У ХІХ столітті чоловіки влітку носили плащі
Моя тітка завжди хвалила і вселяла надію. Гуляли з нею Голосіївським лісом. Проходили повз озеро, де плавали селезні. Мене вразила їхня краса. Того дня попросив купити альбом для малювання й олівці. Назавжди врізалося в пам'ять їхнє забарвлення – і золотаве, і зелене, і синє, і фіолетове.
Перепробував усі гуртки – фігурного катання, музики, дзюдо, самбо. Канючив у батьків, щоб відвели на малювання в Будинок піонерів. Там почав займатися петриківським розписом, а згодом – відвідувати художню школу.
Подарунки для рідних робив власноруч – малював листівки, картинки, розписував таці, дощечки, чашки.
Вчитися пішов туди, де не було екзаменів із точних наук. До Київського національного університету технологій та дизайну складав українську мову та профільні предмети – малюнок, живопис і спецкомпозицію. Це те, чим я хотів займатися: малювали, вивчали конструювання одягу, технологію шиття. Опанував швейну машинку – нас готували як керівні кадри для легкої промисловості, тому повинні були знати всі процеси виготовлення одягу. Вчитися було легко.
На конкурсі молодих дизайнерів мав розробити колекцію чоловічого одягу. Коли малював ескізи, зрозумів, що йду всупереч своїм бажанням: малюю те, що сподобається членам журі. Перемалював колекцію у стилістиці карикатуристів Кукриніксів (творчий колектив радянських графіків і живописців Михайла Купріянова, Порфирія Крилова та Миколи Соколова, які працювали в карикатурному стилі. – Країна). Створював речі з умислом: якщо не продам, то сам носитиму. Їх у мене викупили гумористи з "Камеді клабу".
На стажуванні в арт-академії Нідерландів сказав: "Мій рівень англійської низький, не зможу слухати лекції. Мені потрібні предметні заняття з малюнку, живопису". Показав портфоліо, і мене зарахували на четвертий курс. "Нинішнє мистецтво не потребує класичних знань, важливіший інакший погляд на будь-який об'єкт. Ми чекаємо, коли з тисячі студентів знайдеться хоча б один, який зробить революцію в мистецтві", – казав викладач. Замислився, що можу привнести у мистецтво костюма.
Гронінгер – середньовічне містечко. Там кожен закапелок пронизаний мистецтвом. За весь час не побачив жодного стрьомного місця, чого не скажеш про Борщагівку в Києві, де я виріс. Дивувався, коли ходив у бібліотеку арт-академії. У нас завжди якась гримза питала: "Де ваша залікова книжка?", а тут віталися і пропонували відсканувати чи надрукувати будь-що.
Наприкінці стажування мене викликав декан. Питав, чим займаюся в Україні і які в мене плани. Як міг, пояснив, що мене вдома чекає неабияка перспектива. Він запропонував викладати в академії. Та я зрозумів це лише після того, як вийшов із його кабінету. Кусав лікті, бо нічого захмарного в Києві мене не чекало.
Танцювальні і циркові костюми мають бути зручні. Приходив до артистів і малював ескіз. Вони казали, які деталі можуть їм заважати. З костюмами для співаків теж багато нюансів. Про корсет і мови бути не може, бо він стискає діафрагму.
На зйомках серіалу "кріпачка" попередили, що це не історична реконструкція, необов'язково точно відтворювати тогочасне вбрання. Та я заглибився у вивчення костюмів. Дійшов до спіднього – воно було потрібне за сценарієм.
Події серіалу відбуваються 1856 року. Це був час найбільшого криноліна – каркаса нижньої спідниці. Під час зйомок із ними виникли проблеми: актрисам було важко рухатися і проходити в двері. Розмір криноліна вирішили зменшити.
Актрисам затягували талію корсетом, надягали кринолін вагою 3 кілограми, а зверху – 6-кілограмову спідницю. Дівчатам, які важили 40 кілограмів, носити 10-кілограмові сукні було складно. Вага тиснула на тазові кістки. Тому під низ підшивали пухові хустки. Актрисам показував, як пройти між меблями, щоб не зачепити. Кринолін треба трохи підняти з боків – і він складеться. Щоб сісти – підняти ззаду. Інакше сукня задереться.
Подоли суконь підмітали підлогу, особливо під час зйомок на вулиці. Зробили їх відстібними, щоб можна було прати. Раніше вони теж такі були.
На знімальному майданчику писався звук, тому костюм не мав шарудіти і скрипіти. Доводилося шукати баланс, бо у XIX столітті були популярні "гучні" тканини – тафта, велюр і шовк. У моді є такий вислів: "ефект фру-фру" – жінка йде і її спідниця шелестить. Працював із натуральними матеріалами. На одну сукню йшло 15 метрів тканини.
