П'ять люльок Феодосія Сполітака
1. Першу люльку зробив із бузини 1961-го у 12 років. У школі ставили п'єсу про дитинство Шевченка: пан Енгельгард лежить на канапі, а малий Тарас несе йому люльку. Пана грав восьмикласник-переросток, який по два роки сидів в одному класі. Я зробив десь півметрову люльку, може, й 80 сантиметрів. Пани колись люльки курили з довгими чубуками. Але, головне, вона диміла. Весь зал зірвався із-за того.
Часом докоряють: чого такі здорові люльки робиш? Кажу: ідіть у музеї подивіться. На картині Рєпіна, де козаки пишуть пісьмо султану, сидить напівроздягнутий козак. Біля нього величезна люлька. Такі козаки пускали по колу, коли відпочивали. А в похід брали люлечки маленькі, з глини. Називали їх черепульки-носогрійки: в мороз об них і руки можна було погріти, як об горня.
Дерев'яна люлька не дає тепла. Ріжу їх із дикої груші, що на Хортиці на скелях росте. Вона, як самшит, – тверда-тверда. Важко ріжеться. Але на ній можна робити дрібні деталі. Щоб не гнила і не горіла, проварюю в киплячій олії.
2. Люлька присвячена Іванові Мазепі з орнаментом XVII століття. Її та ще чотири у мене вкрали. У Спілці художників була виставка до Різдва. Попросили, щоб роботи постояли до Великодня. Вчасно не забрав. Приходжу – нема моїх люльок. До цих п'яти, як і до решти, зробив чубук із кістки мамонта. Один чоловік привіз із Сибіру кусок бивня мамонта – розплатився з ним готовою люлькою. Той бивень по кусочку ріжу на чубук. Дерево в роті набухає, під зубами гнеться. А кістка – тверда. Хоча всихається зсередини, бо в мерзлоті лежала тисячі років. У Сибіру цілі родовища цієї кістки. Дорога річ. Ще за Союзу кілограм коштував тисячу доларів.
3. Найбільша люлька присвячена 700-річному дубові на Верхній Хортиці – десь до метра довжиною. Вона з темної груші. Темніші й світліші виходять залежно від того, яку морилку, тобто барвник для дерева, використовую. Продавав її на Хортиці до 500-річчя козацтва. Були там українці з Франції. Підбігає один з них, молодий. Згріб усі люльки, десятка півтора. Щось лепече по-французькому, а я не розумію. Підійшов перекладач. Той чоловік хотів купити люльки. Почали торгуватися. Але я мав їх на виставку в Київ везти. Домовилися після неї зідзвонитися. Телефоную – а вони вже поїхали. Так нічого і не продав. Зате маю подарунок – запальничку французьку. Передарував її братовому дядьку.
4. Історія з півметровою люлькою з вирізьбленими дубовими листочками і козаком трапилася 2002-го на 70-річчя Дніпрогесу. Приїжджав Путін. Подзвонив губернатор Євген Карташов: негайно вези люльку. В мене саме ця була. Тільки туди, де тютюн засипають, кинув радянські 3 копійки гербом догори, щоб дно не прогорало. Монета блищала і той герб добре видно було. Аж тут дзвонять: "Що ти нам підсунув? Там же герб Совєтского Союза!" Так і не подарували ту люльку Путіну. Знайшли десь козацьку шаблю.
5. Останньою торік зробив люльку з головою характерника. Характерники в мене пішли з початком війни. Може, в них якась сила є. Хай начаклують нам перемогу. Раніше 2–3 тисячі гривень пропонували за люльку. А сьогодні і за 10 тисяч не віддам. Бо вже таку не зроблю. Руки не ті, очі не ті. Чотирикратні окуляри одіваю, коли різьблю. Годинку-другу попрацював – відпочиваю.
3 
1
Коментарі