Осінній Тиждень моди в Києві проігнорували три найдорожчі українські дизайнери - Роксолана Богуцька, Айна Гасе і Сергій Єрмаков. Богуцькій шкода роздавати свої творіння моделям і переживати за сценою, чи не поцупить хто якусь кофтину, вручну розшиту шовковими нитками й хутром. Гасе - улюблена дизайнерка сім"ї Тимошенко, її речі й без Тижнів моди розходяться. А Єрмаков, у сукнях якого, як він каже, гуляють дружини й коханки олігархів із московської Рубльовки, не розуміє принципу масових показів.
- Показуватися з усіма в одній залі? Не смішіть мої капці! - Єрмаков простягає ноги в черевиках з крокодилячої шкіри в кабінеті столичної квартири-майстерні. - Я показував свою колекцію в Парижі й знаю, як це відбувається в цивілізованих країнах. Там кожен дизайнер створює власну атмосферу для гостей. А тут усе наче на конвеєрі: перший пішов, другий пішов, четвертий, куди ти без черги лізеш? Страшно згадувати.
Майстерня дизайнера - в самому центрі столиці на вул. Гоголівський, у жовтій триповерхівці.
- Зрозумійте, я не вередую, - усміхається і починає метляти ногами. - Просто не хочу, аби мені казали: "Почекайте, ще три моделі вийдуть, а тоді ви". Відшивати дев"ять місяців колекцію, а потім бути між кимось? Дякую, я не люблю "ефект бутерброда".
Катя Осадча частенько в моїх платтях красувалася. Але жодного з них не купила, брала все напрокат. Більше такого не буде
У свої 37 Сергій Єрмаков може дозволити ігнорувати Тижні моди. Він шиє одяг за принципом французьких кутюр"є, відбираючи найдорожчі тканини й найкращі хутра. Речі від Єрмакова розходяться за ціною автомобілів. Позаторік горностаєве пальто продав за $70 тис. Серед його клієнток - політична, ділова еліта й верхівка шоу-бізнесу. Голову Держкомітету з питань підприємництва Олександру Кужель дизайнер називає мамою, а співачку Ірину Білик - музою. Обирає жінок, які можуть носити його одяг, а не навпаки.- Катя Осадча частенько в моїх платтях красувалася. Але жодного з них не купила, брала все напрокат. Більше такого не буде. Сукні такі трудомісткі, у них настільки делікатне мереживо й оздоблення, що просто так давати їх шкода. Плаття можна робити півроку, а вбити за раз. Скажімо, сукні з найтоншого шифону й мусліну взагалі хімчистці не піддаються. Якщо його випадково облити вином, то можна одразу викидати.
Одна надзвичайно багата клієнтка з Рубльовки замовила сукню, розшиту океанічними перлинами, смарагдами й діамантами. Я відмовився, аби це каміння везли до Києва. Три дні з двома моїми дівчатами сиділи на Рубльовці й розшивали ліф корсета. Я попросив, аби її покоївка весь час сиділа поруч і видавала нам по камінчику. Навіщо мені ці проблеми.
- Вона до королеви Великобританії на прийом збиралася?
- На Рубльовці такі прийоми, що королева Великобританії відпочиває, - відмахується і рукою зачіпає рудий жіночий черевичок на столику. - Ой, і тут туфлі? Вони по всій майстерні розкидані. У мене такий принцип: кожна клієнтка на примірки має приходити в тому взутті й тій білизні, з якими носитиме мою сукню. Тому не дивуйтеся, якщо побачите щось подібне.
Через діабет у дитинстві Сергій майже втратив зір. Бачить на п"ять відсотків. На людях з"являється в темних окулярах. Але зараз його синьо-зелені очі широко розплющені й нерухомі, хоча з вікна прямо в обличчя яскраво світить сонце.
До кімнати навшпиньки заходить невисока жінка, елегантно одягнена в темне й у темних окулярах. На шиї яскравий шалик. Тримає порцелянову чашку із зображенням собаки у фраку. Це Віра Геннадіївна, Сергієва мати, приготувала синові його улюблений чорний чай без цукру.
Кабінет Єрмакова - це довга світла кімната. На підлозі в центрі лежить круглий коричневий килим, над ним - кришталева люстра. Стіни прикрашають великі дзеркала, в кутку - кушетка і чорний столик, оздоблений шкірою леопарда. Віра Геннадіївна мовчки бере правицю сина й кладе йому в долоню чашку.
- Обережно, він гарячий, - шепоче на вухо й виходить.