Подобається працювати з негативними персонажами. Їхній характер можна підкреслити вбранням. У негативної героїні весь гардероб був контрастний – червоно-чорний, зелений, жовтий, дещо ярмаркові деталі й аксесуари. А в позитивних – м'які пастельні кольори, рюші, троянди й бантики.
Чоловічий костюм має більше частин і аксесуарів: сорочка, брюки, підтяжки, жилет, сюртук, краватка, хусточка, рукавички, годинник – цибулька на ланцюжку. Туфлі, головний убір, тростина. Верхній одяг носили навіть улітку – пильовик, тобто плащ, який захищав від бруду під час їзди верхи.
Ескізи показував акторам. Ольга Сумська сказала: "Відчуваю, що моя героїня повинна бути в рукавичках чи мітенках, це буде її фішка". Такого задуму не мав, але цей аксесуар ліг в образ. Під кожну сукню підбирав прикраси – приносив актрисам на вибір п'ять-шість комплектів: брошки, сережки, персні. Вони вважали себе співтворцями образу.
У серіалі обмежили використання головних уборів. Обличчя артиста в капелюсі ніхто не запам'ятовує.
Народні костюми зручні – вони не залежать від типу фігури чи розмірів. Все об'ємне, фіксується поясами, плахтами.
Деякі костюми шукали на кіностудії Довженка, але там усе сумно: у костюмерному цеху вітаєшся з міллю. Багато одягу довелося орендувати на празькій студії "Баррандов".
Зробив костюм для Наталі Лигай, переможниці другого сезону "Танцюють всі" – а-ля циганська квітчаста сукня для танго у стилі мексиканської художниці Фріди Кало. Танок їй ставив голландський хореограф. Він доводив, що пристрасть – лише червоне і чорне. Врешті я переконав його. Коли костюм був готовий, він сказав, що сукня "спрацювала". Наталя купила її потім як талісман.
Мав можливість одягнути Проню Прокопівну і Голохвастова на "Танцях із зірками". Голохвастовим був музичний критик Сергій Сосєдов, а Пронею – танцівниця Анна Олефіренко. Вбрав її в недоладний костюм із трояндами на грудях і диким поєднанням кольорів – зеленого із рожевим і фіолетовим. Костюм для Голохвастова був трохи вишуканіший, але, розуміючи, хто його носитиме, зробив і його трохи кострубатим. Бо навіть цілком елегантне вбрання Сергій подав би як комедію. Це був красивий проект, але затратний. Дізнався, що є фірми, які виготовляють тканини для танців – це синтетичний шовк, який летить краще за натуральний.
Ненавиджу запитання, що зараз модно. Що вам подобається, в чому органічно почуваєтеся – це й буде найстильніший одяг. Можна, звісно, людину загнати в рамки, але один раз. Якщо вона дисонує зі своїм вбранням, це буде помітно.
Балет про жіночу дружбу "Жінки в ре мінорі" – перший спектакль, який зробив із режисером Раду Поклітару. Хлопців у трупі вдягали в жіночі костюми. Складно було зробити, щоб це мало естетичний вигляд. Використав імітацію плаского іспанського корсета, яким жінки сплющували свої груди, та пишні спідниці-брюки. На головах акторів були перуки із сіточкою та балетною дулькою.
Робив із Раду Поклітару балет "Спляча красуня". З ним комфортно працювати, він майже з усім погоджується. Коли не згоден, каже: "Я пока не понимаю". Намагався намацати, щоб і мені було цікаво, і йому на душу лягало.
Весь перший акт актори були в масках міфічних істот, яких ми вигадали, – козлотурів, водних жителів. Раду захотів, щоб це були здоровенні голови. Спочатку думав їх робити з силікону, але таке коштувало дурних грошей. Маски виготовив із пап'є-маше, розфарбував, декорував камінням. Намагався зробити зручними й легкими, щоб не заважали танцювати. Одну виготовляв півтора тижні. Усього їх 11.
У спектаклі "Київ Модерн-балету" "Довгий різдвяний обід" ідеться про сім'ю, декілька поколінь якої зустрічаються за столом. Бачимо їхнє життя: як народжуються, закохуються і помирають. Найстарша з покоління була в одязі насиченого бордового, остання з цього роду дівчина – у блідо-рожевому. Кольори показали вигорання і відцвітання роду.
Люблю роздивлятися людей. В інституті треба було набити руку на швидке малювання фігури. Ходив на залізничний вокзал – там картинка швидко змінюється – вихоплював з натовпу позу, силует і швидко малював. Таких сполучень форм і одягу, як на вокзалі, більше ніде не побачиш. Вони бувають настільки дурнуватими, що не розумієш, як могло спасти на думку таке нап'ясти. Найбезглуздіше, що бачив, – спортивні штани і вельветовий квітчастий халат, зверху пуховик, кросівки і хустка.
4 
1
Коментарі