У Зімбабве і Замбії виключають світло на 15 годин щодня
Після того як побувала в Данії, поставила мету: заробляти стільки, щоб їздити світом. Досягла цього. Майже все витрачаю на подорожі.
Про далекі поїздки попереджаю рідних в останній момент – аби менше переживали. До мандрівки готуюся: в інтернеті читаю про країну, дивлюся відео і фільми, роблю щеплення, купую медичне страхування.
Завжди маю при собі чайну сталеву ложку. Її не заберуть в аеропорту. Нею можна поїсти, використати замість ножа чи відкривачки. У Болівії їхала автобусом 17 годин, ложка була доречна для всіх випадків.
Мріяла побувати на справжньому сафарі й побачити водоспад Вікторія в Африці. Знайшла дешеві авіаквитки з Катарськими авіалініями й вирішила, що пора.
Люди в Африці щирі. Стараються допомогти, не просять нічого взамін, не ошукують, цікавляться тобою. Для багатьох я була першою білою людиною, яку бачили.
Лише в Африці бачила гірші дороги, ніж у нас. На зупинці в маршрутку через вікна можуть залізти злодії й обікрасти.
Їхала Мозамбіком до кордону з Танзанією. В регіоні кілька років тому знайшли великі поклади газу – потягнулися американські компанії, росіяни, ісламісти. Діють терористи з Аль-Шабаб (осередок Аль-Каїди. – Країна). Викрадають людей на викуп, нападають на села. Перед тим як я там проїжджала, убили десятьох. Найняла таксі-мотоцикл. Близько 50 кілометрів їхали швидко піщаним бездоріжжям. Заносило, кілька разів мало не розбилися. Раптом блокпост – невідомі у формі. Серце – в п'яти. На щастя, виявилося, урядові війська. Потім минули ще три блокпости, вже не боялася.
На останньому блокпості прикордонник забрав паспорт – вимагав тисячу доларів хабара. Сказала, не маю. Пробував сторгуватися на 200, 100. Гроші тримала в потаємній кишені. Показала кілька турецьких лір і дрібних доларів. Перевірив речі, цінного не знайшов, віддав паспорт.
Ночувала в зімбабвійському місті Вікторія Фоллз. Місцина – гарна колоніальна англійська забудова, красива природа. В Африці рано темніє, а хотілося прогулятися. Розговорилася з туристом. Вирішили пройтися до мосту. Раптом відчула: щось не так – і наполягла повернулися. Дорогою побачила величезні купи слонячого лайна. Місцевий спитав, що ми тут робимо. Коли сказали, що гуляємо, витріщив очі: "Надумали померти?" Після заходу сонця можуть напасти слони, буйволи й інші звірі, затоптати на смерть.
Слони мають добру пам'ять. Якщо людина колись вчинила їм чи їхнім родичам зло, не забудуть. Нападають і вбивають.
У Танзанії дозволене багатоженство. Жінки заробляють, доглядають за дітьми, варять їсти, прибирають. А чоловік – лінюх, любить халяву, п'є, лупцює дружин. Вони і хотіли б піти від нього, та родина назад не приймає. Там раді, що позбулися зайвого рота. Дітися нема де. Умінням призвичаюватися нагадують українців.
Африканці п'ють брагу з бананів і кокосів. Сірувата смердюча рідина б'є в голову.
У Зімбабве та Замбії відключають світло на 15–17 годин щодня. Їжу готують надворі на дровах. Зразу їдять, щоб не псувалася.
Познайомилася з мозамбікцем на пляжі. Розповіла, що хочу побачити столицю. Повіз своїм авто. По дорозі заїхали в місто, де колись жив. Показав школу, познайомив із родиною. Трохи згодом йому подзвонили. Сказали, помер батько. Не змінив планів, довіз мене. Поводився так, ніби нічого не сталося.
На старій іржавій баржі перепливали річку між Мозамбіком і Танзанією. Турист спитав продавця квитків про рятувальні жилети. Той відповів: "Річка кишить бегемотами і крокодилами. Не знадобиться". Чоловік зблід і замовк.
У ПАР вихователька в садку розповіла, що не варто автостопити чи сідати в незнайомі авто. Навколо Йоганнесбурга племена сповідують вуду. Вірять, якщо з'їдять частини тіла білої людини, переймуть її властивості та енергію. Були випадки зникнень.
Після Нельсона Мандели (борець з апартеїдом, дисидент, просидів 27 років у тюрмі, президент ПАР 1994–1999 років. – Країна) Південна Африка розвивалася найшвидше на континенті. Останні кілька років почалися страшні економічні проблеми. Білих викинули з влади, виганяють, забирають майно. А чорні погано керують, не вміють планувати. Кваліфіковані білі їдуть на роботу в сусідні країни.
У Мозамбіку зустріла бізнесмена, який для тамтешнього племені купив дороге обладнання, домовився з вождем, щоб люди працювали, обробляли землю і продавали йому врожай. Місцевим – робота, підприємцю – їжа для його готелю. Перші роки все йшло добре, а потім вождь став привозити все менше харчів. Врешті розповів, що чоловіки з його села відмовилися працювати. Продали обладнання і живуть за ці гроші. Вождю було соромно. Купував урожай у навколишніх селах, щоб продати білому.
У ПАР височенні паркани навколо будинків, зверху колючий дріт і напруга, собаки і камери. Вулицями місцеві майже не ходять – тільки їздять в авто. Піша людина – ціль для злодіїв. Багато безпритульних, будь-хто має вогнепальну зброю й ножі. На території супермаркетів радять давати кілька монет паркувальнику. Тоді за машину спокійніше.
Виїхали з друзями подивитися на океан біля Кейптауна. До кручі, з якої гарний краєвид, треба пройти 100 метрів. Підбіг якийсь чоловік. Закричав, що хоче грошей. Руки тримав у кишенях – сказав, має пістолет. Виявилося, то був камінь. Почав кидатися, ми відповіли. Друг влучив йому в шию. Було багато крові. Сіли в машину і втекли. Якби напав не один, нам було б непереливки.
В Африці слід торгуватися. Погано вмію, але вчуся. Мріяла політати на гелікоптері над водоспадом Вікторія. Ціна всюди – 165 доларів. Познайомилася з одним мандрівником. Він торгувався за нас обох – полетіли за 110 з людини.
Коли в Індонезії плавала морем, подряпала ногу рифом. Почалася лихоманка, рана гноїлася, з'явилися виразки. Їхала з туром, де були лікарі-росіяни. Порадили мастити йодом і забинтувати. Стало гірше. Пішла в лікарню. Виявилося, рану не можна замотувати, бо бактерії ще більше множаться. Дали антибіотик.
Забула телефон на зарядці в аеропорту Абу-Дабі. Повернулася в термінал із бортпровідницею, хоч пасажири не мають права залишати літак після проходження контролю. Телефон знайшла там, де й залишила. Наступного року мобільний випав у таксі в Нью-Йорку, за кілька годин до вильоту в Каліфорнію. Через тиждень повернулася, написала в службу підтримки, його знайшли. Домовилися про зустріч із водієм. Та в метро вимкнули електрику, а я поспішала на літак. Таксист віддав телефон моєму другу, а той прислав в Україну. Через пів року мобільний вкрали у львівській маршрутці.
Раніше привозила з мандрівок тарілки й магнітики. Тепер – вироби ручної роботи чи з натурального каменю. З останньої подорожі мала 2 кілограми кам'яних сувенірів.
У мандрах покладаюся на інтуїцію. Навчилася відчувати людей, по очах розрізняти добрі та злі наміри.
2 
1
Коментарі