Правильну довідку оформили з восьмого разу

Колишня фудпродюсерка телеканалу СТБ, учасниця шоу "МайстерШеф" і "Холостяк", 35-річна Віталія Іващенко, та її чоловік, 44-річний В'ячеслав Щербина, жили в місті Коцюбинське на Київщині. Після початку повномасштабної війни з Росією чоловік пішов на фронт. Втратив ліву ногу під Бахмутом Донецької області. Нині родина разом із донькою, 4-річною Марфою, перебуває в Польщі, там В'ячеслав проходить реабілітацію.

Аби дати своєму чоловіку-військовому можливість отримати групу інвалідності, протез і пенсію, Віталія пройшла через численні кола бюрократичного пекла. Тепер стала відомою серед ветеранів російсько-української війни – до неї звертаються за порадами та консультаціями.

 

– Мені телефонують у паніці й говорять: розкажіть, що робити, в мого чоловіка обох ніг немає. Я спілкуюся щодня з одною людиною. В інстаграмі маю закріплені сторіз, але людям треба поговорити особисто, – розповідає Віталія Іващенко

– Коли я чую, що людина – у стані шоку, чоловіка лише вчора прооперували, я розумію, що вона половини моїх слів не запам'ятає. Тому найперше, про що кажу, – про підводні камені, з якими зустрінеться. Але чому я маю це робити? Чому я повинна розповідати людині, яка втратила ноги на війні, де Батьківщина збирається обдурити? – говорить Віталія.

Називає кілька ключових пунктів.

– Не давайте звільняти одразу з військової служби, відправляти у відпустку з лікування, адже ветеран лишиться без виплат. Не давайте Медико-соціальній експертній комісії оригінали певних документів, МСЕК не потрібна для того, щоб протезуватися. Протезування має бути безкоштовне у клініці, яку оберете.

– Раніше я, попри юридичну освіту, паспорт від водійських прав відрізнити не могла, а тепер надаю консультації, – продовжує.

24 лютого, коли почалася війна, чоловік уранці стояв у черзі у військкомат – до того бойового досвіду не мав, але служив в армії. Після початку повномасштабного вторгнення брав участь у боях під Києвом, потім потрапив під Бахмут.

– Ми знали, що буде війна, й у нас була певна домовленість, як діятимемо. Протягом двох місяців був повний бак в авто. У багажнику – питна вода й серветки. Але 24 лютого в мене день народження. І я про всяк випадок увечері збила крем для торта, – пригадує Іващенко. – До останнього не вірила, що таке почнеться.

Родина планувала, що жінка з дитиною евакуюватимуться на Драгобрат на Закарпатті в готель, а потім у Польщу.

– Із чоловіком на фронті зв'язку майже не було. Завжди був увімкнений телефон і чекання на кожне смс. За місяць до поранення зв'язок зник зовсім. Зателефонував уже з госпіталя в Дніпрі, – розповідає.

Поранення чоловік отримав під Бахмутом на початку липня торік – уламок прилетів в артерію. Евакуювати його з поля бою вчасно було неможливо, нога була перетиснута тривалий час.

– Нам загалом пощастило, бо в тому районі не забирають трьохсотих. Його просто тягли побратими, навіть коли непритомнів. Евакуація була неможлива, – каже Віталія.

В'ячеслава відвезли до Бахмута, там же й ампутували ногу. Але місто було під обстрілами. Тому чоловіка перевезли в Дніпро. Потім військового доправили до Києва, в центральний госпіталь, де робили косметичні операції, адже умови, в яких надають допомогу на передовій, привели до зараження ран. Згодом В'ячеслав був у госпіталі в Пущі-Водиці.

– Перша проблема поранених – це оформлення документів, друга – фантомні болі. Біль сильний, заважає нормально мислити, – продовжує Віталія Іващенко.

Її чоловіку сказали, що він сам має їхати під Бахмут і брати Довідку 5 – про обставини отримання поранення. Тепер цей документ видає військова частина. Замість чоловіка збиранням документів зайнялася Віталія. Вона шукала у фейсбуку поранених раніше військових, щоб дізнатися, як вони діяли.