- Мама, - розтікається в усмішці обличчя Сергія. - Єдина жінка в моєму житті. Будь-яка інша зі мною буде бідною. Тобто візуально вона буде зовсім не бідна, але в душі - дуже самотня. Я всього себе віддаю роботі. Навіть із тварин тримаю лише папугу. Він - мій старий товариш, уже 12 років разом. Він наркоман. Я курю, і бідолаха весь час у димовій завісі. До речі, ходімо покуримо.
Сергій повільно підіймається з кушетки. Він невисокий, худорлявий, зі скуйовдженим русявим волоссям. Помалу виходить із кімнати, тримаючись лівою рукою за стіну.
- У нас новий офіс, і я ще погано в ньому орієнтуюся, - пояснює. - Звідси мені до дому п"ять хвилин пішки - я на Тургенівській живу. Дякувати кризі - ціни на оренду впали. Плачу 1300 доларів на місяць. Раніше тут працював Андре Тан (дизайнер. - "Країна"). Зараз він на Позняках, там у нього якийсь величезний пентхаус. Але я там не був. Позняки для мене - то інший світ.
До нової майстерні Єрмаков переїхав майже рік тому, бо в дорозі до старої, на Печерську, по дві години стояв у заторах, та й клієнтки скаржилися. Поруч із новою майстернею купив житло матері. Сам живе в однокімнатній квартирі.
- Між нами буквально 30 метрів. Моя подруга, модель Світлана Вольнова, попереджала, щоб купив мамі квартиру подалі. Але я не послухав. Тепер маю таке відчуття, що вона з підзорною трубою шпигує за мною. То телефонує о п"ятій ранку, щоб запитати, чому в мене світло в квартирі горить, то сусідки щось напліткують.
Про батька Єрмаков розповідати не любить. Каже, у них погані стосунки.
- Він залишився жити в нашій старій квартирі. Я з ним майже не бачуся. А ось і балкон, - відчиняє пластикові двері, навпроти яких вішак із верхнім одягом. Сергій намацує довгу чорну шубу з білими смужками. Накидає її на плечі і ступає вперед. З кишені дістає пачку сигарет "Кент".
Подруга попереджала, щоб купив мамі житло подалі. Але я не послухав. Тепер маю таке відчуття, що вона з підзорною трубою шпигує за мною
- Шубку сам шив, - каже, видихаючи кільце диму. - Вона зі скунса. Всі носом вернуть, а мені подобається. 45 шкурок пішло. Я рідко коли собі шию. Переважно це верхній одяг. Дешевше купити. Минулого тижня купив вісім сорочок по 200 доларів на розпродажі Лаґерфельда (німецький модельєр. - "Країна"). Якби шив, вони обійшлися б у шість разів дорожче. А хочете, я вам майстерню покажу?
Під неї Єрмаков виділив найбільшу кімнату в квартирі. Понад половину її площі займає великий стіл, де дві кравчині роблять викрійки.
- Ось! - розводить руки, показуючи помешкання. Раптом у квартирі зникає світло. Єрмаков цього не помічає.
- Сєрьоженька, - чути голос матері з кухні. - У нас знову пробки вибило. Але ти не хвилюйся. Я вже електрика викликала.
- Ось така в мене мама. Оберігає від усього. Навіть на дзвінки мої відповідає. А щодо світла, то в нас таке часто трапляється - тут квартира стара. Достатньо ввімкнути одночасно праску і швейну машинку, - світло зникає.
Під стіною стоїть пластикова дошка. На ній зеленим і червоним маркерами намальовані жіночі силуети.
- Це в мене замість ескізів. Відколи почав утрачати зір, стало важко їх малювати. То я силует маркером наведу, а деталі кравчиням словами пояснюю. Моїх клієнтів не цікавить, бачу я чи ні. Їх сукні цікавлять. До того ж, років через п"ять я поверну собі зір. Наука просувається в цьому напрямку семимильними кроками. Навіть комп"ютер в очі вставляють. І що тоді? Я побачу свої сукні й мені стане соромно?
Шити Єрмаков почав у 17 років, коли вступив до столичного ПТУ N46. Своє перше ательє відкрив у ковбасному цеху на Оболоні, де працювала мати. На початку 1990-х за ковбасу розраховувалися бартером. Якось заплатили п"ятьма швейними машинками. Вони стали першим обладнанням для Сергієвої майстерні.
Під час навчання в ПТУ познайомився з киянкою Людмилою. Одружилися.
