Володимир Весьолкін вісім місяців воював у добробаті
2006-го перестав платити гроші "за дах" міліції. Тоді всі давали: хто їм, хто – бандитам. Уперше в мене на підприємстві стався нахабний беззаконний обшук. Тоді міністром внутрішніх справ був Юрій Луценко (зараз – генеральний прокурор. – Країна), перемогла помаранчева революція, курс країни був на євроінтеграцію. Говорили про закон, порядок. Я зателефонував на гарячу лінію МВС – і трус моментально припинився. Усі втекли, печатки свої позабували. Мені це сподобалося. Краще чесно сплачувати податки, а не жити "від криші до криші".
Був на "Податковому майдані", коли влада збиралася скасувати єдиний податок (протести в листопаді-грудні 2010 року. – Країна). Поїхав із друзями, провів там чимало часу. Місцеві чиновники побачили мою позицію. Взялися пресувати. Тоді я почав допомагати ЗМІ, які пишуть правду. Став співзасновником міського сайту новин. Потроху перетворився на медійну особу. Це дещо стримувало опонентів. Не можна було просто десь битою вдарити по голові.
2012-го балотувався у Верховну Раду як кандидат від об'єднаної опозиції у Горлівці. Програв "регіоналу" з великим відривом. Однак набрав майже сім тисяч голосів.
Були позачергові вибори в Зайцевому у травні 2013-го, бо помер голова. Місцевий товариш посадив мене в автомобіль, провіз по селищу і сказав: "Спускайся з неба. Верховна Рада – це добре, але давай учитися знизу". Вибори виграв. Менш як рік пропрацював селищним головою, і почалася "русская весна".
Під час Революції гідності на вихідні їздив на Майдан. Мене тут СБУшники садили на потяг і потім із нього зустрічали. Дружина привозила на тремпелі одяг, я в машині перевдягався і їхав на роботу в Зайцеве.
залишив Горлівку, коли захопили приміщення міліції 14 квітня 2014 року. Я в ту ніч вивіз маму, сестру, дружину і трьох дітей до Полтави, де заздалегідь орендував квартиру. А сам повернувся і ще на місяць залишився там.
Горлівку вже повністю окупували, а Зайцеве – ні, тому ходив на роботу. Було страшно. В місті з'являвся час від часу, ночував у мами, у друзів, але не вдома.
Більшість жителів Зайцевого були за "русскую весну". Хотіли в СРСР. Коли вже захопили Горлівку, я збирав людей – поспілкуватися. Але переконати переконаного практично неможливо.
Нам "русская весна" не потрібна – говорили люди, що жили зі своєї праці й мали прогресивний погляд на світ. Але такі були в меншості.
Завжди казав: наш регіон – дотаційний, шахти – збиткові. Нам це вугілля треба, щоб не залежати від інших країн, але воно дороге. Україна з державного бюджету виділяє нам гроші. Дякуючи цьому, живемо. Хочете Росію? Вона всі шахти в Ростовській області закрила. Більшість із вас залишаться без роботи. Бо, крім видобутку, чимало підприємств зав'язані на вугільну промисловість.
Я питав: "Знаєте, яка область 2013 року заплатила в бюджет найбільше грошей?" Відповідали: "Ми". – "Де ви таке прочитали?" – "Нам на мітингах казали". – "Так є ж бюджет у відкритому доступі. Найбільш плюсова область – Полтавська: за рахунок експорту зернових, видобутку газу й нафти. Принесла чистого прибутку 10 мільярдів гривень. Донеччина отримала 9 мільярдів дотацій, Луганщина – 6. Кого ми годуємо?"
Знаю, хто з жителів ходив на референдум. 80 відсотків – це люди похилого віку. Зараз вони кажуть: "Нас обманули. Ми хотіли вернутися в часи своєї молодості, коли все було добре". Жителі окупованої частини Зайцевого, коли приїздять до нас, тихцем запитують: "Коли вже нас звільните? Там неможливо жити, просто пекло".
9 травня озброєні терористи приїхали в центр Зайцевого. Зняли прапор України, провели мітинг і оголосили республіку. До мене на виробництво місцеві бойовики привезли Олега Царьова (екс-нардеп від Партії регіонів, один із лідерів сепаратистів, оголошений у міжнародний розшук. – Країна). Я на той час уже служив у батальйоні. Він оголосив колективу, що це тепер перша пекарня ДНР. У мене в Горлівці є майже 7,5 тисячі квадратних метрів складських і виробничих приміщень, торгових, офісних.
Слюсар із пекарні танкістом воював за ДНР. Ненавидів усе українське, але мене не здав.
