П'ять років тому побував у Карпатах. У селі Криворівня Верховинського району на Івано-Франківщині з друзями дивилися, як місцеві виконують традиційну музику. Дід грав на скрипці, баба співала. Відтоді почав їздити з експедиціями по всій Україні. Записував спів, трохи гармоністів, бубністів. Усе більше розумів, що бубон – крутий інструмент. Дослідники мало на нього звертали увагу. Інформації про техніку гри і способи виготовлення інструмента залишилося мало.
Ще 20 років тому в різних регіонах для виготовлення бубнів використовували шкіру собак і котів. Собача – дзвінка, гулка. Один дід говорив: "Тій шкурі все одно – чи йде дощ, чи холодно. Вона держиться".
Учитися почав на фабричному радянському бубні. Купив його зі стипендії. Дивився відео і повторював. Рік займався щодня по 3 години. Потім учився в людей в експедиціях.
Мав 10 радянських бубнів. У більшості порвалася шкіра. На одному так багато грав, що метал тарілочки "проївся" стежечкою до краю – і вона вилетіла. Старші люди казали: "Одне весілля – один бубон". Якийсь дід розповідав, що на святкуванні порвався бубон. Пішли, зарізали сусідського собаку. Зняли шкуру, на печі висушили, начепили на обруч і за кілька годин знову грали.
Козину шкіру мало використовували для бубнів. Вона тонша і має не такий дзвінкий звук. Собача – витриваліша.
Часто для інструментів брали те, що під рукою. На саморобних скрипках, наприклад, замість металевих струн використовували жили чи кишки тварин – скручували їх і ставили.
Усі старі бубни – з інтернету. На онлайн-аукціоні люди виставляють непотріб, що знайшли вдома. Всього в Україні відомих саморобних бубнів є майже 30. У мене – сім. Маю найбільшу колекцію. Найдешевший інструмент купив три роки тому за 20 гривень. Найдорожчий коштував тисячу. Ці екземпляри безцінні, бо вже ніхто не робить бубни.
Найдавніший датований бубон знайшов етнограф і графік Опанас Сластіон. Інструмент лежить у Миргородському краєзнавчому музеї на Полтавщині. Науковець написав, що подарував бубон 1928 року, а купив у Лохвиці на ярмарку 1876-го.
В одного діда з села Гречаники Переяслав-Хмельницького району на Київщині знайшов дивний бубон. Обруч був від радянського, а перетягнутий – синтетичним матеріалом. Там було написано: "культура – пшеница". Виявляється, брали пакети з-під мінеральних добрив і натягували на бубон. Можна було і взимку грати, і під дощем.
Хочу зібрати всі саморобні українські бубни в одному проекті. Пофотографувати їх, зафіксувати розміри, вагу. Щоб можна було, не тримаючи в руках, зрозуміти, що це за інструмент. Частину відзняли в селян удома, бо не хочуть продавати інструмент. Їздимо по музеях. Один є у російському Санкт-Петербурзі. Написав туди. Відповіли українською, що можу приїжджати для досліджень.
В експедиціях розповідали, що музиканти сиділи біля столу. Там грали і їли. Інші кажуть: грали під вікном, доки всі гуляють. У деяких селах для музик відгороджували ширмою окрему кімнату.
Торік із гуртом грав на фестивалі в німецькому Мюнхені. Запросили на озеро покупатися. Мали з собою дві скрипки й бубон. Просто біля води заграли музику з Полтавщини. Бачимо, з лісу вибігають люди років по 50 і стрибають у воду. Німкеня показує на мене з бубном і питає: "Айріш?" Тобто – чи ірландська музика?
Раніше народна музика не мала глядача, бо всі були задіяні у процес. Одні грають, інші танцюють, ті п'ють, ті співають. Зараз музикантів із народними інструментами запрошують на концерти. Це музика для танців, а люди сидять і слухають. Хотів би, щоб до неї ставилися, як раніше, – природніше, як до забави.
4 
35413
Коментарі