Євген Борисков зібрав понад три тисячі запальничок

1. Запальничку у вигляді червоного паровоза з тисненням "Донецька залізниця" приніс незнайомець. Сказав: "Знаю, що колекціонуєте". Спитати, як вона до нього потрапила, не встиг – чоловік швидко пішов. Запальничка-паровозик не перша в колекції, маю їх п'ять чи шість. Але ця – оригінальніша за решту. Коли з неї добуваєш вогонь, усередині загоряються вогники і чути звук двигуна. Кого з колекціонерів не запитував – жоден такої форми не бачив. Схоже, це була виготовлена до якоїсь події лімітована серія.

2. Півроку майстрував запальничку за ескізами Леонардо да Вінчі 1480 року. Він виготовив їх на замовлення придворного зброяра. Потрібен був механізм, який у будь-яку погоду міг дати іскру. Да Вінчі випередив час – коліщатко для висікання іскри придумали 1867-го. Згодом принцип такого механізму поставили на пістолі.

Запальничку зробив із дерева і старих квадратних кованих цвяхів. Щоб не було видно шурупів, вставив дерев'яні заклепки – виглядає, ніби деталі на них тримаються. Запальничка 80 сантиметрів у висоту і метр – у довжину.

3. За 15 хвилин можна добути розпечену стружку за допомогою "Ритуального свердла". Його використовували північноамериканські індіанці – двоє чи більше людей бралися за ручки з обох боків і ходили по колу. Цей ритуал об'єднував плем'я. Аналог такого інструмента використовували під час зйомок фільму "Земля Саннікова". Зробив його з дерева. Для свердла знайшов череп бізона.

 

4. У європейських селах вогонь добували за допомогою розбірної лавки. Її використовували за прямим призначенням – сиділи на ній. А коли треба було добути вогонь, приставляли верхню планку, свердло й мотузку. На лавку сідали і терли свердло, пересмикуючи кінці мотузки. Вогонь з'являвся за 15–20 хвилин. Це заняття любили діти. Інформацію про цю лавку знайшов в інтернеті. Зробив собі таку.

5. "Кресало" німецького хіміка Доберейнера – найдавніша запальничка моєї колекції – датується 1823 роком. Вона з'явилася раніше за сірники. Купив у Франції через аукціон Ebay. Довелося поморочитися, бо була несправна. Замінив верхню колбу, вставив внутрішнє скло.

Всередину заливають соляну кислоту. Вона вступає в реакцію з цинковим стержнем. Утворюється водень. Під тиском він потрапляє на губчату платину, яка слугує каталізатором. Виникає вогонь. Такі запальнички були дуже дорогі й вибухонебезпечні. У випадку розгерметизації могли знести півбудинку. Їх рідко використовували в домашніх умовах. Тримали здебільшого "для понтів". 1867 року французька фірма Cartier випустила безпечнішу гасову запальничку. Мрію отримати таку в колекцію. Та можливості купити поки що немає.

6. Екстремали часто беруть у походи козацьке кресало. Воно не боїться вологи. Робили з кремнію – сплаву церію із залізом. Має загострений кінчик, щоб чистити люльку. Козаки примотували кресало до люльки шматком тканини. У XX столітті з'явилася його вдосконалена модель – у формі плаского човника. Завдяки заглибленням з обох боків його зручно тримати в руці й висікати іскри.

7. Запальничку в шаховій дошці придбав у колекціонера з Португалії. Розмір дошки – 10 на 10 сантиметрів. Стоїть на підставці-чарочці. Запальничка замаскована під шухлядку, що виймається зі столу. Зразу маєш увесь сервіс – випив, покурив і пограв у шахи.

Колекціонер відмовився продавати один експонат. Хотів, щоб забрав усю колекцію. Знайшов у Португалії емігранта, який погодився допомогти. 170 експонатів відправив мені поштою. За пересилку 31-кілограмового ящика заплатив майже стільки, як за всю колекцію.

8. Найважча запальничка важить 600 грамів. Вона теж із колекції португальця. Мідна голова бика стоїть на пластмасовій підставці. Ззаду на голові – важіль. Коли натискаєш, із ніздрів валить вогонь. Зроблена наприкінці 1970-х.

9. На Старокінному ринку в Одесі купив німецьку запальничку у вигляді книжки. Коли її розкрити, з одного боку видно годинник, який працює від батарейки. А з другого – фоторамка, куди можна вставити знімок. Коштувала дорого, але не торгувався – дуже кортіло мати таку.

10. 100 доларів давав знайомий з Івано-Франківська за запальничку у вигляді ретро-автомобіля. Він такі колекціонує. Я відмовився. Продаю, коли маю дві однакові. Виняток зробив один раз – півроку тому. До мене прийшов араб. Сказав, що фанатіє від футболу й попросив продати дві запальнички Zippo з наклейками "Манчестер Юнайтед". Заплатив 10 доларів.

11. Навіщо робили запальнички-ікони – не розумію. Маю кілька таких. Металеві, позаду є підставка, щоб ставити на стіл. Зроблені в Малайзії, зберігалися там у храмі Святого Миколая. Купив на інтернет-аукціоні.

12. Наймініатюрніша у колекції – радянська запальничка "Золотий ключик". Довжина – 1,5 ­сантиметра. Заправляється бензином. Його вистачало, щоб прикурити кілька разів. Такі часто дарували – клали ключик у прозору пластмасову коробочку. Колекцію мініатюрних експонатів доповнюють обручки-запальнички.

13. За долар на одеському блошиному ринку купив мініатюрну вазу-запальничку. Спитав продавця: що це? "Вазочка", – відповів. Зрозумів, що це запальничка, бо побачив невеликий отвір. Мідна, вручну розписана емалями. Зроблена в Індії, хоч там фігурні запальнички заборонені. В жодного колекціонера такої не бачив.

×