вівторок, 14 серпня 2018 16:45

Покусав кіт, коли знімав його з дерева. Місяць коловся від сказу

Рятувальник носить на собі 30 кілограмів спорядження

Мріяв бути військовим. Потрапив на службу на артсклади. Там запропонували навчання в команді протипожежного захисту. Такі загони завжди є у місцях зберігання зброї. Погодився, бо і з військом пов'язано, і справа — чоловіча. Після демобілізації іншої роботи для себе не бачив.

На першу пожежу викликав батько. Помітив, що горить сусідній гараж. Дорогою я почув адресу. Кажу: "В мене самого там гараж". Після несподіваної зустрічі батько жартував, що так мене тренує.

Щоб стати пожежником, треба подолати психологічну смугу — перешкоди у вигляді палаючих коридорів, лабіринтів, підйомів і спусків. Також — теплодимокамеру. Там темно, повно диму і висока температура. Треба зорієнтуватися, вести радіозв'язок, пройти шлях з обладнанням. Залежно від того, як поведе себе організм, людина приймає рішення, чи працюватиме рятувальником. У тренувальній камері поруч є професіонал, але вперше все одно страшно. Пожежнику без страху — час на пенсію.

На собі несу кілограмів 30 спорядження — бойовий одяг, пояс, карабіни, рятувальні мотузки, ліхтарі, радіостанцію, ломи, пожежний рукав. Ще — захисний апарат із кисневими балонами. Повітря вистачає на 40 хвилин.

  Дмитро ЧУЙКО, 36 років, рятувальник. Народився 11 травня 1982-го в Полтаві. Мати – швачка, батько працює водієм вантажівки. Закінчив професійно-технічне училище за спеціальністю ”електрик”. Відслужив у армії. Із 2002-го працює в Державній службі з надзвичайних ситуацій у Полтавській області. Починав пожежником, зараз – ­помічник начальника зміни. Закінчив Національний університет цивільного захисту в Харкові. Захоплюється риболовлею. Дружина 34-річна Віта –  кухар. Виховують доньку Валерію, 14 років. На фото: Дмитро Чуйко показує, як рятувальник збирається на виклик. Спершу взуває чоботи, з’єднані з комбінезоном, потім – світловідбивну куртку і шолом. Речі максимально зручно розкладені біля пожежної машини
Дмитро ЧУЙКО, 36 років, рятувальник. Народився 11 травня 1982-го в Полтаві. Мати – швачка, батько працює водієм вантажівки. Закінчив професійно-технічне училище за спеціальністю ”електрик”. Відслужив у армії. Із 2002-го працює в Державній службі з надзвичайних ситуацій у Полтавській області. Починав пожежником, зараз – ­помічник начальника зміни. Закінчив Національний університет цивільного захисту в Харкові. Захоплюється риболовлею. Дружина 34-річна Віта – кухар. Виховують доньку Валерію, 14 років. На фото: Дмитро Чуйко показує, як рятувальник збирається на виклик. Спершу взуває чоботи, з’єднані з комбінезоном, потім – світловідбивну куртку і шолом. Речі максимально зручно розкладені біля пожежної машини

Найстрашніше було, коли вперше потрапив у задимлений підвал. Усередині — комунікації, перегородки, завали. Легко перечепитися або заплутатися. Пробиралися майже 40 метрів. Здалося, що це тривало 3 години. Насправді — 5 хвилин. Горіло під шахтою ліфта, кабіну заклинило. А всередині — двоє чоловіків кричать. На ліквідацію пожежі витратили півгодини. Людей врятували.

Кожну пожежу аналізуємо. Однакових не буває. Десь пробиває електрика, слабке перекриття, знайшли потерпілого. Доводиться орієнтуватися на місці. Буває, горить школа чи лікарня. А план приміщення не відповідає дійсності.

Горіла квартира на першому поверсі "хрущовки". Власники вискочили. На другому поверсі підполковник змусив дружину вистрибнути з вікна. Вона травмувала таз, зламала обидві ноги. Сам побіг на четвертий — там жили його родичі. Між поверхами було багато диму. Він загинув. Ми прибули — всіх евакуювали. Варто було 2 хвилини почекати.

