Ексклюзиви
Вівторок, 01 листопада 2016 13:03

Позаторік добробати звільняли все, що бачили. Тепер добровольчого руху немає. І ми відводимо війська

З боку ДНР і ЛНР спецслужби все документують. Мають теку на кожного українського контрабандиста, – каже волонтер Родіон ШОВКОШИТНИЙ

Після Майдану патрулювали Київ. Скрізь були тітушки. Коли почалися заворушення на Сході, поїхав у Харків знімати Майдан і антимайдан. На той час це був конфлікт патріотичної молоді й пенсіонерів-комуністів. Почули, що на мітингу кримських татар на півострові загинула людина. І майже одразу пройшла новина, що в Ялті висадилися "зелені чоловічки" – на військових машинах із російськими номерами. Запропонував знімальній групі рушати туди.

Вночі 27 лютого заїхали в Сімферополь. Будинок парламенту вже був окупований – російські прапори, барикади, молодняк у спортивках. На прапорах написи "Крым – это Россия". Думаю, я був першим журналістом, який побачив захоплення Криму. До Ялти доїхали вночі, знайшли і зняли "зелених чоловічків". Подалися в Севастополь. На блокпосту при в'їзді стояв чоловік, який влаштовував неонацистські марші в Санкт-Петербурзі. Сказав у камеру, що люди не пускають у Крим фашистських бандерівців.

Повернулися до Сімферополя. Із редакції кажуть, щоб під час включення говорив російською. З парламенту виходить знімальна група каналу "Россия 24". Нас туди не пускають. Добре, включимося прямо тут. Зі сцени хтось каже: "Призываю офицеров и подчиненных сложить оружие, подчиниться новой власти. В случае отказа будете расстреляны". Бачу – в натовпі б'ють іншу знімальну групу. Попросив міліціонерів щось робити. Вони засміялися. Включення. Говорю українською – про побиття, реакцію міліції. "Зараз запитаємо, чому нічого не зробили". Підношу мікрофон до носа одного. Він – у шоці від такого нахабства. Я до іншого – така ж реакція. Доки вони оговтувалися, ми тихенько втекли.

Із травня возив військовим допомогу. Виникла думка піти служити. Наважився після загибелі друга "Чеха" – Жені Войцехівського (командир групи розвідки "Холодний Яр" батальйону "Айдар", загинув 7 липня 2014-го в місті Щастя на Луганщині. – Країна).

  Родіон ШОВКОШИТНИЙ, 34 роки. Народився 22 вересня 1982-го. За першою освітою - педагог. Другу - політологічну освіту отримав у Міжрегіональній академії управління персоналом. Працював тренером дитячої футбольної команди, керівником управління відділу страхової компанії, спортивним журналістом, редактором новин. У 2007–2014-х працював на телеканалі Business. Робив журналістські розслідування про зниклих безвісти на Майдані. Зранку 20 лютого 2014 року вів пряме включення з даху Будинку профспілок, який ще димів. З весни 2014-го возив допомогу військовим як волонтер. Улітку позаторік пішов добровольцем в АТО. У серпні брав участь в обороні Савур-Могили. У першому бою отримав контузію. Влітку 2015-го потрапив до зведеної мобільної групи боротьби з контрабандою ”Рись”. У квітні 2016-го волонтерів вивели звідти. Створює громадську організацію з протидії рейдерству та контрабанді в Україні. Улюблений фільм – ”Зникаюча точка” режисера Річарда Сараф’яна, книжка – ”Повстання мас” Хосе Ортега-і-Гассета. Цьогоріч перейшов із російської мови на українську.
Родіон ШОВКОШИТНИЙ, 34 роки. Народився 22 вересня 1982-го. За першою освітою - педагог. Другу - політологічну освіту отримав у Міжрегіональній академії управління персоналом. Працював тренером дитячої футбольної команди, керівником управління відділу страхової компанії, спортивним журналістом, редактором новин. У 2007–2014-х працював на телеканалі Business. Робив журналістські розслідування про зниклих безвісти на Майдані. Зранку 20 лютого 2014 року вів пряме включення з даху Будинку профспілок, який ще димів. З весни 2014-го возив допомогу військовим як волонтер. Улітку позаторік пішов добровольцем в АТО. У серпні брав участь в обороні Савур-Могили. У першому бою отримав контузію. Влітку 2015-го потрапив до зведеної мобільної групи боротьби з контрабандою ”Рись”. У квітні 2016-го волонтерів вивели звідти. Створює громадську організацію з протидії рейдерству та контрабанді в Україні. Улюблений фільм – ”Зникаюча точка” режисера Річарда Сараф’яна, книжка – ”Повстання мас” Хосе Ортега-і-Гассета. Цьогоріч перейшов із російської мови на українську.