– Доки чоловік у лікарні божеволів від болю, я божеволіла в кабінетах фінчастини, медроти, військової частини. Розуміння, що робити, не мали в принципі – ми були, ніби сліпі кошенята, – пригадує.

– Мені здається, що в установах, куди я приходила, люди самі разом зі мною вчилися оформляти ці довідки, дивувалися типам документів і потрібній їх кількості. Було таке враження, що з літа 2022 року по лютий нинішнього ми були першопрохідці.

– Про те, що тяжко пораненому військовому мають виплачувати 100 тисяч гривень, не знав ніхто – я цю інформацію знайшла, переривши купу законів і пам'яток для військових в інтернеті. І цих грошей ніхто не платить. Бо військова частина ніби не знає, де подівся військовий. Частина знає, що військового вивели з нуля, і перестає виплачувати зарплату. А про те, що людина потрапила в госпіталь, вони типу не знають, – розповідає Іващенко.

 

Одна з проблем, що лікарі хочуть швидко після операції виписувати з госпіталів. Але щойно військового виписують, йому перестають виплачувати 100 тис. Він же має право отримувати їх щонайменше місяць після поранення, пояснює Віталія.

– Я зателефонувала на урядову гарячу лінію 1545 і поскаржилася: ще шви не загоїлися, а нас уже хочуть виписати. Мені перетелефонували наступного дня і сказали, що питання вирішено. І нас ніхто не чіпав, – пригадує.

Деякі центри протезування платять лікарям за можливість відвідувати пацієнтів і нав'язувати їм свої послуги, розповідає Віталія. Адже клініку має обрати сам військовий. Протезування для військових в Україні є безкоштовним, але багато хто з поранених про це не знає.

– Справа в тому, що військовому, який втратив одну нижню кінцівку, на протезування держава дає понад 600 тисяч гривень. І кожна клініка зацікавлена протезувати саме військових, – пояснює Іващенко.

Необхідні для протезування довідки Віталія збирала чотири місяці.

– У всьому світі людину намагаються протезувати якомога швидше, бо що довше вона не стає на протез, то важче, може перехотіти й ходити. А в нас цю процедуру затягнуто. У цивільних протезування відбувається тоді, коли людина пройшла Медико-соціальну експертну комісію й отримала довідку про те, що вона є особою з інвалідністю і потребує протезування. Військові ж можуть розраховувати на протезування після отримання довідки про обставини травми й довідки з Військово-лікарської комісії про потребу у протезуванні. Тож для них бюрократичний шлях спрощено, – пояснює Віталія.

Однак таке "спрощення" – це омана, каже. Адже корект­ну довідку від ВЛК її чоловіку видали лише з восьмої спроби. До того сім разів у документі йшлося, що В'яче­слав "потребує відпустки для перерви лікування". З'ясувалося, що довідками займається молода дівчина, яка видає всім той самий документ, не розбираючись. Щоб отримати правильну, довелося разом із чоловіком поїхати до центрального госпіталя і там особисто розмовляти із представниками ВЛК.

Військовим доводиться проходити й розширену ВЛК – В'ячеславу там, зокрема, видали довідку з двома зайвими цифрами в даті. Таких військових багато, говорить Віталія Іващенко. Вона їх називає ветеранами війни з інопланетянами. Перероблену довідку видали в одному екземплярі, хоча їх потрібно декілька.

– Кожен документ був із помилкою. Доводилося переробляти їх двічі-тричі. В одному документі замість мене у графі "дружина" вказали зовсім іншу людину, – пригадує.

– У військовій частині видавали документи на солдата, а мій чоловік має звання молодшого сержанта, тож потім видавали ще додаткові довідки, що видані документи чинні, – розповідає Віталія.

В'ячеслава списали з військової частини перед Новим роком. Тож у частині Віталії дали молодого солдата, він їздив із нею на її авто до домівок працівників частини, які вже прикрашали ялинки й нарізали салати. Вони підписували обхідний лист. Але навіть попри це у військовій частині забули видати Довідку 6 про безпосередню участь у воєнних діях. На запитання Віталії, чому так відбулося, їй чесно відповіли: "Ой, про*бали". Військкомат мав запитувати цю довідку у військової частини.

