Ексклюзиви
Вівторок, 21 липня 2020 11:35

"Не відмовляла сина йти на війну. Слухай поради, але вирішуй сам – так учила дітей"

Прихильники "русского мира" живуть на нашій землі й не люблять її

Нашої родини не оминула жодна трагедія України. Діди були учасниками Другої світової війни. Один загинув під час розмінування Будапешта. Батько брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Помер від опромінення. На російсько- українській війні втратила сина Станіслава.

До війни він працював медиком у приватній московській клініці. Навесні 2013 року сказав: "Хочу в Україну. Не можу". Його цінували як фахівця. Пропонували взяти тривалу оплачувану відпустку. Але він приїхав додому й не повернувся.

Весною 2014-го Станіслав не раз ходив у військкомат. Він не служив в армії, тому шансів потрапити на війну було мало. Аби призвали, писав рапорти. Пояснював, що його медичний досвід потрібен на передовій. Я не могла відмовляти. Знала: він рішення не змінить. Так мене вчив батько, так я вчила своїх дітей: слухаєш усі поради, але вирішуєш сам. Моє завдання було одне – благословити.

  Людмила МЕНЮК, 55 років, позивний ”Мальва”, керівник бронетанкової служби, психологиня. Народилася 11 червня 1965-го в селі Соболівка Теплицького району на Вінниччині. Мати працювала в лікарні, батько – військовий. За три роки сім’я переїхала у Східну Німеччину за місцем його служби. Після школи рік працювала на Гайсинській меблевій фаб­риці та заводі оцинкованих виробів. Закінчила Вінницький національний технічний університет за фахом ”теплоенергетика”. В Уманському державному педагогічному університеті здобула спеціальність учителя фізики й математики. Зараз у магістратурі вивчає соціальну та практичну психологію. До початку війни на Донбасі 10 років мала бізнес у Росії. Заміжня. Чоловік 40-річний Юрій – військовий. Син Станіслав загинув на Донбасі 27 липня 2014 року. Йому було 23. З ним створили правозахисну організацію солдатських матерів ”Мальва”. Старший 33-річний Анатолій має більярдний бізнес у Вінниці.  Із січня 2016-го служила в окремому штурмовому батальйоні ”Айдар”. 15 лютого цьогоріч комісована за станом здоров’я. Створює мобільні групи психологів для підтримки учасників бойових дій. Найбільше враження справила книжка Робіна Шарми ”Монах, який продав свій ”Феррарі”. Захоплюється плетінням спицями та гачком, макраме. Улюблена страва – холодець. Живе в селі Мар’янівка Гайсинського району на Вінниччині
Людмила МЕНЮК, 55 років, позивний ”Мальва”, керівник бронетанкової служби, психологиня. Народилася 11 червня 1965-го в селі Соболівка Теплицького району на Вінниччині. Мати працювала в лікарні, батько – військовий. За три роки сім’я переїхала у Східну Німеччину за місцем його служби. Після школи рік працювала на Гайсинській меблевій фаб­риці та заводі оцинкованих виробів. Закінчила Вінницький національний технічний університет за фахом ”теплоенергетика”. В Уманському державному педагогічному університеті здобула спеціальність учителя фізики й математики. Зараз у магістратурі вивчає соціальну та практичну психологію. До початку війни на Донбасі 10 років мала бізнес у Росії. Заміжня. Чоловік 40-річний Юрій – військовий. Син Станіслав загинув на Донбасі 27 липня 2014 року. Йому було 23. З ним створили правозахисну організацію солдатських матерів ”Мальва”. Старший 33-річний Анатолій має більярдний бізнес у Вінниці. Із січня 2016-го служила в окремому штурмовому батальйоні ”Айдар”. 15 лютого цьогоріч комісована за станом здоров’я. Створює мобільні групи психологів для підтримки учасників бойових дій. Найбільше враження справила книжка Робіна Шарми ”Монах, який продав свій ”Феррарі”. Захоплюється плетінням спицями та гачком, макраме. Улюблена страва – холодець. Живе в селі Мар’янівка Гайсинського району на Вінниччині

Син пішов добровольцем у штурмовий батальйон "Айдар" військовим медиком. Мав позивний "Арм", бо захоплювався армреслінгом. Був чемпіоном області. Я часто їздила до нього на передову, знала майже всіх хлопців, які з ним служили. 27 липня 2014 року готувалася до чергової поїздки, коли зателефонували й сповістили, що Станіслав загинув під містечком Лутугине на Луганщині.

Усі розуміли: потрібно боронити нашу землю чи всіма силами підтримувати захисників. Треба було купувати бронежилети, каски, прилади нічного бачення, тепловізори. Великими сумами допомагали друзі та знайомі з Росії. До одного з таких переказів був додаток: "Пробач за мій народ". Це написав московський друг, знаний на весь світ професор. Перед цим ми разом дізналися про окупацію Криму. Стояли на сходах Большого театру в Москві під час антракту. Вибігла помічниця Медведєва з радісним вигуком: "Крим наш!" "Наш" – спокійно відповів професор, маючи на увазі протилежне. Його коріння з України.

Почалася м'ясорубка – гинули люди, їх калічили, вони зникали безвісти. Із сином організували правозахисну організацію солдатських матерів "Мальва". Назву придумав Станіслав, а вже за два роки вона стала моїм позивним.

Неймовірно важко було домогтися затвердження статусу добровольця. Довелося пооббивати чимало чиновницьких порогів. Одним із тих, хто допоміг, був Ігор Воронченко (адмірал Військово-Морських сил ЗСУ, з 2016-го по 2020 рік – командувач ВМС України. – Країна). Ще до анексії він звертався до тодішнього президента Віктора Януковича з вимогою посилити оборону півострова. Попереджав, що бачить із боку РФ неадекватні дії – вони замовляли багато додаткових запчастин, палива вдвічі більше, ніж раніше. Його проігнорували. Зараз починають пресувати, бо багато знає.

У січні 2016 року підписала контракт. Одразу хотіла йти в другу штурмову роту, але хлопці сказали: "Мальво", ти жінка, мати загиблого. Не маємо морального права пустити тебе в пекло". Була діловодкою на другій лінії оборони батальйону "Айдар". Та менш як за рік стала головним сержантом штурмової роти на передовій.

Служила на офіцерській посаді, хоч не отримала звання, бо не маю потрібної освіти. Та командир вирішив, а хлопці підтримали, що повинна стати начальницею бронетанкової служби. Вивчала моделі бронетанкової техніки за книжками, їхні технічні характеристики, бойову можливість і одразу, того ж дня, по ній лазила. Спочатку було важко, а потім пазл склався. Наче цим займалася все життя. На війні згодилися всі знання – і бачення схеми, і читання креслень, і вміння робити розрахунки.

Забезпечення поліпшилося. Кращі бронежилети, каски. Літні речі не дуже зручні, але є. Техніка мого батальйону – це лах із лахів. Усе старе. Її ремонтують, підтримують у боєздатності наші мехводи.

На передовій мене називали мамою Мальвою. Хлопці часто зверталися за порадою. Там необхідна душевна розмова. Молодий побратим поскаржився, що мати його не розуміє. Я намагалася пояснити, що вона за нього переживає, хоче, щоб повернувся. Він сказав: "Може, це тому, що вона стара? Їй 45 років". Я засміялася, бо ж мені було майже 55. А він серйозно додав: "Що ти порівнюєш? Ти ж бойовий товариш, а то – мама".

Прихильників "русского мира" немає сенсу переконувати. Мають свою думку – і край. Освічені, цікаві люди. Але живуть на нашій землі й не люблять її.

Не можна сказати, що по той бік одні вороги. Там є сім'ї моїх побратимів. Вони всім кажуть, що їхні брати, сестри, сини – на заробітках у Москві, а ті насправді сьомий рік боронять Україну.

Досі не всі розуміють, що в нас – війна з Росією. Бо свого часу ми програли інформаційну війну.

Багато хлопців скалічені війною. На власному прикладі показую, що вчитися ніколи не пізно. Вступила в Уманський педагогічний університет на психолога. Побратими також навчаються у вузах. Для заохочення висилаю їм фото своєї заліковки.

Зараз ви читаєте новину «"Не відмовляла сина йти на війну. Слухай поради, але вирішуй сам – так учила дітей"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1024
Голосування Чим закінчаться вибори у Білорусі?
  • Лукашенко втримає владу, придушить протести
  • У Білорусі буде революція, "майдан" і новий президент
  • "Бацька" схилять до компромісу. Будуть повторні вибори
  • Мені байдуже
Переглянути
Погода