Сергій ГЛУЩЕНКО провів під водою вісім тисяч годин
Наприкінці 1960-х настала епоха космонавтики. Я вступив до авіаційного інституту. На другому курсі привіз із дому фотоапарат і почав знімати. Зрозумів, що з професією помилився. Перевівся на вечірнє відділення. Створив при інституті фотолабораторію.
Якось заходить мужик зростом під два метри: "Я очолюю секцію підводників. Хочемо, щоб ти сфотографував нас під час занять. Плавки є?" Дали старий акваланг. Коли у шланги потрапляла вода, треба було її позбутися. Я не знав як, наковтався. Але через три місяці, коли знімав збори підводників у Криму, вже володів спорядженням.
Перші саморобні акваланги з'явилися в СРСР в середині 1950-х – після того, як учені з Дубни (центр ядерної фізики під Москвою. – Країна) і П'ятихаток (наукове містечко навколо Харківського фізико-технічного інституту. – Країна) за кордоном побачили спорядження для підводного плавання. Аналоги створили у харківському Інституті монокристалів. Маски були саморобні – з автомобільних шин.
Приїхав на склад ДТСААФ (добровільне товариство сприяння армії, авіації та флоту – оборонно-патріотична громадська організація СРСР. – Країна): "Запакуйте два катери, чотири мотори, компресор і 40 аквалангів". Катер із вбудованим мотором зараз коштує 200 тисяч євро, компресор – 20–30 тисяч. І це витрати однієї секції, а їх наприкінці 1970-х у Харкові було більше 20. У кожній займалися 150–200 осіб. Люди з такою підготовкою були готовими водолазами.
ФРАНЦУЗЬКОГО ДОСЛІДНИКА СВІТОВОГО ОКЕАНУ ЖАК-ІВА КУСТО ЗНАЮТЬ УСІ. Але серед дайверів у більшій пошані австрієць Ганс Гасс. Він раніше за Кусто зайнявся підводними зйомками. У Радянському Союзі зняті ним стрічки показували 1956 року. Австрієць свою діяльність почав 1942-го в окупованому Середземномор'ї. Тоді гроші на роботу йому виділяли німці. Для популяризації Кусто був зручніший.
2014-го в ізраїльському Ейлаті брали участь у встановленні рекорду Гіннеса – одночасному зануренні 200 осіб на затонуле судно. Знімали по групах. Потім склеїли в монтажній програмі і надрукували знімок у натуральний розмір корабля – 25 метрів.
В австрійському озері Госау Зеє рівень води змінюють штучно на 30–40 метрів. Коли її спускають, це – парк із деревами, стежками і лавками. Щойно рівень піднімають, все опиняється під водою. Там познайомився з Лені Ріфеншталь (німецька актриса й кінорежисер. Співпрацювала з нацистами. – Країна). Після війни їй заборонили бути режисером. Вона займалася фотографією, а в 75 років стала знімати під водою. Коли бачив її, Ріфеншталь було 87 – щойно прилетіла з Мальдівів із новим альбомом. Залишилося фото: сидимо поруч у журі.
Під час Sardine Run (міграція сардин у травні-липні біля південно-східного берега Південно-Африканської Республіки. – Країна) плавав серед акул. На моторному човні вийшли в океан – за 2–3 кілометри від берега. З літака повідомили, де зібралася риба. Ми – туди. Видовище фантастичне: плавники, хвости, птахи, які падають у воду. Місцевий бур (вихідці з Нідерландів, які живуть у ПАР. – Країна) за штурвалом кричить: Go! Go! Ми попадали у воду, акули відпливли вбік. Кит відкрив пащу. Бах – половини косяка риби немає. Я встиг зняти тільки його хвіст. Маю кадри, де одночасно видно до 40 акул. Щоб плавати в таких умовах, дайвери проходять жорсткий відбір. Має бути певний рівень підготовки і не менше 100 занурень. Акули реагують на імпульси людського серця. Якщо будеш хвилюватися – перетворишся на здобич.
У Криму оголосили штормове попередження. Та ми все одно вийшли в море неподалік Судака. Доки пірнали, розігрався шторм. Хвиля залила обидва двигуни. А човен перевантажений: п'ятеро людей, бокси, апаратура. Перейшли на весла. Один вичерпував воду, решта – гребли по черзі. Поперек хвилі йти не можна – затопить. Рухалися вздовж, потихеньку наближаючись до берега. За три години з гаком дісталися. Тільки розібрали двигун, як підійшов наряд: "Тут прикордонна зона. Забирайтеся".
Якось застряв у Ніцці. Квиток мав із відкритою датою вильоту, а вільного місця в літаку не було. Подзвонив знайомому, чи може мене забрати. "Могли б, але ми всі п'яні. Ні, один є тверезий – міністр культури Франції. Зараз за тобою приїде".
Чемпіонат світу з підводної відеозйомки триває три дні. Два – на занурення, останній – на монтаж. Треба зробити 10-хвилинний ролик. Тему дають на місці. Найчастіше – прославити регіон як туристичний.
У поїздку беру щонайменше дві фотокамери – одна може вийти з ладу.
Занурювався в усі океани Землі. Загалом під водою провів більше восьми тисяч годин. Зняв 54 фільми. До 1992 року поклав в архів 140 тисяч негативів. Потім рахунок пішов на сотні тисяч.
Якщо не дотримуватися правил, дайвінг стає небезпечним навіть на глибині півтора-два метри. Починається декомпресійна хвороба. За рахунок зниження тиску всередині організму з'являються бульбашки азоту, що закупорюють кровоносні судини головного і спинного мозку. Можна померти.
На глибині 30 метрів працюють не довше 15 хвилин. Пауза – чотири-п'ять годин. У разі виникнення проблем дайвера поміщають у декомпресійну камеру, де бульбашки азоту стискаються до безпечного розміру. Інших варіантів лікування не існує.
Коли починав займатися дайвінгом, гідрокостюмів не було. Плавали у светрах, спортивних штанах, футболках. Потім самі робили гідрокостюми зі шматків гуми. Радянські костюми, які випускали в Єревані, важко було купити. Рятували списані японські та французькі – їх діставали у військових моряків у Севастополі або Владивостоку.
У 1970-х переважно знімали морське життя – водорості, риб, черепах. Пізніше популярною стала зйомка дрібних об'єктів – голожаберних молюсків, коралових поліпів, морських павуків. Потім – на затонулих об'єктах. Тренд останнього часу – фешн-зйомка моделей в одязі під водою. Деякі модельєри для цього розробляють спеціальні костюми.
ВАГА СПОРЯДЖЕННЯ ДЛЯ ДАЙВІНГУ може досягати 90 кілограмів. Крім костюма, везу фото- і відеоапаратуру в гермобоксах і світло до них.
Найпростіший гідрокостюм коштує 150–200 євро. У теплих морях використовую монокомбінезон із шоломом завтовшки чотири-п'ять міліметрів. У холодних – гідрокостюм сухого типу. Коштує уп'ятеро дорожче. В ньому можна працювати навіть під льодом.
Раніше підводні фотографії продавав видавництвам. Їх друкували в журналах чи розміщували у книжках. За такі світлини платили у 2,5 разу більше, ніж за сухопутні. Зараз іноді беруть інтернет-видання й люди, які люблять прикрашати свої офіси красивими картинками.
Улюблене фото – "ЛІТО В КРИМУ". Подобається протиріччя в кадрі. Знизу він – величезний і смугастий, зверху – ледь вгадуються обличчя людей.
Найтитулованіша робота, за яку отримав кілька десятків нагород міжнародних конкурсів, – "Дівчина і медуза". Пробував різні ракурси, підключав додаткове освітлення – не те. А потім зробив знімок у лоб, без будь-яких хитрощів. До цього моменту модель остаточно розслабилася – і вираз її обличчя став, як на картинах Середньовіччя.
5 
35413
Коментарі