Ексклюзиви
Середа, 10 січня 2018 11:25

Путін зрозумів, що тиждень, два, ну місяць – і все. Тому спустив армію

Кожен військовий має пройти люстрацію

Мамин брат був кадровим офіцером. Служив в Одинцово Московської області. Щороку приїздив, говорили про службу. Подарував автомат на батарейках, що стріляв по-справжньому. Я любив фільми про військових – "В зоні особливої уваги", "Одиночне плавання". Коли у школі питали, ким мрію бути, спочатку писав – водієм, як батько і хрещений. Потім – фермером. Подобалося, як зерно збирають. У четвертому класі написав, що хочу стати військовим. Більше мрію не міняв.

У нас – україномовна сім'я. А у військкоматі панувала негласна політика: якнайбільше українців відправляти вчитися "на дальні хліби", щоб усіх змішати. Що далі, то краще. Треба було мати серйозні зв'язки, щоб навчатися в Києві. Вибір дали такий: Омськ, Новосибірськ, Тбілісі, Владикавказ, Алмати, Баку. Мав думки піти в мореходку. Врешті вирішив – буду командиром у сухопутних військах. Порадили училище в Омську.

1988–89-го побачили: щось не так. "Радіо Свобода" почали слухати, читати книжки Віктора Суворова. Зрозуміли, що Союз побудований на брехні. Коли він розвалився, нас не хотіли відпускати з Омська. Близько семи десятків були з України. Написали рапорти, що їдемо додому. Коли дійшло до присяги Росії, сказали: голодуватимемо, але не присягнемо. У Києві вже голодували студенти (жовтень 1990‑го. – Країна). Ледве забрав документи. Поїхав до столиці.

  Ігор ”Сумрак” ГОРДІЙЧУК 45 років, Герой України, ­генерал‑майор Збройних сил. Народився 12 листопада 1972-го в селі Залізниця Корецького району на Рівненщині. Мати понад 20 років була головою сільради. ”Її заслуга, що отримав освіту й таке виховання”. Батько працював водієм. Має старшу сестру й молодшого брата. ”Із дитинства любив спорт і військову справу. Мав розряди у стрільбі, легкій атлетиці. Найбільше захоплення – футбол. Весь вільний час грав”. Три роки провчився в Омському танковому інженерному училищі. Столичний інститут сухопутних військ Національної академії оборони закінчив 1994-го. Навчався в Коледжі сухопутних військ Збройних сил США. Володіє англійською, німецькою, польською мовами. Пройшов шлях від командира взводу до заступника командира танкового полку. З травня до грудня 2010-го служив у складі міжнародного контингенту в Афганістані. Після повернення став першим заступником начальника Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. У квітні 2014 року призначили в Головний командний центр Міноборони. Служив начальником центру оперативного керівництва. Позивний ”Сумрак” отримав, коли обійняв посаду помічника начальника розвідки зі спецоперацій. Захищав Іловайськ. Після бою за Савур-Могилу лікарі два місяці боролися за його життя. На початку лютого 2016‑го з паралічем половини тіла потрапив до реабілітологів. Поступово повернув рухливість. Повне відновлення триватиме ще один-два роки. 26 квітня 2016-го приступив до виконання обов’язків начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Герой України, має ордени Богдана Хмельницького II й III ступенів. Одружений. 22-річна донька ­навчається на філолога. ”Із дружиною вчилися в одній школі. Познайомилися близько, коли вже став офіцером. Теж служить за контрактом”
Ігор ”Сумрак” ГОРДІЙЧУК 45 років, Герой України, ­генерал‑майор Збройних сил. Народився 12 листопада 1972-го в селі Залізниця Корецького району на Рівненщині. Мати понад 20 років була головою сільради. ”Її заслуга, що отримав освіту й таке виховання”. Батько працював водієм. Має старшу сестру й молодшого брата. ”Із дитинства любив спорт і військову справу. Мав розряди у стрільбі, легкій атлетиці. Найбільше захоплення – футбол. Весь вільний час грав”. Три роки провчився в Омському танковому інженерному училищі. Столичний інститут сухопутних військ Національної академії оборони закінчив 1994-го. Навчався в Коледжі сухопутних військ Збройних сил США. Володіє англійською, німецькою, польською мовами. Пройшов шлях від командира взводу до заступника командира танкового полку. З травня до грудня 2010-го служив у складі міжнародного контингенту в Афганістані. Після повернення став першим заступником начальника Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. У квітні 2014 року призначили в Головний командний центр Міноборони. Служив начальником центру оперативного керівництва. Позивний ”Сумрак” отримав, коли обійняв посаду помічника начальника розвідки зі спецоперацій. Захищав Іловайськ. Після бою за Савур-Могилу лікарі два місяці боролися за його життя. На початку лютого 2016‑го з паралічем половини тіла потрапив до реабілітологів. Поступово повернув рухливість. Повне відновлення триватиме ще один-два роки. 26 квітня 2016-го приступив до виконання обов’язків начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Герой України, має ордени Богдана Хмельницького II й III ступенів. Одружений. 22-річна донька ­навчається на філолога. ”Із дружиною вчилися в одній школі. Познайомилися близько, коли вже став офіцером. Теж служить за контрактом”

Після Національної академії оборони України пішов у сухопутні війська. Почав із посади командира механізованого взводу. Я – кар'єрист, як і більшість офіцерів. Жодного разу не відмовлявся від посад, що пропонували. Хоч це важко для сім'ї. Але в одному гарнізоні мало можливостей для росту. Потрібно змінювати місце кожні два-три роки. На це накладалася інша проблема – анти­українські міністри оборони. Все розвалювали, скорочували. Називали це "організаційні заходи". Щойно прийшов, проявив себе – скорочення. Не конкретного Гордійчука, а в бригадах.