- Вона шила для балету й увесь час з ним гастролювала. Потім вирішила залишитися в Італії. Просила, щоб я до неї переїхав. Я не хотів там жити, тому ми знайшли компроміс - Париж. Крім того, я хотів навчатися в тамтешній школі моди "Берсо". Але раптом почав утрачати зір. Дружина злякалася й пішла від мене. Про школу теж можна було забути.
Востаннє Єрмаков бачив Людмилу два роки тому з екрана телевізора. Російський телеканал знімав про нього фільм і розшукав її. Жінка сказала, що досі кохає Сергія й хоче повернутися до нього. Але тепер цього не хоче він.
Єрмаков знімає із цвяха чорний "під"юпник". Розпушує його, приміряє до манекена.
Ми знайшли компроміс - Париж. Але раптом я почав утрачати зір. Дружина злякалася й пішла від мене
- Сукню для Мадонни пошив. Це не зовсім сукня. Це - мальована олією картина, яка замість корсета прикриватиме груди. А замість спідниці - червона королівська мантія. Британці хочуть зняти про мене фільм. То я цим скористаюся й передам Мадонні цей наряд. Чим не сценарій для сльозливої історії? От є Сергій, - загинає пальці. - От він не бачить. От він таке робить. От він запрошений у паризький синдикат високої моди. От він любить Мадонну. От він створив для неї сукню. Й от щасливий фінал: я дарую її Мадонні. Все дуже правильно й мене влаштовує. Мадонна - це ж вище не буває!
Самому поїхати до співачки Єрмаков не наважується. Каже, не любить Сполучені Штати. Європа - краща.
- Люблю Венецію, але не влітку. Влітку там можна вмерти від цього запаху. Мене якось туди занесло у серпні. Там була 52-градусна спека. Всі канали цвіли й тхнули так, що можна було здохнути. А ми ще напилися білого вина, хоча я не п"ю. В мене почалася страшенна мігрень. Я закотив скандал і ми повернулися додому. Страшенний егоїст! - хитає головою. - Я всіма керую: водієм, покоївкою, кравчинями. І водночас можу від фільму розплакатися. Маю вдома величезну плазму. Люблю вечорами вигнати всіх із квартири, винести папугу на кухню, вимкнути світло, взяти склянку соняшникового насіння й до п"ятої ранку дивитися кіно. Нещодавно дивився фільм про Олександра Македонського. Дивився - то гучно сказано. На слух сприймав. Македонського попереду війська я розгледів, а от сережки Олімпії - ні. Це мене дуже засмучує.
Сергій Єрмаков, 37 років
Дизайнер.
Народився в Києві. Перше плаття створив, коли вчився у сьомому класі. Сукню з білого атласу і зеленого оксамиту на новорічний вечір одягла його матір. Вона за освітою інженер-конструктор, працювала в проектному інституті. Батько - електрик.
Після школи навчався у ПТУ N46 на кравця верхнього жіночого одягу.
Перший показ його колекції в Києві відбувся 2004 року. 2006-го створив модний дім Haute Valeur.
Живе в однокімнатній квартирі. Коли в ній встановили душову кабіну, зрозумів, що любить ванну. Але місця для неї не було.
Неодружений. Любить жінок низького зросту. Сам 168 см заввишки.
Має таксу і двох папуг.
"Бачу, що висить люстра, але що на ній, сказати не можу"
Чому я осліп, точно не знаю. В родині ніхто не хворів на діабет, тому це - не спадкове, - каже Сергій Єрмаков. - Можливо, діабет від стресу розвинувся, а може від дитячої пристрасті до тістечок. На це уваги ніхто не звертав. Тоді діабет був хворобою пенсіонерів. Хто міг подумати, що я хворий?
Я схуднув у кілька разів, мене постійно мучила спрага, майже перестав ходити. Мама звернулася в диспансер. Лікарі сказали, що якби вона зволікала ще кілька днів, я упав би в цукрову кому й помер. Мене поклали в "Охмадит" і почали колоти інсулін. Я його й досі приймаю. Доза невелика - 24 одиниці щодобово, що для моєї ваги і стажу хвороби цілком нормально.
Якось прокинувся вранці, мені тоді було 29, випив філіжанку кави й раптом у мене лопнула судина в правому оці. Лише наступного дня усвідомив, що око нічого не бачить - глянув у дзеркало й зрозумів, що воно навіть не рухається. Мені зробили дві операції, повністю "зарізали" око. Але нічого не змінилося. А потім почалися проблеми з іншим оком. У Москві зробили вісім операцій і врятували п"ять відсотків зору. Тепер бачу кольори, але не відтінки, предмети, але не деталі. Бачу, що висить люстра, але що на ній, сказати не можу.
Коментарі