Ексклюзиви
Вівторок, 30 березня 2021 13:27

"Раніше хотілося виколупати очі, а зараз лише плюнути на спину"

Організм зливає емоції в певні частини тіла

Кінезіологія – це спосіб діагностики та лікування хвороб. Коли м'язи людини розповідають про її фізичний і емоційний стан.

М'язи не працюють кожен окремо, а лише ланцюгами. Кінезіолог від симптому, з яким прийшов клієнт, проводить розслідування. Наприклад, може виявитися, що спина болить через ступню. Бо людина неправильно ходить. Або скаржаться на проблеми з шиєю. Через це болить голова, знижується зір, виникає шум у вухах. Шийний відділ може страждати через коліна. Вмикаються компенсаторні механізми.

Я обрав напрям, що працює з емоціями. За день приймаю чотирьох-п'ятьох клієнтів. Хтось переживає викидень, хтось розлучення.

Автор: Наталія СОКОЛАН
  Костянтин МІЩЕНКО, 36 років, психолог, кінезіолог. Народився 7 січня 1984-го в Черкасах. Батько – юрист, мати – кухар. Закінчив факультет психології Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Три роки був торговим представником, продавав вікна. 2009–2018 роки – тренер-психолог в індиго-клубі ”Іріс”. Працював із дітьми. Два останні роки практикує як кінезіолог. Має власний кабінет. Улюблена страва – тірамісу. Хобі – дихальні практики, медитація, звукотерапія тибетськими чашами. Улюблені книжки – романи Карлоса Кастанеди. Живе в Черкасах. Неодружений, дітей не має
Костянтин МІЩЕНКО, 36 років, психолог, кінезіолог. Народився 7 січня 1984-го в Черкасах. Батько – юрист, мати – кухар. Закінчив факультет психології Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Три роки був торговим представником, продавав вікна. 2009–2018 роки – тренер-психолог в індиго-клубі ”Іріс”. Працював із дітьми. Два останні роки практикує як кінезіолог. Має власний кабінет. Улюблена страва – тірамісу. Хобі – дихальні практики, медитація, звукотерапія тибетськими чашами. Улюблені книжки – романи Карлоса Кастанеди. Живе в Черкасах. Неодружений, дітей не має

Раніше багато клієнтів на сеансах плакали. Казав собі: "Який я хороший спеціаліст, довів людину до сліз". Із часом став менше використовувати техніки, що занурюють у самі ситуації. Кінезіологія дає змогу оминути переживання болю. Те, що людина не поплакала, не є показником не­ефективності спеціаліста. Але серветки тримаю в кабінеті.

М'язовий тест показує зв'язок тіла та психіки. Натискаю – визначаю сильний м'яз чи слабкий. Якщо в ньому слабкість, то щось до цього призводить.

У печінці можуть "застряти" образа чи гнів, у нирках – тривожність, у сечовому міхурі – страх. Організм зливає емоції в певні частини тіла.

Наведу приклад: мені 10 років, поспішаю до школи. Буде контрольна робота. Я хвилююся. Спіткнувся і вдарився коліном. Нервова система зафіксувала два фактори – нервове напруження та больовий синдром. Згодом, коли тривожусь, крутять коліна чи ноги підкошуються, тремтять. Мозок всотав такий ланцюжок. Це відбувається несвідомо.

Працював із клієнткою, яка не могла схуднути. Її тіло говорить: якщо втратиш вагу, не вистачить енергії. Ті зайві кілограми йому потрібні, щоб упоратися з психологічним навантаженням у її житті. Почали розбиратися. Виявилося, під час пологів жінка мало не померла. Стрес капсулювався в тілі, воно почало формувати запаси. Розібралися з емоціями – був страх. Умовно сказали тілу: "Не переживай, ти в безпеці". Після такої роботи зросла ймовірнсть того, що вага прийде в норму.

Із колегами-кінезіологами в Черкасах раз на місяць у професійній тусовці відпрацьовуємо навички. Обмінюємося новинками, техніками, розбираємо клієнтські кейси. Хтось поїхав на дороге навчання – ділиться знаннями. У нас немає конкуренції.

Кінезіологу потрібно бути детективом. Трапляються дрібниці, що впливають на все. Якщо їх не врахувати, можна пропустити важливе.

Негативні відгуки беру до уваги, аналізую. Але є клієнти, які на сеанси покладають забагато надій. Кажуть: "Вашої кінезіології вистачило на тиждень". Сама ж людина нічого з життям не зробила. Лікар працює точково, прицільно. Дає поштовх. Можна змінити одну точку – й вона стабілізує всю систему.

На прийом діти привезли 70-річну жінку, бо "мамі погано". До психологів вона ніколи не ходила, навіть до лікарів мало зверталася. Каже: "Щось таке робиться, що боюся їсти. Тривожно, кусень до рота не можу покласти". Живе в селі, тримає худобу. Схудла. Після першого сеансу вже змогла готувати для родини. За три-чотири рази потроху почала їсти. У процесі роботи випливало різне – й особисте, й пов'язане з Голодомором родове. У тілі активізувалася тривожність, пов'язана з їжею, виживанням і безпекою. Випадок був на межі з психіатрією.

Результат може приходити одразу чи за деякий час. Спрацьовує накопичувальний ефект. Буває, зміни проявляються тільки в конфліктній ситуації.

Одна клієнтка хвалила мою роботу: "Раніше під час конфлікту хотілося виколупати очі, а зараз лише плюнути на спину".

Людині, яка вперше прийшла, роблю базовий баланс. Дивлюся, що забирає найбільше сил і енергії – стосунки, реалізація, стрес.

Одна клієнтка не підпускала до себе чоловіків. Вийшли на те, що базова проблема – довіра. Тестував, які ситуації з минулого спричинили її. Виявилося, дитячий садок. Вона не хотіла спати, її роздягали і ставили голою в куток. Почуття сорому, страху, недовіри зрослися із досвідом оголеності. Психіка зафіксувала це і вмикає під час спілкування з чоловіками.

Прийшла худа жінка, каже: "Сил мало". Схоже на анорексію. Тестую – виявив почуття провини. Виходимо на досвід проживання Голодомору: коли в мене є їжа, а в когось немає і він помирає. Тому її організм саботує приймання їжі. Психіка співпереживає. У неї в ті часи померли родичі. Це родова пам'ять у тілі. Стрес запустив почуття провини. Застосовували прийом: подякували бабі за життя.

Усі психологічні проблеми – ілюзорні. Витікають з особистого бачення світу людиною. Якщо твої уявлення не стикуються з тим, що пропонує простір, виникає напруження. Ще Будда говорив: страждання породжені бажаннями. Усунь бажання – і припиниш страждати. Під час сеансів відпрацьовуємо внутрішній конфлікт. І кут сприйняття проблем змінюється.

Під час карантину багато приходять у стані тривожності, з панічними атаками. Щоб упоратися з цим, можна самостійно практикувати певні техніки. Наприклад, є акупунктурні точки на обличчі, тілі, пальцях. Кожна відповідає певному органу, а він – емоції. Ці точки потрібно простукувати. Тоді рівень напруження, тривоги, стресу знижується.

Серед простих способів заспокоїтися – перефокусування уваги. Наприклад, людина стоїть у черзі й панікує, що не встигне. Аби відволіктися, можна пошукати п'ять червоних предметів навколо. Або використати дихальну техніку: 6 секунд вдихаємо, 6 – видихаємо. В ідеалі має бути ще й 6-секундна пауза. Можна поприсідати. Це допоможе мобілізуватися й активізувати енергію. Наприклад, перед виступом.

Людям у стані тривоги корисно гуляти, виконувати фізичні вправи.

Обійми з коханими знижують рівень тривожності, збільшують довіру до світу. Але важливий контекст. Якщо під час народження було обвиття пуповиною, то людина не любитиме обійматися.

Фітнес чи пілатес можуть вирівняти багато проблем. Людина почувається успішнішою, впевненішою. Почне вірити у свої сили. Бо бачить результат від зусиль. Є прив'язка до фізичного стану. Спорт додає енергії. Виділяються ендорфіни, кров активніше циркулює. Лімфа очищується, краще працюють органи. Тренування також дисциплінують.

Для терапевтичного ефекту корисно регулярно гуляти не менш як 1,5 години на день. Щоб протидіяти стресу, можна щодня бігати по 8–12 кілометрів.

Універсальне й найбезпечніше для здоров'я фізичне навантаження – плавання. У воді тіло опиняється у стані невагомості. Зменшується сила тяжіння. М'язи максимально розслаблені. Вода розвантажує хребет і нервову систему.

Одні клієнти подобаються, інші ні. Але якщо вони до мене прийшли, то не маю підстав відмовляти. Якщо бачу, що людина ніяковітиме під час м'язового тесту чи їй буде некомфортно, попереджаю, що натискатиму в певному місці на тілі. У дітей запитую дозволу це зробити. Їх небагато серед моїх клієнтів. Працюю з дітьми від 10 років. Молодшим важко полежати на місці більш як годину.

Кінезіолог під час сеансу перебуває постійно на ногах. Велике навантаження йде на поперек, шию, грудний відділ, хребет. Але якщо дотримуватися техніки роботи, то умовно професійних хвороб не має бути. У мене іноді болить ліктьовий суглоб. Грішу тим, що роб­лю не як правильно, а як зручніше.

Є професійне вигорання. До тебе приходять люди з проблемами. Весь день їх слухаєш. Накопичуються надмір інформації, втома. Знімаю її душем, теплою ванною. Можу почитати легку книжку, подивитися фільм. Іноді після роботи хочеться просто сісти й помовчати.

Зараз ви читаєте новину «"Раніше хотілося виколупати очі, а зараз лише плюнути на спину"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі