Шість пригод з автомобілями Володимира Лелюка
1. У суворі 1990-ті у мене була шоста модель "Жигулів". Називав її годувальницею. Якось зупиняюся на світлофорі, і тут мене в ліве крило – бах! Не сильно, але удар. Я засмучений, виходжу. "Ти розумієш … " – "Що розумієш? 150 доларів!" Мовчки витягує гроші. Цього достатньо, щоб привести в порядок "шістку". Розійшлися. Я машину трохи підрихтував, думаю, потім пофарбую. А за долари купив черевики. Минає тиждень. Знову мене в це ж крило ззаду – хрясь! Виходжу. Дістає без всякого 150 баксів. Знову собі щось купив. Не минуло й трьох тижнів. Стою, і тут тільки – хрясь! Повертаюся – в те саме крило. У мене вже смутку не було. Сиджу і думаю: "Що ж я цього разу куплю?"
2. У ті ж 1990-тi в мене під вікном стояли по кілька машин Nissan Patrol. Улюблена модель бандитів. Усе це завдяки ксероксу – я його купив один із перших у місті. До цього копіювальні машини в СРСР були суворо заборонені. Поставив апарат у квартирі, включив. І став експериментувати. Скопіював 10 рублів, потім 100, потім 100 доларів. Один в один, тільки чорно-білі. Думка працює далі – беру своє фото, вирізаю овал і милом приклеюю на банкноту – замість президента. Колажування хенд мейд. Запускаю ксерокс і отримую 100 доларів із моєю мордою. Я починаю їздити і показувати. Усі дуріють. І раптом! Мені починають дзвонити з проханням: "Вовчик, зроби!" Я людина законослухняна, але так вийшло, що багатьох із кримінального середовища знав. І пішло. Я робив їх президентами, а хлопці потім зеленим олівчиком розфарбовували. Прикол, не більше. Одна й та ж картинка з обох боків. Без реверсу. Правоохоронцям можна було не сидіти в засідках, щоб зловити місцевих авторитетів. Їхали би просто до мене.
3. Років 10 тому їхав із другом уночі в Криму. Район Рибачого, Канаки. Серпантин божевільний – 18 поворотів на 260 градусів кожен. Тобто майже коло закручуєш. Рання весна, прохолодно – то сніг, то дощ. На трасі можна зупинитися й відпочити, а тут весь час баранку крути. І видно, я заснув на мить. Прийшов до тями й від переляку автоматично вдарив по гальмах. А це був 524-й BMW – турбодизель. Машина дуже важка і стійка. Але якщо входить в юз, вирівняти її важко. І мене понесло. Зриваємося із серпантину, летимо, перевертаємося, на щось падаємо. Ніч, темно. Тільки фари. Я автоматично відкриваю двері. Друг: "Не рухайся!" Типу хрін його знає, на чому ми зависли? Поступово очі до темряви звикли. Виявилося, що в цьому місці перепад висоти був всього метрів 8 – ми приземлилися на дерева, і це пом'якшило удар. А якби трохи вперед – там перепад метрів до 40. Це вже був би "гас".
4. У цій же машині мене "Беркут" у Києві "брав". Тоді в Харкові розстріляли інкасаторів, і за орієнтуванням шукали точно таку BMW: кольору "дельфін, металік". Зупиняє спецназівець. Заглядає в салон. А товариш, з яким ми висіли після аварії вниз головою, розбив тоді ніс і світлу бежеву стелю залив кров'ю. Я її так і не витер. Міліціонер, як побачив пляму, кричить: "Блін! Із машини!" Постояв я з руками на капоті, мене і машину обшукали, пробили по всіх базах – нічого кримінального. Повернули документи й послали під три чорти.
5. Помив свій Mercedes, їду. Зліва якийсь придурок перетинає суцільну подвійну, обганяє мене і, влетівши в калюжу, обливає брудом. У мене дах просто знесло. Наздоганяю його, обходжу і різко б'ю по гальмах – щоб він мені в'їхав у "дупу". Думаю, якщо в'їде – вийду і вб'ю його на фіг. Він це зрозумів і почав відставати. Я теж пригальмовую. Зловив його на перехресті: поставив свою машину поперек руху – вже нікуди не проїхати, тупик. Ззаду його машини теж блокують. Іду до нього і думаю: приб'ю козла. І за подвійну, і за бруд, за все. Він спочатку рипнувся – і назад у машину. Мабуть, виглядав я дуже впевнено. Їх там четверо сиділо – позакривалися. Я підійшов, два рази ногою засадив по крилу, сів у машину й поїхав. Тільки тоді попустило, і я подумав: так хто із вас ідіот – він чи ти?
6. Якось поїхав машиною до Туреччини – і заблукав. Залишив авто в Стамбулі біля величезної вивіски – готель "Маджестік". Повертаюся – автомобіля немає. І взагалі, це не те місце. Потім виявилося, що це був не готель, а його реклама. Машину шукав по системі – весь час ішов колами по правій стороні. І десь хвилин через 30 знайшов – і вулицю, і авто.
3 
1
Коментарі