– На підставі рішення ВЛК із лав Збройних сил України звільняють того ж дня, коли звертаєшся до військової частини, – тому що ти непридатний. Після цього ти перестаєш бути військовим, не маєш пенсії, але ти ще не особа з інвалідністю. Ти ніхто й не отримуєш жодних виплат, – наголошує Віталія і закликає військових не поспішати зі звільненням.

Потім подружжя пройшло через військкомат. Треба було зібрати пакет із 33 документів для подання на пенсію та виплату за поранення. Серед іншого довелося пройти і МСЕК. Адже, попри наявність Форми 100 про ампутацію кінцівки, військового не вважають людиною з інвалідністю. Пенсію нараховують із дня прийняття рішення МСЕК.

– Ми подали документи. За тиждень у Ірпінському МСЕК заявили, що їм не подобається те, що на рентгені легень печатка стоїть догори низом. Іще через тиждень не сподобався висновок травматолога, ще за тиждень – хірурга. Вимагали витяги з військових наказів, витяги про переміщення військових. Я щотижня їздила й підвозила їм новий документ. Затвердженого списку документів, що може потребувати МСЕК, на той час не було. Й іноді вони доходили до абсурду, – пригадує Іващенко. – Усе це зайняло понад два місяці. Лише наступного дня після резонансного посту, який розлетівся соцмережами, о 9-й зателефонували з МОЗ і сказали: "Ваша справа готова".

Серед інших документів у МСЕК вимагали розширену довідку ВЛК, але в Міноборони пояснили, що це є особистий документ військового і його не повинна вимагати жодна державна установа. Ця довідка має зберігатись у військового, й саме вона дала можливість для виїзду за кордон на реабілітацію її чоловіку.

Також Віталія підкреслює, що військовим дають більш серйозну групу інвалідності, ніж цивільним. Із травмою В'ячеслава – ампутацією ноги вище коліна – він отримав другу групу інвалідності. Сталося це 17 лютого. Першу пенсію чоловік отримав лише на початку травня.

– Україна не дає військовим дозволу на виїзд за кордон на протезування. Ті хлопці, яких ми бачимо в пуб­лічному просторі, – це одиниці. Насправді реабілітації та протезування потребують тисячі, – додає.

Протез В'ячеславу встановили в Україні, але чоловік не може ходити на ньому правильно, через це виникають травми хребта й таза. Крім того, куксоприймач із часом став надто великим. Новий, що його виготовили без попередніх замірювань, натирає рани, й на куксі пішло нагноєння, яке тепер чоловікові лікують у Польщі – родина перебуває там уже понад місяць. Віталія знайшла в Польщі центр безкоштовної реабілітації. Нині чоловік відвідує тренажерний зал і тренує куксу, йому роблять спеціальні масажі. Сім'я мешкає у приватному будинку на чотири родини.

– Наші протезні центри чинять так: стелять каремат і кажуть військовому: реабілітуйся. Є й платна реабілітація – коштує 230 грн на добу, – розповідає.

– Мене лякає, через що ми пройшли, аби оформити всі документи. Я знаю багатьох хлопців, які тепер на лікуванні. І ніхто через усі ці кола проходити не буде. У багатьох немає кому допомогти – мати померла, дружини немає. Чи багатьом дівчатам потрібен хлопець без обох ніг? – каже Іващенко.

– Я знаю, що здасться багато хто. Вони сидітимуть на вокзалі з протягнутою рукою – ті, в кого буде рука. І все через нашу бюрократію. Я жартую, що якби я щоразу пила алкоголь, після того як мені нарешті вдалося отримати довідку, то спилася б уже, – говорить.

Віталія та В'ячеслав мріють встановити протез Genium X3, який дає змогу бігати. Марфа має синдром гіпер­активності, й тому для В'ячеслава важливо активно рухатися.

×