У мене залишився тільки невеликий будинок у Бердянську на косі. Туди відправив маму, сестру і дружину з дітьми. Літо 2014-го вони були там. А я мав забезпечити родину. Поблизу Києва з товаришем запустив маленьку пекарню. Він залишився працювати, а я вступив до добровольчого батальйону "Артемівськ". Із комбатом Костянтином Матейченком був знайомий ще до війни.
Обличчя не ховав, ходив без маски-балаклави. Розумів: або ми їх переможемо і я прийду додому, або я тут не житиму. Стояв на блокпості на виїзді з Бахмута. На бойові виходи відправлялися прямо в Горлівку. Я вів групу, бо знав усі дороги. В Микитівці (головна залізнична станція Горлівки. – Країна) ховали машини й пішки йшли на позиції терористів.
Улітку 2014-го готувалися до звільнення Горлівки. Разів вісім був із Валерієм Гелетеєм (міністр оборони з липня по жовтень 2014-го. – Країна) на нараді. Там із Віктором Муженком (начальник Генштабу Збройних сил. – Країна) зустрічався. Мене задіяли, бо добре знаю місцевість. До того ж мав контакти людей у місті, хто був на нашому боці. Двоє з них приносили цінну інформацію. Зараз служать у Силах спеціальних операцій.
Горлівку не звільнили, бо стався Іловайський котел. Також регулярні російські війська увійшли в Новоазовськ. Гелетей мені о другій ночі сказав: "Операція призупиняється, у нас великі проблеми".
Улітку 2014-го був виїзд в окуповане Зайцеве. Ми увірвалися на БТРі, захопили приміщення адміністрації, взяли печатку, особові справи працівників – і втекли. Важливо було забрати документи, бо люди виїхали, а на роботу влаштуватися без особових справ і трудових книжок не могли.
У селищній раді Зайцевого в бойовиків була казарма. Ми заїхали полями вночі 29 жовтня, тихо, без світла – на БРДМі і ГАЗ-66. З тилу атакували будівлю. Там були 12 бойовиків, усіх знищили. І так само полями вийшли. Втратили лише одного нашого. Я мав завести людей усередину, зорієнтувати їх, а потім – вивести.
Воював вісім місяців. Звільнити захоплену територію Донбасу – це насамперед завдання наше, місцевих. Хто з тутешніх має проукраїнську позицію, повинен іти воювати.
6 жовтня позаторік звільнили Зайцеве. Мене запросили очолити військово-цивільну адміністрацію. Води немає. Світла немає. Обстріли. Пенсії не платять. Але люди були раді мене бачити. Казначейство було в Горлівці заблоковане. Тому з самого низу й до рішення Верховної Ради пройшли процедуру перепідпорядкування в Бахмутський район. Тепер у нас працює Пенсійний фонд, відновили світло, водопостачання.
Вулицю Коляденка обстріляли з ракетної системи "Град" у грудні торік. 32 снаряди впали в шаховому порядку – перед будинком, за ним. І тільки в один дім поцілили. Там живуть чоловік із дружиною. Вона проукраїнська, а він – за ДНР. Кричить, що це укри обстріляли, бо стіна завалилася з боку Бахмута. Жінка відповідає: "Ти що, не бачиш, звідки стріляли? Всі воронки дивляться в бік терористів". А йому хоч кіл на голові теши.
У Майорську був гуманітарно-логістичний центр, через який ввозили на окуповані території товари. Ця схема приносила надприбутки. Я відзняв увесь маршрут вантажу на відео: від розвантаження на ГЛЦ до вивозу маленькими автомобілями в сіру зону. Там на посту бойовиків стоїть вантажівка, в яку все перекладають. Видно весь шлях вантажу: як в'їжджає в Горлівку на так званий митний пост на Гольмівському. Як розмитнюється – що є прямим фінансуванням тероризму. І їде у віджаті бойовиками супермаркети розвантажуватися. Все виклали в інтернет.
Міжнародні організації "Червоний Хрест", "Людина в біді", "Адра" допомагають відбудовувати приватні помешкання. Бо, за законом, це не можна робити за бюджетні кошти. Було б добре скасувати це положення. В масштабах країни це недорого.
У Горлівці всі підприємства закриті, чотири шахти затоплені. Хімічний гігант "Стірол" не працює. Роботи немає. Окупанти створюють умови, щоб чоловіки йшли в "ополчення".
Засоби до існування на окупованій території мають лише пенсіонери. Отримують виплати там і приїздять по них сюди. Ну й силовики добре живуть. Зарплата в місцевого "солдата ДНР" 15 тисяч рублів (6,4 тис. грн. – Країна) на місяць. Офіцери отримують 25 тисяч рублів. Командири з РФ – від 70 до 100 тисяч.
Росія відмовиться від Донбасу й Криму. Але тільки тоді, коли ослабне остаточно.
3 
35413
Коментарі
1