминати. Він ніби живий.

Відчуваю: хороша людина чи ні, сильна чи зранена. Так само з енергетикою ляльки. Вона диктує, якою хоче бути.

Тонкі риси обличчя ліплю не лише пальцями, а й інструментами. Найкраще підходить стоматологічний прилад – стек – гладилка номер чотири. У мене була учениця – викладачка Одеського медуніверситету. Казала: "Якщо розкажу студентам, що однією гладилкою можна зліпити ляльку, не повірять".

Розписую обличчя пастельними фарбами чи косметикою – тінями, рум'янами. Наношу найтоншими пензликами. Кожен шар закріплюю спеціальним лаком-фіксатором. Очі малюю акриловою фарбою. Вона висихає швидше за олійну.

Не люблю штучного волосся. Воно здешевлює роботу. Беру натуральне. Роблю з вовни кози чи лами. У першої вона шовковиста, у другої – кучерява. Забарвлюю звичайними фарбами для волосся, чаєм або кавою. Складно отримати світлі блондинисті відтінки – чай підходить для цього найкраще. Що дешевший, то ліпше – в ньому більше барвників.

Светри лялькам часто роблю зі шкарпеток, бо потрібне дрібне плетиво. Черевички шию зі шкіри. Буває, одягну ляльку, а вночі присниться: не годиться. Вранці можу весь одяг із неї зрізати.

Окреме мистецтво – зробити аксесуари. Ліпила дівчину, яка чекає відльоту з аеропорту. Вона сидить за столом, на якому лежать квиток, паспорт, мобільний і ключі від машини.

Одна дівчина попросила зробити на день народження відьмочку. Я зліпила трьох – руду, біляву й чорняву. Кожна мала кота відповідного кольору. Замовниця обрала руду – нахабну. Інших потім теж розібрали.

  Оксана САЛЬНИКОВА, 52 роки, лялькарка. Народилася 7 вересня 1966-го у Дніпропетровську. Батько працював енергетиком на заводі, мати – кухарем у шкільній їдальні. Закінчила Дніпропетровський технікум автоматики і телемеханіки за спеціальністю ”обчислювальна техніка”. Працювала на агрегатному заводі контролером у відділі технічного контролю. У 1990 роках – у салоні краси майстром манікюру. 2004-го переїхала до Києва. За шість років почала створювати авторські ляльки. Відтоді зробила майже 400. Проводить майстер-класи з їх виготовлення. Серед улюблених книжок – роман ”Та, що біжить з вовками” Клариси Пінколи Естес. Відпочиває на природі біля води. Улюблене місце – столичний Гідропарк. Чоловік був залізничником, займався ремонтами. Його не стало три роки тому. Має доньок 29-річну Ольгу та Юлію, 28 років
Оксана САЛЬНИКОВА, 52 роки, лялькарка. Народилася 7 вересня 1966-го у Дніпропетровську. Батько працював енергетиком на заводі, мати – кухарем у шкільній їдальні. Закінчила Дніпропетровський технікум автоматики і телемеханіки за спеціальністю ”обчислювальна техніка”. Працювала на агрегатному заводі контролером у відділі технічного контролю. У 1990 роках – у салоні краси майстром манікюру. 2004-го переїхала до Києва. За шість років почала створювати авторські ляльки. Відтоді зробила майже 400. Проводить майстер-класи з їх виготовлення. Серед улюблених книжок – роман ”Та, що біжить з вовками” Клариси Пінколи Естес. Відпочиває на природі біля води. Улюблене місце – столичний Гідропарк. Чоловік був залізничником, займався ремонтами. Його не стало три роки тому. Має доньок 29-річну Ольгу та Юлію, 28 років

Спочатку робила багато ляльок-хлопців. Помітила, що вони всім подобаються, але купують більше дівчат.

Одна з останніх робіт, піратка, мені наснилася – її поза, вираз обличчя, впертість, рішучість. Зробила на одному подиху. Зазвичай процес забирає два-три тижні.

Часто купують ляльок люди заможні. Вони нерідко привозять круті сувеніри з усього світу. Кажуть: "Не повіриш, у мене вдома стільки красивого. А гості бачать тільки твою ляльку".

Буває, просять повторити ляльку. Не можу. Кожна – це особистість. Їх висота – майже 40 сантиметрів. Але виготовляю і малих сувенірних. Не проробляю їм рук, не шию взуття, та кожна має емоцію.

Одна дівчина придбала на виставці мою ляльку. Потім попросила: "Можна прийду на майстер-клас? Заплачу, але посиджу в куточку. Подивлюся, як ви це робите. Сама не зможу, я ніколи в руках голки не тримала". Кажу: "Якщо прийдеш, робитимеш усе разом з іншими". Вона таке виробляла – навіть голову ляльки, яку ліпила, мені в руки дати боялася, щоб я не зіпсувала. Кайфувала.

Зараз ви читаєте новину «У хорошого друга ювілей. Купив собі літак». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1013
Голосування Чи повірили ви у Шевченка-тренера після матчів проти Сербії та Люксембургу?
  • 1) так, команда під його керівництвом прогресує
  • 2) ні, як не було віри, так і немає
Переглянути
Погода