Якось я стала свідком сімейних "розборок" своїх знайомих. Чоловік напився й не привіз сіно. А сьогодні вже мали забирати його з іншої ділянки, тому виходила накладка. Василь сидів за столом і слухав прокльони Марусі:

- Бодай тя Бог закляв із твоюв горілков. Чому Пилип своє сіно забрав, а ти, чорте, цілісінький динь дись ходив!

Чоловік слухав хвилин зо 5, а потім підійшов і зі всього маху лусьнув головою в жінчин ніс. Маруся заплакала - із носа побігла кров. Змішалася зі слізьми й стікала по шиї. Вона голосила, а Василь мовчки розвернувся й пішов геть.

Маруся заплакала, із носа побігла кров

Того дня привіз сіно із обох ділянок. Увечері жінка подала йому їсти, і обоє поводилися так, ніби нічого й не сталося.

Тоді Маруся виправдовувалася, що терпить усе заради дітей. Зараз діти виросли, але вона непокоїться за корів. Бо взимку вони можуть бути голодні.

Мої знайомі мешкають у звичайному карпатському селі, мають четверо дітей і, як це там заведено, живуть на гроші, які платить за них держава. Особливі веселощі наступають під час свят. Тоді Маруся з дітьми навіть не ночує вдома. Синяки, зламана щелепа й двічі відбиті нирки не змусили її розлучитися. Каже, що в селі, де тримають по вісім корів, а на сінокіс ходять на полонини, без чоловіка, хай навіть такого, не прожити. І чорт із ним, що в неї вже кільканадцятий синяк під оком. Вона спокійна за корів, які взимку будуть нагодовані, а влітку сіно на полонині буде скошене.

×