Служив у добровольчому підрозділі контрольно-­розвідувального центру головного управління розвідки ­Міноборони. Віктор Муженко дав добро на створення, координував нас "Сумрак" – Ігор Гордійчук (генерал-майор, поранений під Савур-Могилою, ректор Київського військового ліцею ім. Івана Богуна, Герой України. – Країна). Командував "Ровер" – Костянтин В'югін. Перший виїзд був 16 серпня 2014-го на Савур-Могилу. Підрозділ на 80 відсотків складався з людей, які не служили – менеджери, айтішники, журналісти.

Зброю видавали і записували на аркуші в клітинку. Позивний, номер автомата, підпис. У військкоматах стояли черги. Щоб потрапити на війну, треба було дати хабара. Це зараз - навпаки. Багато з тих добровольців туди не повернуться. Не хочеться сидіти в окопі і чекати, коли в тебе прилетить.

Зустріли три бехи (БМП. - Країна) дезертирів. "Пацани, куди їдете? Там м'ясорубка". А в нас харі добровольські. Добровольці - це люди, які усвідомлюють, що на війні можуть убити, можеш втратити частину тіла і залишитись живим, або найгірше - потрапити в полон. Прокрутивши в голові всі пункти, приймаєш рішення, чи готовий до цього. Їде повний кузов задоволених "Чаків Норрісів". Хтось у пов'язці на голові, хтось у капелюсі. У всіх оскал, хіхікають. Сприймали це як страйкбол. Це люди, які усвідомлюють, що їх можуть убити, скалічити або взяти в полон. Але вони готові. Коли зламалася наша вантажівка "Урал", "Сумрак" викликав БМП. Добралися. Було три групи: "Крим" – дев'ять осіб, "Харків" – п'ять, "Луганськ" – вісім. Плюс "Сумрак" і підполковник Альберт Мітрошкін. Перша група поїхала вниз другою БМП. Там були залишки будівлі – засідка перед Савур-Могилою. Розділилися: 11 людей поїхали на гору, ще 11 – в ту будівлю.

Бій почався вранці і тривав 4 години. Підійшли близько 30 сепарів із батальйону "Восток", пропонували здатися. Ми відкрили вогонь. Хлопці з 278-метрової гори не могли нас прикрити, бо по них із посадки били танк і артилерія. У нас – автомати, два кулемети, кілька ручних протитанкових гранатометів. Мій АК-74 клинив двічі за бій. Згодом приїхало підкріплення – хлопці з 51-ї бригади і кілька спецназівців. Перша група з висоти врешті змогла нас прикрити. Ми з Дімою "Березою" піднялись на гору. Мали двох поранених, яких треба було евакуювати. Решті "Сумрак" наказав піднятися на висоту. Командир групи "Марат" звалив разом з пораненими.

За 2 години – знову бій. У нас закінчувався боєкомплект. Вирішили викликати на себе артилерію. Вона стріляла певний час. Сєпари подумали: "Та ну їх нах…" і не атакували.