Будувати кар'єру мотивували міжнародні миротвор­чі місії. Коли Україна почала брати участь у них, став командиром полку спецпризначення – мої бійці служили в Іраку, Косово, Лівані, Сьєрра-Леоне. Професійні, мотивовані офіцери й солдати завжди мали роботу. Я повинен був готувати бійців. Почав вивчати англійську, бо перша іноземна – німецька.

У США військові мають три рівні освіти: тактичний, оперативно-тактичний і найвищий – стратегічний. Пробув у Штатах півтора року. Там навчають думати. Маєш знати правила. Але їх 10 відсотків. Далі дають задачу, і ти повинен запропонувати варіанти її вирішення. У радянській системі, від якої хочемо відійти, навпаки є 90 відсотків правил. Крок убік – порушення. А 10 відсотків – отут можеш подумати. На полі бою все не так, як у книжці. Особливо, коли війна – гібридна й не знаєш, що буде за годину-дві. Застосування зброї, техніки – таке ж. Але на перший план вийшла боротьба за свідомість людей. Не зброєю, не силою, а словом.

Щороку був у резерві на просування – навчання чи підвищення. Так потрапив у Канаду. У групі була 21 особа з України і 21 – з РФ. Росіяни не розуміли, чому ми боремося за свободу. Після помаранчевої революції перервав усі стосунки з однокурсниками з Омська. Уже тоді ми відчували втручання: інформаційне, фінансове. Але не думали, що воюватимемо один проти одного.

Повернувся з Америки в Головне управління розвідки. Отримані знання мав підтвердити в миротворчих місіях. Майже рік служив в Афганістані – заступником командира українсько-польсько-литовського контингенту. Переважно – литовського. Нас, українців, був 21 з 200. Очолював групу американець.

В Афганістані почав розуміти головні речі. Якщо відступив, будуть втрати. Не можна нікому довіряти. Розмовляємо – все нормально, відвернувся – куля у спину. Думали одне, говорили друге, робили третє. Ми виховані так, що на довірі працюємо, а вони – ні. Було важко переконати місцевих жителів, що шлях, яким розвивається цивілізований світ, – правильний. Не сприймали нас, називали кяфірами – "невірними". Коли навчався у США, найбільша команда була з Афганістану. З України 20–25, а їх – понад сотню. Чудову освіту здобувають, повертаються, відкривають бізнес і помалу змінюють країну. Але це затратний і довгий шлях.

2005-го Путін заявив, що розвал СРСР став найбільшою катастрофою XX століття. Це був перший тривожний сигнал.

Я, дружина, донька були на всіх віче на Майдані.

Як почалися події в Криму, я і ще декілька осіб одразу подали рапорти: хоч на півострів, хоч у Херсон, на перешийок. Нашу оперативну групу зібрали, завантажили в літак і доставили до Чугуєва. Потім на гвинтокрилі добралися до Ізюма, де створювали перший штаб АТО. Одним із формувальників його був нині покійний генерал-полковник Геннадій Воробйов. Свого часу відмовився виводити військових на придушення Майдану. Я працював заступником начальника в Головному командному центрі. Треба було зберегти частини, які залишилися в Криму. Ставили їм завдання вийти з півострова. Скількох могли – врятували. На жаль, багатьох – ні. Треба було швидко сформувати нові частини, відновити боєздатність старих. Дати суспільству надію.

Якби Путін міг, то захопив би Київ. Ми його зупинили. За деякими показниками окріпли в десятки, сотні разів.

На початку війни армія була в жахливому стані. Найгірше – деморалізована. Усі роки незалежності її розвалювали. На папері все було: особовий склад, офіцери, техніка. Прилітаємо, а там – нікого. Багато командирів не хотіли воювати.

За кордоном побачив: в Україні реально зробити дієву армію. Десь – за місяць, десь – за півроку, десь – за п'ять, але можна. І ми це робимо. Темпи залежать від фінансів. Їх замало. Хоча з озброєнням стало значно краще. Але найцінніше – виросли командири, офіцери. З такими й радянською зброєю можна воювати. Молоде покоління – мотивованіше, ніж було моє.

Якби Америка надала зброю Україні на початку війни, це змінило б її хід. Ми просили. Злий був на них. Казав: "Совість майте. Ми не лише за Україну, ми за свободу й демократію воюємо. Зупиняємо найбільше зло". Особливо потрібні були "джавеліни" (протитанковий ракетний комплекс. – Країна). Не мали безпілотників. А в Росії їх – сотні.

