Священик подивився і каже: "Мале черево ти зробив, мале"

П'ять пам'ятників скульптора Володимира ЦІСАРИКА

1. Пам'ятник Леопольду фон Захер-Мазоху, 2008 рік

Того року у Львові відкрили "Криївку" – кафе в підземеллі, стилізоване під сховок бійців Української повстанської армії. Наступний заклад власники вирішили присвятити письменникові Мазоху, який родом зі Львова. З його ім'ям пов'язують термін "мазохізм" – сексуальне задоволення від болю. Співвласник закладу Юрко Назарук замовив скульптуру письменника в повний зріст. Доти я про Мазоха майже нічого не чув. Ніч просидів в інтернеті, шукав інформацію, портрети, прочитав його "Венеру в хутрі" і став до роботи.

У моїй уяві він був схожий на вовка – "скрізь рискав, був худорлявий, жилавий самітник". Коли Мазох був готовий у глині – прийшов Назарук. Вирішили, що пам'ятник гарний, але нудний. Йому треба додати інтерактиву. Зробив дірку-шпарину в грудях, у якій можна підглянути ретро-зображення оголених жінок. А Юрко запропонував додати кишеню, де можна намацати чоловічий орган.

Пам'ятник встановили навпроти входу в кафе. Я був на якийсь час знаменитий. Давав по кілька інтерв'ю на день. Навіть віруючі протестували. Це додавало реклами – і пам'ятнику, й закладу. Натовпи туристів стояли в черзі, щоб сфотографуватися.

 

2. Пам'ятник художникові Пабло Пікассо, 2009 рік

Одразу після Мазоха власник нічного клубу Picasso Роман Гринчишин замовив скульптуру Пікассо (1881–1973, іспанський і французький художник, засновник стилю "кубізм". – Країна).

Була ідея створити фігуру в стилі кубізму, але передумав. Виліпив митця на повен зріст, у літніх шортах, у старшому віці, з цигаркою. До майстерні запросив натурника. Він був дуже схожий на художника років 60–70. Одразу попередив: "Я під час позування куритиму. Без цього не можу". Кажу: "Тільки радий. На всіх фото Пікассо – із цигаркою". Спочатку він був у своїй улюбленій смугастій майці. Але почав нагадувати десантника в тєльняшці, тому майку забрав.

3. Пам'ятник львівському сажо­трусу, 2010 рік

Сажотруса замовив Юрій Назарук для ресторану "Дім легенд". Перший зліпок замовнику не сподобався. Із глини зробив хлопця. Назарук похитав головою: "Він прилизаний, як із реклами. Тобі що, комин ніколи не чистили? Зателефонуй у жек, виклич майстра. Зазвичай приходить чолов'яга, який випив зранку або звечора, кричить, матюкається, але чудово виконує свою роботу. Він має бути розхристаний, емоційний".

Я так і зробив: широкими мазками глини зліпив бороданя, задоволеного собою, роботою, у мішкуватому одязі й невимушеній позі. Він водночас і розтелепа, і професіонал. Навіть вдалося передати у бронзі бруд – агресивними мазками зобразив замурзаність.

Під сажотруса зробили шапку, в яку туристи й відвідувачі кидають монети.

4. Пам'ятник львівським броварям, 2011 рік

Ескіз пам'ятника "Бровар" виграв конкурс від Львівської пивоварні. Монах несе бочку, а на ній – годинник, який о 17:15 грає мелодію.

Бровар – молодий монах-єзуїт XVIII століття, який уміє і любить варити пиво, поїсти, випити. Йому легко тримати діжку, бо в ній пиво – він несе людям радість. Ліпив його два місяці. На сусідній з майстернею ливарні працювали чоловіки. Попросив одного – найміцнішого, огрядного – позувати. Важливо було побачити динаміку руху людини, яка несе велику вагу на плечі. Дав чоловікові 50-кілограмову бочку з глиною потримати і пройтися. Так і ліпив. Коли монах був готовий у глині, приїхав знайомий із другом-священиком. У майстерні побачили скульптуру. Священик подивився на пивовара і каже: "Мале черево ти зробив, мале". То я ще доліпив кілька кілограмів глини на живіт.

Мій пивовар навіть має ім'я – Бровар Юрій Володимирович. Дали його робітники-ливарники, які в цеху працювали над скульптурою. Бровар – бо професія така, встановлювали навесні на День святого Юрія, а по-батькові Володимирович, бо я – його батько.

5. Пам'ятник Тарасові Шевченку, 2014 рік

2010-го тодішній мер Вінниці Володимир Гройс­ман замовив пам'ятник Григорію Артинову. Це – архітектор, інженер, він сформував сучасний образ міста. Я створив паркову скульптуру: Артинов сидить на лавці з елементами найвідоміших будинків, які він спроектував. Її встановили на Європейській площі.

Після цього замовили пам'ятник Шевченку. Вінниця до мого Тараса Григоровича була єдиним обласним цент­ром, що не мав свого Кобзаря.

Гроші на створення дали зі спеціального приватного фонду меценатів.

Проект розробив народний художник Анатолій Гайдамака. Вінницькому Тарасові – 35 років. Тоді перебував на Поділлі у складі мистецької експедиції. В одному із сіл сів відпочити, його обступили із запитаннями хлопчик і дівчинка.

Шевченка ліпив у важкий час – тривала Революція гідності, розстріли на Майдані, втеча Януковича. Тричі їздив у Київ – не міг бути вдома. Повертався й знову ліпив. Уперше взявся за фігури дітей. Дівчинка – збірний образ. Хлопець – із мого сина Григорія. Вдягнув у вишиванку, вигадав зачіску – під макітру. Але його забракували. Виглядав трохи повненьким, як на ті неситі часи. Я погодився, трохи зменшив щічки.

9 березня 2014 року відкрили цей пам'ятник поблизу Преображенського собору й обласних музеїв. Вінницькі активісти були проти цього місця – хотіли, щоб скульп­тура стояла біля міської ради. Того ж дня розмістили макет свого пам'ятника з фанери.

×