У "хрущовках" мешканці верхніх поверхів опиняються відрізаними під час пожежі. Бо в таких будинках немає вентиляційних каналів. Із новобудовами простіше — обладнані сухотрубами, пожежними кранами, евакуаційними виходами й сходами, що не задимлюються. Та й пожежі там рідше стаються.

Найскладніше — коли є підозра, що всередині людина. Її шукаємо перш за все. Якщо горить однокімнатна квартира — швидко вдається все оглянути. У промисловому приміщенні на 300 "квадратів" може бути сторож. Щоб перевірити заблоковані місця — маємо кувалди, бензорізи й іншу техніку. Через суцільний вогонь можемо пробити шлях водою.

Ті, кому загрожує небезпека, часто поводяться неадекватно. Заходимо в повну диму хату, а чоловік курить на дивані. Витягли — на вулиці знепритомнів. Бо надихався продуктів горіння. В іншого пожежа — в хаті, а він двері не відчиняє. Пояснювати часу немає. Вибиваємо двері, виносимо силою. Інший стоїть на вході з сокирою. А в палаючому будинку — дитина. Доводиться застосовувати силу. Буває не пускають, бо думають, що виклик рятувальників — платний.

Іноді хочуть віддячити за порятунок. Пропонують гроші, пляшку.

Не можу звикнути до сліз людей, які втратили родичів. Із ними працюють психологи, але це не допомагає на 100 відсотків. Переживаю, що не встигли. Робота сниться. Після великої пожежі, буває, ще дві ночі "гашу" уві сні.

Хвилююся дорогою на масштабний виклик. Якщо маю керувати гасінням, у голові купа питань — де джерела води, де вимикаються газ, електроенергія. Треба з'ясувати, чи є у приміщенні ями, підвали, балони, каністри. У паніці люди можуть про них не згадати. Якось загасили пожежу й побачили повний газовий балон. Іншим разом не попередили про підвал. У нього провалився колега.

Узимку при гасінні миттєво обмерзають вікна, дахи. По шиферу чи металочерепиці вже не підеш — доводиться повзати. Якщо пожежа у квартирі — не можна перекривати подачу води з рукава, бо перемерзне всередині. Коли трохи притушили вогонь, власники житла чи сусіди знизу просять перестати заливати помешкання. Та якщо з'явиться новий осередок полум'я — буде гірше. Ще й командувати намагаються: це не чіпайте, те не виносьте.

Найчастіше пожежі спричиняють неполадки в електромережі й людська халатність.

Утомили коти. Видираються на дерева і по три доби там кричать. Їдемо знімати їх у вільну хвилину. Колегу покусав кіт, коли знімав його з дерева. Потім за свій рахунок місяць коловся від сказу.

Подзвонили з кафе, що заповзла гадюка. Нас не навчають, як їх знешкоджувати. Доки радилися — змія зникла. Бувають виїзди на осині кубла — у дитсадки, лікарні. Витравлюємо їх у спеціальному кислотному костюмі, що не пробивають комахи.

Брезентовий щит, на який у фільмах люди вистрибують із вікон — неефективний. Щоб його розгорнути, потрібно п'ять рятувальників і не менш як 10 хвилин. Швидше працювати з автодрабиною чи підйомниками. З них легко дістатися до вікна 10 поверху. Як треба вище — беремо штурмові драбини з гаком на кінці. Ними можна вибити вікно, зачепитися за підвіконня й долізти до людини.

Маємо ножиці, що ріжуть автівку, як папір. Використовуємо, щоб витягнути людей із машин після ДТП. Торік звільняв водія легковика, якого не пропустив бус. Зрізав стойки машини, зняв дах, відтяв кермо. Машина — по частинах, але людину врятували.

У розмові оминаємо фразу "такого ще не було" — щоб не накликати. Після роботи не кажемо один одному — "пока" чи "до завтра". Бо можемо зустрітися сьогодні.

Зараз ви читаєте новину «Покусав кіт, коли знімав його з дерева. Місяць коловся від сказу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути