Пʼятниця, 15 січня 2010 18:30

"Люди, які виросли у Дрездені, не можуть матюкатися"

1. Берлін. То культове місто для мене. У 1990-х Віталік Бердецький часто брав мене із собою. Якось непонятно він відкривав візи й ми без копійки грошей добиралися. Віталік продавав манекени, а я лазив містом, шукав, що німці викинули, щоб заграбастати. Знаходив утюги, телевізори, музичні центри... Берлін був першим містом на Заході, в якому я побував.

2. Дрезден. Абсолютна відмінність від Берліна. Я завжди думав, що це совкове місто переповнене новобудовами. А їх там немає. Зате є манюсіньке містечко, де лише старі замки, прекрасний королівський палац. У Дрездена глибоченна душа. Люди, які виросли там, не можуть бути злочинцями чи матюкатися - таке те місто красиве. Є у Дрездені артистичний район. Там живуть художники, панки, музиканти. А на одному будинку водогінні труби зроблені у формі лійок. Коли падає дощ, вода з однієї труби витікає в іншу й під тиском грає.

3. Австрія. Вона вся однакова. Таке враження, що з одного конструктора леґо збудували всю країну. В Австрії є Капрун - льодовик. Торік 1 травня був там із сім"єю. Я люблю лижі. Але поїхати на них улітку, то з розряду фантастики. Внизу ми ходили в шортах і засмагали, потім сідали на бульку й за 10 хвилин на нас уже падав сніг. Там ми пили зелені лікери на травах. Вони алкогольні, але як бальзами. Відпочинок в Австрії обійшовся дешевше, ніж у Буковелі.

4. Мальдіви - групка малесеньких островів в Індійському океані. Я був на Ніка Айленд. Навколо острова, десь 150 метрів від берега, домашній риф. 4-метрова хвиля валилася мені прямо під ноги. Усі насадження привезені. По діаметру розставлені бунгало, одне від одного відділені парканчиками. Там можна відчути себе піщинкою. У нас була ванна просто неба. Коли падав дощ, я залізав у неї й лежав. А ще я там здав на дайвера. Учив італієць-фашист Масімо Ґрассадонія. Він мене дрючив 10 днів. Найбільше вставив нічний дайв. Ми скакали у воду й бачили там без ліхтарика. Черепаха була, як моя машина.

5. Сейшели - теж острови, але зовсім інші. Там чорні скелі і джунглі. Я сидів і думав, що звідти якоїсь миті вибіжить динозавр. Населення Сейшел - креольці, в них голови, як яйця. Люди спокійні, бо багато зелені навколо. Їм удалося зберегти дику природу. Дороги - ще з колоніальних часів. На пляж щохвилини море виносить мушлі. Двічі на день джунглі затоплює вода, по пояс. А коли відходить, видно, як у нори ховаються краби. Вони пухнасті й великі. Ганяють так швидко, що і собака не дожене.

6. Венеція. Був там із родиною влітку років 10 тому. А позаторік поїхали знову показати місто моїй мамі. За той час Венеція ні грама не змінилася. Я на площі Сан-Марко лежав на бруківці півгодини. Через мене переступали люди, голуби сідали. Але я нікого не цікавив. Люди навіть не фоткали. Венеція дихає мистецтвом. А ще там варто поїздити водним трамвайчиком. Такими керують жінки.

7. Всьо інакше в Мадриді. Сходив на кориду, і зрозумів, чого в них такий порядок. Інквізиція, що була в середньовіччі, дисциплінувала людей. Виростили законослухняну релігійну націю, яка здатна до прогресу. У Мадрид приїхали о першій ночі. Сіли в кабачку якомусь. Із будинку вийшов літній дядько з трьома песиками, підсів до нас. Говорив англійською. За 10 хвилин понарозказував купу всього про місто. І ми вже знали куди йти, а куди - ні. Він - професор лінгвістики. А песики були доньчині, яка десь поїхала. Мадрид убив мене своїми продуктовими магазинами. Рибний відділ такий, як у столичному "Каравані" весь продуктовий зал. Кожні 10 хвилин туди під"їжджала машина зі свіжою рибою. Ми присіли на хамон - це в"ялене м"ясо закопане в землю. Там у мішках воно перебуває кілька років. На смак - як дуже добра копчена ковбаса. М"ягусінький, аж тане в роті. Найдорожчий коштував 100 євро за 100 грамів.

8. Мій дім. Спочатку купили півбудинку. Він коштував 33 тисячі доларів, а ми мали лише 15. Решту позичили. Там було три кімнати загальною площею метрів із 80. То був 1999-й і ми вселилися за три години до Нового року. За 50 метрів -уже ліс. Тихо, кругом сільські хати. Так ми жили до 2008 року, коли сусідка відпродала нам свою частину будинку - вона виїхала в Америку. Я постійно тинявся по гастролях, дружині лише давав гроші на ремонт. Досі не можу зрозуміти, як їй вдалося зробити таку красу. Тепер у нас дім на два поверхи, має 250 метрів. На першому - кухня і хол. На другому - кімната малої, ванна й наша спальня. Будинок у класичному стилі з білими стінами, без усяких вимахонів. Подвір"ячко в англійському стилі, ніби йому вже років 150. Зі старими тротуарчиками, з яких трава проростає. Дружина зберегла стару грушку, аличу. І сусіди класні.

9. Балдію од вулиці Десятинної й Андріївського узвозу у Києві. Терпіти не можу, коли там щось будують нове. Про Андріївську церкву кажу, що вона моя, бо я - Андрій. Балдію від її дизайну, який зробив архітектор Растреллі. У мене завжди була мрія мати там житло й мені пощастило. Купив манюсіньку квартирку в єдиному будинку, де люди живуть. Коли донька Бася виросте, то щоб не казала, що тато фігньою все життя займався. Із квартири нашої чути дзвони. До церкви я спеціально ходжу рідко. Раз на рік, у мене ритуал такий.

10. Одеса. То для мене окрема країна. Люблю готельчик "Одеський дворик". Він асоціюється з царськими часами. Офіціанти звертаються так, ніби ти голубих кровєй. Їх так вимуштрували. Там смачно і лояльні ціни. Люблю їздити в Одесу, коли в них майовка. Обов"язково беру вєлік. Абажаю роздивлятися старі обшарпані будиночки. Це місто мені нагадує Флоренцію. Одеса має такий самий дух.

Зараз ви читаєте новину «"Люди, які виросли у Дрездені, не можуть матюкатися"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 209
Голосування Справа Медведчука - це:
  • Спроба Зеленського наростити рейтинг. Медведчука не посадять
  • Початок боротьби з олігархами
  • Піар з одночасним ударом по Порошенку
  • Перерозподіл ринку і потоків
  • Вплив американців
  • Мені байдуже
Переглянути