Коли Анатолій ДНІСТРОВИЙ востаннє
Працював на заводі
У дитинстві любив швендяти цехами авторемонтного заводу, де працювала мати. Спершу заходив в інструментальний, далі – у фарбувальний. Мене там усі знали. Вже підлітком, щоб не став бандитом, мати влаштувала слюсарем-ремонтником. Набивав на станку заклепки для гальмівних колодок автівок УАЗ 452. Це був жорсткий досвід. Потріскані руки були вічно в мазуті. Коли мив їх, сода й мило роз'їдали рани. Але так вдалося вберегти мене від вулиці.
Писав під алкоголем
Одні письменники вважають, що під алкоголем творити неможливо, а інші кажуть, що тільки так і народжуються яскраві речі. Спиртне, за Черчиллем, – це звичка. Із 18 до 30 років я більше думав про дівчат. Захмелілим писати не міг. Зараз – цілком. Фрагменти з роману "Б-52" та "Дрозофіли над томом Канта" написав під алкоголем. Він дає мені змогу бути розкутішим. З'являються сміливість і нестандартність. Бувають і незграбності, але їх відредаговую.
Співав
Всі мої гуртові пиятики супроводжувалися колективним співом. Кілька років тому знайомий каже: "Поїхали на ірпінський семінар, послухаємо молодь". Погодився. Виявляється, вони не знають і половини нашого репертуару. Дивилися на мене, як на інопланетянина. А 15–20 років тому ми співали стрілецьких і бандерівських пісень, аж гай гудів. Коли в 1990-х збиралися дружним колом, завжди виконували лемківські. З Іриною Старовойт, Галиною Крук, Оленою Галетою, Маріанною Кіяновською, Ростиславом Семковим ніколи проблем із репертуаром не виникало. Любили співати "Кедь ми прийшла карта", "Як я сено грабала зелене", "Ішло дівча лучками". 1999-го ми як лауреати премії видавництва "Смолоскип" приїхали в Кіровоград. Відбули літературний виступ. Потім добряче врізали й почали співати стрілецьких пісень на площі Кірова. Місцеві думали, що міліція нас усіх пов'яже. Але минулося.
Щоб не став бандитом, мати влаштувала слюсарем-ремонтником
Травмувався
Кілька років тому йшов до аптеки. Дощило, сходи були викладені глянцевою плиткою. Послизнувся й упав. Травмував руку й коліно. Довелося оперувати меніск. Отак з аптеки потрапив у лікарню. Пів року ходив на масажі, але прогрес був незначний. З'явився відчай. Відновитися допоміг велосипед. Хвора нога спершу метлялася на педалі, а згодом ожила.
Змінював хобі
Захопився стрит-фотографією у форматі відеозйомки. Мене як автора в кадрі немає. Моїми очима є камера, крізь яку веду глядача цікавим вуличним маршрутом. Називав цей жанр "відеоблукалка" або "відеопошук". Шукаю виразний і яскравий кадр для світлини. Весь шлях до знімка пишу на відео. Згодом фото вмонтовую у ролик як стоп-кадри, накладаю музику й виставляю на ютюб-каналі. Чиста імпровізація. Є тільки рух і вміння спостерігати. Це велика культура знайомства з містом. Світовий тренд, який ще не став у нас популярним. 80 відсотків глядачів цих моїх роликів – світові стрит-відеографи.
Якось пішов відеоблукати на Оболонську набережну в Києві. Роблю знімок. Раптом чую: "Мужчина, почему вы меня фотографируете? Я вам не разрешала!" Питаю: "А ви давали згоду, щоб я бачив ваше обличчя? Якщо не подобається, їдьте в Афганістан до талібів, там носять красиву паранджу". На Заході стрит-відеофотографа сприймають доброзичливо.
Панікував
Як бронхіальний астматик боявся померти від коронавірусу. Вирішив: треба встигнути сказати людям важливе – про літературу, живопис та історію ідей. Трішки про кіно. Так з'явився мій ютюб-канал. Описування цих знань займе багато часу, легше ввімкнути камеру й розповісти. З часом я подолав ковід-паніку й блогінг став моїм хобі. Втім, канал не може бути масовим. Я не пишу про те, чи їв борщ Богдан Хмельницький і скількох коханок мав Іван Сірко. Українці воліють жити в минулому, а не в режимі сучасності.
їв дичину
Роблю це нечасто. Можу зварити гречаний суп. Люблю запікати овочі. В духовку кладу буряк, моркву і рибу. М'яса в дитинстві я майже не бачив, тому готувати з нього страви не звик. Цьогоріч перекладач Петро Каліна в Брно запросив мене в гості. Каже: їстимемо гуляш. Готував його 3 години. Там має бути дичина, бажано лань. Мені сподобалося. Взяв рецепт, планую зробити.
Коза їхала в мене між ногами. Всю дорогу гладив її по голові
Їздив на таксі
Чеських таксистів незлюбив. Здирники. Особливо ті, які працюють без лічильників. Водіями там переважно росіяни й українці. Норовлять обдурити туриста. Везуть бічними маршрутами й завищують ціни. Я втомився. Пів ночі гуляв Прагою, й взуття натерло ногу. Взяв таксі. Знав, що до готелю близько. Водій возив колами й виставив високу ціну. Розумів, що дурить, але довелося заплатити.
Мандрував поїздом
Якось із друзями подалися відпочивати в Карпати. Щоб доїхати до Рахова, в Івано-Франківську сіли в електричку. Вагон був набитий вщерть. Чиясь коза їхала в мене між ногами, бо не мала де розміститися. Всю дорогу гладив її по голові. Шкода, що не було кому сфоткати чи зняти відео.
Чув бувальщини
Батько розповідав фантастичний сюжет, який стався насправді. Якось на київській вулиці Прорізній він зустрівся з літературознавцем Григорієм Штонем. Вирішили випити по чарці. Увійшли в смак. Наступного дня обидва прокинулись у львівській квартирі. Як туди потрапили, згадати не могли.
Жив в орендованій квартирі
Наприкінці 1990-х на сході України письменників не пускали виступати в університетах через українськомовність. Пам'ятаю, як ми приїхали в Дніпро. Нас поселили в двокімнатній квартирі на околиці міста. До кухонної батареї хазяїн прив'язав бультер'єра. Певно, не мав його більше де лишити. Неможливо було навіть чаю заварити.
Складав іспит
До випускного іспиту з історії 1997 року я готувався інтенсивно. Товариш сказав, що пам'ять працюватиме ідеально, якщо випити перед екзаменом два кухлі чорного чаю з цукром. Пам'ять працювала, як завжди, але посеред іспиту закортіло в туалет. Комісія думала, що хочу списати. Але я показав, що вже все зробив.
Писав картину
У травні 2021-го. Це був великий пейзаж. Називав його "Середземноморський краєвид". Найбільше за обсягом з усіх моїх полотен – метр на метр двадцять. Купив друг-моряк, капітан далекого плавання. Віддав за символічну ціну. Найдорожча моя картина коштувала 300 доларів.
Малювати почав 2013 року. Мав важкий психічний стан. Вийшла своєрідна автотерапія. Малювання – велика втіха, але, позаяк воно не монетизоване, майже припинив ним займатися.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН
3 
1
Коментарі
1