18 серпня влаштували "день туриста" - все знімали. Страшенний вітер задував скрізь. Сєпарам було важко вести прицільний вогонь. Недалеко стояв наш підбитий КРАЗик. З товаришем Максом Громовим обшмонали його. Знайшли воду, їжу, деякі речі, носилки. По нас намагалися влучити 80-ю міною, але через вітер летіло куди попало. Під вечір приїхала третя зміна. Там був уже покійний Темур Юлдашев (командир батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Тимур", загинув 26 серпня 2014-го від кулі снайпера. - Країна) та добровольці з 25-тої бригади.

Заїхали в Петрівське на Донеччині. Сказали, що на два дні. Помився нарешті, поправ речі. Стою в рушникові, вішаю штани. Забігає підполковник Мітрошкін: "На Саурці п*здоріз, збираємось". Наколядував собі якогось одягу. Але не поїхали. Забезпечення було волонтерське. Армія дала автомат, чотири ріжки патронів і дві гранати. І потренуватися три години. Відстріляли з усіх видів зброї, гранатомета, гранати кинули. Така війна була - не мали часу на підготовку.

Стоїмо на підступах до Луганська, Донецьк майже оточений. Планував день народження 22 вересня святкувати на кордоні з Росією або зачищати звільнені міста. Але наказали відступати.

Армія на початку війни була деморалізована. Багато солдатів вважали Росію братом. Не хотіли воювати. Звинувачували добровольців, що ті нібито почали війну. Це змінилося, коли побачили, що з "братньої" країни по них стріляють "Гради".

Після Савур-Могили дали відпустку. Воювати - це професія. Це треба вміти, щоб після всього залишитись нормальною людиною. Голову після стресу треба ремонтувати. Поїхав у Кам'янець-Подільський, щоб змінити "картинку". Роту почали трансформувати. Багато добровольців офіційно мобілізувалися. "Сумрак" казав: "Маєте два варіанти: записуватись в армію або ні". Але він отримав поранення. Ще неоформлена частина роти розвалилася.

Попросився у командира поїхати у Піски. Дав добро. Нафантазував собі, що там у розсипну лежить будь-яка зброя. Думав, зараз піду туди, виберу собі щось. Ага, звісно. Там попілкувався з комбатом "Правого сектору" "Чорним" (Владислав Літвин. – Країна). У них була черга на "повоювати". Він казав, що їхати треба зі своєю зброєю. Бо не хотів бігати контролювати. Я зрозумів, що не поїду.

У листопаді повернувся до волонтерства. На початку 2015-го на три місяці перебрався під Маріуполь. Зосередився на боротьбі з контрабандою. Місцева волонтерка звела з прикордонниками. Один розказав, як біля Донецька піймали колону з семи фур. Везла на окуповану територію харчі й алкоголь. У кожній – по розвіднику 28-ї бригади, яка там стояла. Витягли їх, поклали на землю. Приїхав комбриг В'ячеслав Лещинський, легенда контрабандного руху. Вимагав пропустити колону. Якщо ж ні – закатає БТРами. Прикордонники затримали всіх. Почалася "війна" з цією бригадою.

До контрабанди зазвичай ставляться зневажливо. Мовляв, пацанам треба трохи підзаробити. Але є нюанс. Як правило, контрабандисти – на гачку. З того боку спецслужби все документують. На кожного є тека.

Наприкінці червня 2015-го створили зведені мобільні групи. Це була ідея волонтерів. Мені запропонував вступити Георгій Тука (тоді – губернатор Луганщини, тепер – заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій. – Країна). На прийом до президента прийшли четверо волонтерів: Юрій Бірюков, Георгій Тука, Роман Донік, Павло Кащук. Порошенко дав добро на максимальні дії. У кожній групі були представники всіх правоохоронних органів – СБУ, прикордонники, МВС, прокуратура, військова служба правопорядку, ВДВ, фіскали. Всього сім груп. У чотирьох були ще волонтери.

Жили й заправлялися, де знайдемо. Сенс груп – усе фіксувати на місці. Ловимо порушника. Залежно від підзвітності той чи інший представник силової структури оформлює протокол. Є міліцейські статті, СБУшні, ВСПшні чи військової прокуратури. Солдат ловили рідко, бо вони просто брали гроші на блокпостах. ВДВшники якось затримали СБУшника, що тирив рейки на мосту. Військові тягали фури з м'ясом.

Найбільшу суму пропонували першого дня. Вийшли подивитися територію й офігіли від кількості машин. Під вечір зробили засідку й піймали п'ять авто. Азербайджанці везли м'ясо. Затримали. Головний каже: "Щьто жі мнє нужно здєлать, шьтобі з вамі дружить?" Пропонує 500 тисяч гривень. А я сиджу ззаду в машині і все записую на відео. Заарештували ті авто. З перших 20 затриманих було 18 азербайджанців.

Гроші пропонували кілька перших місяців. Потім "сарафанне радіо" донесло, що не беремо. Якось приїхали на блокпост. Темно, стоїмо тихенько. Їде контрабандист. До солдата: "Чуєш, а ці дебіли "рисі" є?" – "Так, за тобою стоять". – "Класні хлопці взагалі".

Між сєпарами й військовими бували домовленості. У зведеннях проходило, що обстріли є. А насправді їх не було. Сєпари стріляли в поля.

Військові погрожували "переплутати" нас із диверсантами й "випадково" розстріляти. Над дахом машини стріляли. Але нічого серйозного. Вбивство "Ендрю" (машину волонтера Андрія Галущенка у вересні 2015-го на Луганщині підірвали, потім розстріляли. – Країна) показало, що все – дуже серйозно. Такий обстріл – нібито диверсійної групи – був на моїй пам'яті третім. Іншим теж погрожували військові: "Не ходіть, бо тут можуть бути диверсанти". Хоча в ті місця вони фізично не могли потрапити.

Наша зведена група затримала трьох сєпарів. 31 грудня торік у "сірій зоні" взяли Артема Гурова з батальйону "Восток". Жив у Верхньоторецькому на Донеччині. 2014-го стояв на блокпостах, але їздив на підконтрольну Україні територію. 31 січня 2016-го затримали дебіла у светрі з написом "ДНР". Їхав у своє село біля Костянтинівки. Під час перевірки занервував. Попросили розстебнути куртку, а там – напис. Був заряджаючим мінометного розрахунку батальйону бойовиків "Заря". Крив Щастя 2014 року. В березні взяли у Верхньоторецькому Андрійка з батальйону "Восток". Допомогли хлопці з 15-го бату. Ішов пішки з Горлівки до Авдіївки.

У квітні волонтерів вивели з мобільних груп. СБУшники сказали, що це – тотальна ротація. Не спромоглися навіть вигадати цікаву причину. Але позалишалися фіскали.

Усе, що в нас відбувається, наслідки політики Кремля. Він століттями знищував українське. Пропагував думку, що України немає, мови – так само.

На Донеччині влада не боролася з сепаратизмом, а загравала. Коли кілька міст на Донбасі звільнили, відновили роботу всі структури, патріоти підняли голову. Але замість підтримати влада забила на них. Питав у губернатора Павла Жебрівського, чому не звільняють із посад мера Торецька Володимира Слепцова (17 серпня 2016-го заарештований за підозрою у допомозі бойовикам. – Країна) чи його колегу з Дружківки Валерія Гнатенка. Той вішав прапор ДНР і проводив сепаратистські мітинги. Жебрівський сказав, що не має повноважень.

Позаторік добробати звільняли все, що бачили. Була певна свобода дій, доки "директори АТО" не почали заганяти це у межі. Тепер добровольчого руху немає. І ми відводимо війська.

Найбезглуздіше питання добровольцю: чому пішов на війну? Це вибір без вибору. Просто береш і йдеш, бо те саме робили твої предки. Воювали проти клятої Росії.

Зараз ви читаєте новину «Позаторік добробати звільняли все, що бачили. Тепер добровольчого руху немає. І ми відводимо війська». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2597
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода