"Я почав говорити мовою персонажів Забужко" - Жадан

 

Щойно дочитав. На презентації 22 квітня мені видавець Завен Баблоян її подарував. Сподобалося, навіть дуже. Розповідається про харківський район Нові Дома. Фоззі спробував витворити мікрокосмос мікрорайону, розглядає його як модель світу. Подобається харківська атмосфера в тексті, мова. Там купа суржику, харківських словечок. По-моєму, ця книжка краща за першу, драматична й цілісна.

"Музей покинутих секретів" Оксани Забужко

Дочитав десь до 150 сторінки й вирішив, що краще відкласти. Це не та книжка, яку можна проковтнути за кілька днів. Текст дуже в'язкий, він просто затягує. В якийсь момент почав відчувати, що говорю мовою персонажів. Але обов'язково повернуся до цього роману.

"t" Віктора Пелевіна

Останні речі Пелевіна не дуже подобаються. Цю спробував прочитати - і не сподобалося категорично. Якщо раніше були "Чапаєв і пустота", то тут залишилася сама пустота. Книжку по-піратськи скачав із мережі ще торік. Купувати не став би.

"Алмазный мой венец" Валентина Катаєва

Знайшов узимку на харківському книжковому розвалі й заново відкрив для себе. Ми всі, коли вчилися в школі, проходили його в шкільній програмі. А література, яку читаєш у школі, як правило, викликає потім стійку відразу, й ти до неї вже не повертаєшся. Але ці його речі прочитав із задоволенням. Катаєва пам'ятають, здебільшого, за соцреалістичними зразками. Тут зовсім інші тексти.

"Вибрані твори" Майка Йогансена

Вразили останнім часом чи не найбільше. Минулої зими подарував мій друг Ростик Мельників, поет і літературознавець. Він упорядкував це видання, і торік його випустило видавництво "Смолоскип".

Я Йогансена читав, коли мені було 17, 18, 19. Зачитувався томиком, виданим у "Бібліотеці поета" наприкінці 1980-х. Після того він на довгий час випав із моєї уваги. А тут перечитав і отримав колосальне задоволення - і від віршів, і від прози. Гарно, сильно й потужно.

"Антиахматова" Тамари Катаєвої

Купив у Москві на бієнале поетів. Книжка надзвичайно жовчна, агресивна й ніби спрямована на те, щоб дискредитувати ім'я Ахматової. Побудована майже вся на першоджерелах - цитатах, уривках, спогадах. І ніби розбиває Ахматову по всіх напрямках: в особистому житті, в літературному, в суспільній позиції. Такий кілерський підхід до літературознавства. Не впевнений, що він виправданий до померлих. Але читати було надзвичайно цікаво.

"Ботинки, полные горячей водки" Захара Прилєпіна

Ця збірка оповідань вразила не дуже. Більше подобаються романи цього автора. Великі форми вдаються йому краще.

"Бібліотекар" Михайла Єлізарова

Неприхована "сорокінщина" (Володимир Сорокін, московський прозаїк. - "Країна"). Але на рівні стилістики зроблено дуже якісно.

"Спірічуелс" Бориса Херсонського

Останнє приємне відкриття в поезії. Страшенно "впер" перший цикл у цій книжці, який так і називається - "Спірічуелс". Там дивна стилізація під негритянські співи, псалми, разом із якимись біблійними мотивами. Я навіть переклав цей цикл.

"Бетмен Сагайдачний" Олександра Кабанова

Остання його книжка. Сподобалася. Саша весь час змінюється, шукає щось нове. З поетами це рідко трапляється. Вони переважно беруть одну ноту й тримають її до кінця.

×