Ексклюзиви
Пʼятниця, 12 лютого 2010 17:42

"У дідуся п"ять судимостей було, у тата - три, у мене - одна. Це явний прогрес"

  Сурен Параджанов, 51 рік. Єдиний син українського режисера вірменського походження Сергія Параджанова й викладачки російської мови Світлани Щербатюк. Закінчив будівельний інститут. За фахом - архітектор. Під час навчання почав займатися фарцовкою - перепр
Сурен Параджанов, 51 рік. Єдиний син українського режисера вірменського походження Сергія Параджанова й викладачки російської мови Світлани Щербатюк. Закінчив будівельний інститут. За фахом - архітектор. Під час навчання почав займатися фарцовкою - перепр

- Я втомився, хворію, погано виглядаю... Не хочу нікого бачити... Пишіть, що хочете. Я байки люблю. Це в мене від батька, - зітхає в слухавку 51-річний Сурен, син режисера Сергія Параджанова. Зараз він говорить  українською. У повсякденному житті користується російською. - Кому я цікавий? Хіба лише податковій, аби ще раз з"ясувати з чого живу, чим займаюся. Вас теж це цікавить? Так от: я нічим не займаюся. На дітях геніїв природа відпочиває, от я й відпочиваю.

Навесні минулого року Параджанов-молодший три години розповідав історії з життя свого знаменитого батька, заїдаючи їх тортом "Золотий ключик", і вперто оминав запитання, що стосувалися його самого. Тільки обмовився, що одружений був раз - у 37 років. За рік розлучився.

- Проґавив я своє, що тут скажеш. Усі мої колишні жінки непогано пристроїлися, за іноземців повиходили. Коли чоловіки питали, чи був у них ще хтось, відповідали: тільки Параджанов. Ті в Інтернеті прізвище перевірять: син відомого режисера, інтелігент. Значить, дівчата чогось варті. А я, хоч уже немолодий - досі романтик. Якщо маєте когось - приводьте, але я перебірливий. Люблю красунь тільки зі світлим волоссям.

Зараз він вкотре вибачається, але слухавки не кладе. Кажу, що за годину буду в нього під будинком. У відповідь після довгої паузи - зітхання.

Спадкоємець прізвища знаменитого режисера живе в центрі столиці, у сірій від вуличного смогу "сталінці". Її високі вікна виходять на ресторан "Сюрприз", оточений джипами з номерами "ВР", біля яких юрмляться дівчата в надто коротких спідницях. Усі, крім вікон квартири Параджанова, пластикові. Старий ґратчастий ліфт у під"їзді реагує з другого натискання кнопки. Голосно гуркочучи, будить собак у квартирах мешканців під"їзду.

- Якби приїхали на 10 хвилин пізніше, мене вже не було б, - флегматично каже Сурен, відкриваючи двері. Кутики його блакитних очей трохи опущені, від чого погляд здається сумним і стомленим. У червоному светрі, окулярах - усе, як і рік тому. - Проходьте, прошу. Можете не роззуватися. Я теж у черевиках. Скоро маю йти сусідську дівчинку зі школи забрати. Це моя опікунка. Вожуся з нею, наче з рідною. Все одно робити нічого.

Без ремонту, але охайна, квартира береже дух радянської епохи. В ній пахне випічкою й старими книгами. Дві кімнати помешкання Сурен ділить із матір"ю Світланою Щербатюк, дружиною Сергія Параджанова.

- Здрастуйте, - усміхається жінка, визираючи з кухні. Вона невисокого зросту, з приємним обличчям і довгою сивою косою.

- Будемо без мами, добре? Не хочу її турбувати. Вона останнім часом погано почувається.

Сурен проходить до зали. У тісно заставленій старими меблями кімнаті нічого не змінилося: на стінах кілька десятків пожовклих фотопортретів батька, картини його друзів, сотні книг. Більше двох років тому їхній господар переніс інсульт. Відтоді регулярно приймає таблетки для відновлення пам"яті.

- Інколи такі дрібниці згадуються, що сам дивуюся, - усміхається. - Здебільшого про тата. Що вас про нього цікавить?

- Мене цікавите ви.

- Я? Та я занадто старий для вас, - жартує. - Міг би вашим батьком бути.

Я нічим не займаюся. На дітях геніїв природа відпочиває, от я й відпочиваю

Опускає очі й замовкає.

- Я й сам не знаю, ким я є, - поволі починає. - Дитя кохання. Плід любові 16-річної спортсменки, комсомолки, красуні й 30-річного генія-вірменина, якого вважали божевільним гомосексуалістом. Це два різні світи. Один - ідейно-комуністичний, а інший... Навіть слів підібрати не можу. Татові предки були турецькими емігрантами, власниками будинку розпусти, а його батько торгував золотом й антикваріатом. Це він "вступив" Сергія Параджанова на режисерський після того, як той рік учився на вокальному відділені Тбіліської консерваторії у родича-професора. Але я не про це. Я про світи, які мене вчили настільки по-різному, що й досі наче вишу між ними. В моїй голові справжній компот. Батько ще в школі це помітив, але було пізно.

"Мій син - ідіот!" - кричав він, коли ми йшли вулицею, й крокував уперед. - "Але ж я не повний ідіот", - доганяв я його. Для мене це була наче гра. Лише з часом я зрозумів, що мав на увазі тато. Він ніколи мені цього не пояснював. Він любив мене безмежно, в усьому мені потурав, - Сурен протирає окуляри серветкою, усміхається. - Якось нас повезли зі школи на практику збирати полуницю. Тато приїхав мене провідати. Викладачі поскаржилися, що знайшли в туалеті декілька пляшок з-під вина. Просять його залишитися, щоб нас контролювати. Він їм: "Якщо я тут залишуся, то завтра в туалеті два ящики пляшок знайдете". Питає: "Чого дітям так мало м"яса в борщ кладете? Вони ж ростуть". Наступного разу привіз тушу телячу, аби ми їли.

- Ім"я теж тато вибрав?

- Ага. Хотів назвати Давидом, то бабуся-комуністка Кіра Романівна побігла до сусідки, тьоті Фані, на консультацію. Та сказала, що Давид - це Додік. Бабуся повернулася і заявила, що Додіком мене назвуть лише через її труп. Тато плюнув і записав мене Суреном, бо мав друга-оператора з таким іменем. Бабуся знову до сусідки побігла. "Як по-вашому буде Сурен?" - питає в неї. "Сруль!" - каже та. Бабуся ледь не зомліла, але що вже зробиш.

Коли народився син, Сергій Параджанов намалював картину "Мадонна з немовлям".

Усі мої колишні жінки непогано пристроїлися, за іноземців повиходили

- Це мама, а це - я, - Сурен гладить долонею полотно. - Ми тут обоє русяві й блакитноокі. Єдина картина батька, що у мене є. Решта - в музеях чи приватних колекціях. За цією теж приходили. Продати не пропонують, просять, щоб подарував. Усі на шару хочуть. Он ще ваза китайська й картина, де ваза з квітами - це теж від тата. Більше нічого немає, все конфіскували під час арешту.

Коли Суренові було 2 роки, батьки розлучилися. Параджанов переїхав у двокімнатну квартиру на просп. Перемоги. Світлана більше заміж не виходила.

- Ходив до неї якийсь космонавт. Тато його перестрів, каже: "От сука, купив пончики по 5 копійок і до Світлани йдеш?" Як дав по тих пончиках! А тут ще сусіди нагодилися. Так віддубасили космонавта. Але він усе одно до мами ходив.

Сурена виховували баба з дідом.

- Водили мене у школу імені Франка. У народі її називали школою малих Бандерів. Я сидів за однією партою з правнуком Івана Франка. У нашому класі вчився син Павла Загребельного - Міша і син режисера Володимира Денисенка - Саша. Донька Дмитра Павличка - Соломія була на рік молодшою, ходила в інший клас. Коли школу закінчив, хотів до університету вступати. Але який там університет - батько у в"язниці сидить! Пішов у будівельний інститут. Після вступних іспитів був сьомий у рейтингу, а вони засідання скликали - зараховувати мене чи ні. Голова приймальної комісії підвівся й каже: "Ви не дивіться, що батько його у в"язниці. Суренчик ріс із дідусем і бабусею. Вони його правильно виховали". Дідусь, Іван Омелянович, викладав у них політекономію, тому мене й узяли.

Тато радів, коли дізнався, що архітектором буду. А я не міг п"ять років чекати, щоб почати гроші отримувати. Зайнявся бізнесом. Фарцовщиком був. Його це страшно розгнівало. Він постійно мене сварив за це. Наче відчував, що добром це не кінчиться. "Фарцуєш? - кричав. - Негритянок трахаєш?" Ось таке в мене було виховання.

2000-го Сурена Параджанова засудили за розповсюдження наркотиків. Він провів п"ять років у Житомирській колонії.

- Суддя в мене була, що лише по карману всі справи вирішувала. Вона й у Тимошенко справу вела. Якщо за законом, то ні за що було саджати. Прямим доказом збуту наркотиків є або щиросердне зізнання, або контрольна закупка з переписаними, як при хабарі, купюрами. Нічого цього не було. Так, наркотики я вживав. Може, випадково, щось і залишилося. Але тією гидотою, яку вони мені підкинули - таким неякісним товаром я не користувався.

Параджанов дістає три фотоальбоми. Повільно гортає, роздивляється фотографії. Дістає знімок дівчинки років 7, яка широко усміхається в камеру.

- Моя хрещениця на президентській ялинці з Кучмою сфотографувалася. Сподобалася йому. Кучма їй каже: "Проси, що хочеш". А вона: "Хочу, щоб ви хрещеного мого випустили". - "А хто твій хрещений?" - "Сурен Параджанов". - "Як ви мене вже цим Суреном дістали!" - сказав Кучма.

- Невже ніхто з батькових друзів не міг залагодити справу з вашим арештом?

- Ай, - відмахується. - Коли мене в Житомирську в"язницю привезли, всі питали, як я тут опинився. Кажу, в дідуся п"ять судимостей було, у тата - три, у мене - одна. Це явний прогрес! Нічого страшного. Пережив. Я не вмію просити, дзвонити, домовлятися. За друзів заступитися - будь-ласка, а за себе - ні. Це в мене від батька, в генах. Як і нелюбов до грошей. Колись у дитинстві повів мене в цирк, а я взяв вузлик із грішми. Дідусь навчив мене в нього кишенькові відкладати. Тато питає: "А що це в тебе?" - "Гроші". - "Для чого вони такому маленькому?" - "Збираю на годинник". Тато забрав їх у мене, купив годинник і сказав, що дуже погано, коли хлопчик збирає гроші. Відтоді я їх не збираю.

- Що у в"язниці робили?

- Газету випускав для в"язнів. Писав, хто з партноменклатури скільки разів сидів. Якось розписав, що грузин, який повісив радянського прапора на рейхстаг, був сином злодія в законі. Зі всієї зони до нас приходили цю газету читати.

Сурена кілька разів просили змінити прізвище. Каже, дуже любив батька, тому на вмовляння не піддавався.

- Відмовитися від прізвища - це все одно, що від батька відмовитися. Ким був для мене Параджанов? Усім!

На очі Сурена накочуються сльози. Він просить припинити розмову. Каже, йому час іти. Поволі встає й прямує в коридор.

- Мамусю, ми йдемо, - гукає. Світлана Іванівна не виходить. Простить сина одягтися тепліше й не затримуватися. На вулиці Параджанов запалює цигарку й прямує до метро.

- Вибачте, - каже прощаючись. - Чим довше живу, тим важче ворушити власне минуле.

Очі стають ще сумнішими. Сурен опускає голову й, човгаючи, йде.

За рік він не змінився - добрий і мовчазний.

- Коли вийшов із в"язниці, Руслан Кухаренко (начальник управління охорони культурної спадщини Києва. - "Країна") хотів дати мені роботу архітектора, - розповідав він під час торішньої зустрічі. - Я мав ходити на будівництво й перевіряти, чи все згідно з планом будують. Робота нервова, бо треба було сваритися, ставити всіх на місце. Але через судимість не взяли. Знайомий видавець запропонував випустити книжку спогадів про батька. Я відмовився. Кому це цікаво?




Гени Сурена Параджанова


Сергій Параджанов народився в 1924-го у Тбілісі в родині вірменського антиквара. 25-річним влаштувався асистентом режисера на кіностудії ім. Довженка. Зняв 17 фільмів. Найвідомішу його картину "Тіні забутих предків" у перший рік прокату подивилися 8,5 млн глядачів. Тричі сидів у в"язниці.

Коли Параджанову не давали знімати кіно, він вішав на себе плакат "Я - безробітний" і йшов до Мосфільму. Якось послав телеграму: "Москва. Кремль. Косигіну. Оскільки я - єдиний безробітний кінорежисер у Радянському Союзі, наполегливо прошу відпустити мене в голому вигляді через радянсько-іранський кордон. Можливо, стану родоначальником іранського кіно".

На запитання про що мріє Сергій відповідав: "Про теплий туалет". На його балконі стояв збитий із дощок туалет-будка. Режисер обклеїв його знаками автоінспекції й повісив плакат із написом "Партия - наш рулевой".

Одружений Параджанов був двічі. Помер від раку легень 1990 року в Єревані.


Світлана Щербатюк народилася 1938 року в сім"ї столичних педагогів. Два роки прожила в Канаді. Із Параджановим познайомилася, коли їй було 16, а йому 30. Побралися 1955 року, а 1960-го - розлучилися. Заміж більше не виходила. У Київському державному університеті ім. Тараса Шевченка викладала російську мову іноземним студентам.

Зараз ви читаєте новину «"У дідуся п"ять судимостей було, у тата - три, у мене - одна. Це явний прогрес"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

6

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 324
Голосування Справа Медведчука - це:
  • Спроба Зеленського наростити рейтинг. Медведчука не посадять
  • Початок боротьби з олігархами
  • Піар з одночасним ударом по Порошенку
  • Перерозподіл ринку і потоків
  • Вплив американців
  • Мені байдуже
Переглянути