Марина Ліферова, 45 років
Голова Спілки перекладачів жестової мови. "Озвучує" зустрічі президента і прем"єра з людьми з вадами слуху. Двічі розлучена, виховує сина Павла
Певний час родичі вважали, що я не маю професії: "Ну, це ж несерйозно - руками махати". Мої батьки були глухими. Коли мама приходила на до школи, я тікала - соромилася, що з мене глузуватимуть. Панікувала, коли в компанії знайомилися й говорили про батьків. Боялася, що хтось дізнається, що мої - глухі. Тепер мені за це дуже соромно. Те, що я стала перекладачем жестової мови, - каяття перед мамою. Вона померла 1987-го.
Я не люблю, коли мене називають сурдоперекладачкою. Цей термін з"явився в Радянському Союзі. Він хибний, у перекладі з французької означає "глухий перекладач". Правильніше називати мене перекладачем жестової мови.
У перекладачів не з родини глухих професійна хвороба - артрози. Тому що руки завжди мають роботу. Фізично не втомлююся ніколи, бо мовою жестів спілкуюся в повсякденному житті.
Очі болять тому, що постійно треба дивитися одне на одного. Тому перекладач має одягати однотонне вбрання. Якщо людина довго на тебе дивиться, а ти в смугастій блузці, у неї рябітиме перед очима. Не слід вбиратися в бежеве, бо на такому тлі погано видно руки. Не бажані масивні прикраси, які мимоволі привертають увагу. А я люблю одягатися красиво й модно, тож знайшла собі віддушину: короткі спідниці й сукні з декольте. Жартую, що перші 5 хвилин співрозмовники роздивляються мої ноги і лише потім - руки.
Хороших перекладачів жестової мови в Україні - до десяти осіб. Це дуже мало, бо людей із вадами слуху в нас майже три мільйони. Таких перекладачів випускає Український національний педагогічний університет імені Драгоманова. Але там курс жестової мови читають лише семестр, а викладає молодий магістр із родини глухих.
Потрібно завжди розуміти, що "озвучуєш". Я ніколи не перекладаю того, чого не знаю. Одного разу моєму знайомому з вадою слуху треба було пояснити, як струм потрапляє в дріт. Довелося йти до викладача фізики за поясненнями.
У нас не буває вихідних. Часто запрошують на якісь свята, особливо на весілля. Якось працювала перекладачем в інституті фізкультури з групою глухих студентів. Уночі від одного з них отримую есемеску: "Що таке "ноги нарізно"? Він читав методичку, а української не знав, бо сам із Сімферополя.
Глухі вважають, що їхня проблема найголовніша, а все решта - так собі, неістотно. Мама колись казала: "Мене Бог образив, ти мене не маєш права ображати". У п"ятницю телефонує клієнт: "Скільки можна хворіти? Виходь!" А мені у вівторок зробили операцію, і він про це знає.
Кілька разів перекладала зустрічі президента з глухими спортсменами, які перемагали на Всесвітніх іграх глухих. Під час помаранчевої революції наші поїхали туди і повернулися в січні. Нагороди за перемогу Віктор Ющенко вручав у Маріїнському палаці. 74 спортсмени посадовили за довгим столом один навпроти одного так, що перекладачів їм не було видно. Просто безглузда ситуація, було дуже прикро.
Перший спортсмен підійшов до Ющенка за нагородою і нахилився до нього. А президент відсахнувся й дивиться на мене. Він тільки-тільки від історії з отруєнням відійшов. Мабуть, подумав, що чоловік роздивляється його обличчя. Пояснюю: "Він дивиться на губи, щоб зрозуміти, що ви кажете". Президент тоді кивнув, щоб підійшла. І я стала поруч. Знала багатьох спортсменів і, доки вони йшли через сцену, тихенько йому казала: "У цього спортсмена син народився". Ющенко побажав: "Вітаю, і щоб ваш син виріс здоровим". Про другого розповіла, що він закінчив інститут із червоним дипломом, про третього - що збудував недавно хату. Після урочистостей до мене підійшли з протокольної служби і зробили зауваження, що багато собі дозволила, не мала права підходити і говорити. А я думаю, що поводилася правильно. Бо спортсмени ще довго в холі обговорювали: "Уявляєш, президент знає, що в мене син народився!"
Умію читаю по губах. Мене запрошували навіть до деяких видань та інформагентств. Показували відео з парламенту, де депутати розмовляють по телефону, і я читала по губах, що вони кажуть. А ті видання потім писали у своїх статтях: "Як повідомляє наше джерело у Верховній Раді..."
Під час другого туру президентських виборів в Україні у випуску новин, що супроводжувалися сурдоперекладом, одна з найкращих жестових перекладачів Наталя Дмитрук озвучувала перемогу Януковича. Вона сказала: "Не вірте Центрвиборчкому, це брехня. Наш президент - Віктор Ющенко. Не знаю, чи побачимося ще..." Я не наважилася б так зробити, але на Майдані теж збирала людей навколо екранів і перекладала все, що там передавали.
Перекладачам платять 50-100 гривень за годину роботи. За радянських часів я заробляла 90 карбованців на місяць, тому пішла на курси водіїв трамвая. Їм платили 400. І пропрацювала водієм два роки. Колись у Києві на старому залізничному вокзалі на місці "МакДональдзу" розверталися тролейбус і трамвай. Це була спільна проблема всіх приїжджих - вони плуталися, на що їм сідати. Я водила трамвай номер десять. Дивлюся, німі не можуть із дорогою розібратися. Пояснила їм - і в дзеркало заднього виду бачу, як вони перемовляються: "От що значить столиця, навіть водії трамваїв знають мову жестів".
Текст: Аліна СТРИЖАК
Фото: Наталія ЧУБЕНКО
3 
1
Коментарі
2