На Донбас потрапив заступником начальника Головного командного центру. Відрядили у відділ спецоперацій помічником начальника розвідки. У штабі були люди з СБУ, прикордонної служби. Мав завдання все це поєднати й узгодити. Займалися розвідкою, інформаційною роботою. Позбирав усіх, хто зміг прорватися з Криму, Луганська й Донецька. Швидко їх оформили через Слов'янський військкомат, екіпірували й почали готувати. Більшість були місцеві. Давали багато корисних даних. Ми мали оперативно все перевіряти. Не дати, як у Криму, захопити критичні позиції.

Про Савур-Могилу лікарі заборонили говорити. Багато чого не пам'ятаю. Немає принципової різниці між нею, Слов'янськом, Краматорськом, Донецьким аеропортом або Дебальцевим. Хіба, Савур-Могила – на кордоні. З російського боку нас постійно обстрілювали. Ми одразу бачили, що це – армія. З цієї висоти видно на 40–50 кілометрів. Стоїть знак – державний кордон. Ми фотографували їх, надсилали командуванню звіти. Був злий, що не дозволяли "отвєтку" давати. Казали: "Зараз розберемося". Зі мною були кілька артилеристів. Питання – у швидкій протидії. Щойно обстріляли, треба одразу відповісти. За 10–15 хвилин – уже не треба.

 

Боялися спровокувати повномасштабну війну, що Путін підніме літаки. У них стояла армія в повній готовності.

Намагаємося перекрити один маршрут, кидаємо туди взвод – вони роту, ми роту – вони батальйон. Коли почався реальний спротив, Путін побачив: ми швидко відновимо контроль над втраченою територією. Щодня звільняли місто. Він зрозумів, що тиждень, два, ну місяць – і все. Тому спустив армію. Причому зробив це у День Незалежності, 24 серпня. Пішли колонами з кількох напрямків. У нас тоді не було сил зупинити військо з танками, артилерією. Тепер уже є.

Хлопці пропонували відійти. Ми відмовилися, бо більше нікого не було. Генштаб обіцяв ротацію й підкріплення. Половина – контужені, поранені. Але підкріплення не прийщло. Сказав: "Хлопці, тримаймося до перемоги". Суспільство стало пробуджене Майданом. Ми мали підтримати цей дух.

Американські контингенти стоять на передовій по шість місяців. Морська піхота – 7–10. Працює схема: 30 відсотків виконують завдання, 30 – відпочивають після нього, 30 – готуються до виконання. У нас опрацьовують таку схему. Але треба більше бойових частин. Нас обмежує закон "Про чисельність Збройних сил". Росія збільшила свої по максимуму – понад 1,5 мільйона. Нам на першому етапі треба хоча б 400 тисяч. А політики й дипломати повинні вигризати допомогу від західних партнерів.

Потрібна контрактна армія. А хто уникає служби – мають заплатити податок, як в Ізраїлі. Мотивований контрактник отримуватиме достойні гроші. Відпрацьовуватиме за себе й за того, хто уникнув служби.

Проривалися з оточення під Іловайськом. Я був у колоні, яку вважали найбезпечнішою, бо в ній – кадрові російські військові. Думали, по своїх не стрілятимуть. Але вийшло навпаки.

Із місцевих Росію підтримували люмпени, які за пляшку горілки готові на все. Без російської армії там би нічого не було. Той, хто називає їх сепаратистами, там не був. Це – переодягнена армія, з підробленими паспортами.

Усіх військових мають люструвати. Кожен повинен пройти перевірку.

Варто прийняти закон, що Крим і частина Донбасу – окуповані, визнати відповідальність Росії за них. Потрібна повна блокада цих територій. Водночас всіляко сприяти тим, хто хоче сюди виїхати: морально, фінансово. Щоб реалізували себе у вільній Україні.

Деякі кажуть, що треба відмовитися від нині окупованих територій. Однозначно – ні. Щойно закриємо кордон – від години до доби, і настрої більшості тамтешнього населення зміняться.

Walter Reed General Hospital – найкращий реабілітаційний центр у США. Зробили мені протези. Питав у Києві та Львові, чи можуть повторити. Не виходить.

Зрадів, коли запросили очолити військовий ліцей імені Івана Богуна. Це мотивує, бо роблю корисну справу – формую свідомість майбутніх офіцерів. Могли ж відправити у штаб чи у військкомат – протирати штани.

Запровадив у ліцеї програми "Стоп корупція" і "Стоп мажор". Корупційні схеми зруйнували. "Стоп мажор" іде важче. Усе здав, вступив законно, але військовим себе не бачить. За рахунок Міноборони хоче навчитися, а потім накивати п'ятами. Змінили правила прийому.

У нашому ліцеї досі стоїть пам'ятник Олександрові Суворову (російський полководець XVIII ст. – Країна). Поки що закрили його банерами. Бо Київська держадміністрація каже, що він не внесений у перелік пам'ятників на декомунізацію.

найбільший мій подвиг – що вижив.

Зараз ви читаєте новину «Путін зрозумів, що тиждень, два, ну місяць – і все. Тому спустив армію». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі