У Києві не було, певно, хлопчика, який не прагнув би покататися в кабіні метро. Побачити, куди далі йдуть поїзди зі станції. Це як космос - щось далеке, загадкове. Я теж хотів. Мрія здійснилася на початку 1990-х. Була повна розруха, а робота в метро давала стабільний заробіток. Довго не роздумував, пішов на співбесіду.
У машиністи беруть тільки після служби в армії. По-перше, це значить, що підійдеш по здоров'ю. По-друге, який сенс навчати людину професії, якщо через півроку її заберуть до війська? На співбесіді з начальником депо перше питання шокувало: "Розкажи закон Ома". Виявляється, хотів знати, наскільки обізнаний в електротехніці. Медкомісія дуже сувора. Наприклад, зір має бути 100 відсотків. Перевіряють, чи схильний до випивки.
Машиністи швидко сивіють - робота надзвичайно нервова. У нас є поняття "вихід із випадком". Ліквідувати проблему треба за 1,5 хвилини - мінімальний час до прибуття наступного потяга. Якщо не виходить, підключається машиніст із поїзда, що стоїть на станції. Коли проблему не вирішили за 5 хвилин - диспетчер зупиняє всю лінію.
"За твоїми плечима півтори тисячі людських життів", - казали нам на курсах. Коли вперше сідаєш у кабіну, кожним нервом відчуваєш цю цифру.
Моя перша поїздка: потяг стоїть на станції "Героїв Дніпра", заходить останній пасажир, закриваю двері. Відчуваю, що тіло тремтить, мурашки по спині. Проїжджаю дві станції, інструктор каже: "Покажи руки". Показую - мокрі.
Беруть тільки після служби в армії. Зір має бути 100 відсотків. Перевіряють, чи схильний до випивки
Важко давалася зупинка. У кінці станції є смугаста рейка - на цій межі має стати перший вагон. Доки п'ятою точкою не відчув рейку, щоразу промахувався. То не доїду кілька метрів, то переїду. Найскладніше, коли в одного з вагонів гальма відмовляють. Тоді 30 тон продовжують штовхати потяг.
Зазвичай машиністи все життя працюють на одній лінії. Треба відчувати маршрут: кожен спуск, поворот, станцію. Якось перейшли до нас двоє хлопців із "зеленої" лінії (Сирецько-Печерська, за кольором позначення на схемі. - "Країна"). Два тижні привчали їх до нових умов.
Найскладнішою станцією вважається "Майдан Незалежності". По-перше, там крутий схил, важко зупинити потяг. По-друге, найбільша кількість пасажирів. А от "Контрактова площа" - підступна. Начебто простенька, але там невеличкий ухил, і часто новачки не встигають вчасно загальмувати.
Коли відкрили три нові станції - "Васильківську", "Голосіївську" й "Деміївську" - місяць обкатували без пасажирів. Тренувалися. Спершу - 10 кілометрів за годину, потім швидше. Зараз там їздимо під 80 кілометрів, це - найшвидша ділянка на всій лінії. А найповільніша - між "Контрактовою" і "Тараса Шевченка", 50 кілометрів за годину.
Падіння пасажира на колії - найбільше випробування для машиніста. У мене таке було один раз. 1996 рік, година пік, в'їжджаю на "Майдан Незалежності", швидкість 60 кілометрів за годину. І тут із платформи падає пасажир. Одразу смикаю на себе важелі гальм. Зупинився за 15 сантиметрів від нього, обійшлося.
Якось напарнику на рейки кинулася дівчина. Стрибнула прямо з платформи, він нічого зробити не встиг. Приїхав із маршруту, вийшов і каже: "Хріново мені, друзі. Хріново". Коли таке стається, машиністу тиждень відпустки дають. Жертви потім сняться.
Якось даю сигнал "Обережно, двері зачиняються". Й у дзеркало бачу: біжить молода мама з дитиною років 2 і в останній момент кидає дитя у вагон. А там - тиск 3 атмосфери, двері можуть дитині руки й ноги поламати! Я дивом устиг відкрити двері.
Серед пасажирів є "герої". Після сигналу двері тримають, дають усім охочим зайти. Ну, кому від цього краще? Тільки поїзд затримують.
Один пасажир пішов у тунель попісяти. П'яний був.
А ще є любителі між вагонами кататися. Якось бачу: залізли двоє. Спеціально швидкість зменшую, різко не гальмую. Раніше між вагонами тільки перемичка була. Зараз там містки поставили й "екстремалів" побільшало. Чисто по-людськи виникає бажання по шиї за таке надавати.
Пасажири часто скарги на нас пишуть. "Я біг, заскочив у вагон, а він мені торт дверима затиснув". Або якось дід прийшов, каже: "Віз пакет із салом і картоплею. Двері пюре з нього зробили. Поверніть 100 гривень". А один чоловік із ручкою від валізи прийшов: вона лишилася, а чемодан у вагоні поїхав.
Раніше кожна кабіна була обладнана фірмовими попільничками, бо багато машиністів курили. Два роки тому палити в метро заборонили. Всі машиністи стали некурящими.
Читати, слухати музику - заборонено. Треба за рухом стежити, постійно чути диспетчера, бути на зв'язку. Коли їдеш, маєш озвучувати йому кожну свою дію. Виглядає так, наче сам із собою розмовляєш.
Найскладнішою станцією вважається "Майдан Незалежності". По-перше, там крутий схил, важко зупинити поїзд. По-друге, найбільша кількість пасажирів
Робочий день триває 6-7 годин. Більше нерви не витримують. Ніби на ранкові рейси нас на таксі розвозять - міф. Насправді з нічної зміни йдуть у кімнату відпочинку, чекають перший поїзд. Його о 5.30 пускають. Моя зміна о 6.30 починається. До роботи добиратися зручно, бо квартиру дали на "Героїв Дніпра".
Останні потяги виходять із запасної гілки між "Майданом Незалежності" й "Хрещатиком" на нічну розвозку. Якось колега мав забрати останніх пасажирів і заснув. Диспетчери його 10 хвилин будили, у пасажирів уже паніка почалася.
Основна частина зарплати машиніста - це премії. В середньому набігає 3-5 тисяч гривень. За кожне запізнення, порушення техніки безпеки штрафують. Буває 50 гривень заберуть, буває - 100.
Наша головна професійна риса - пунктуальність. На роботу заведено приходити хвилин на 10 раніше.
Машиністам дають тільки один вихідний на тиждень. Із родичами складно: у когось хрестини, у іншого - день народження. "Давай "сто грам" вип'ємо", - пропонують. А мені не можна, бо завтра на зміну. На перевірці зранку неодмінно помітять.
Розказували, що колись машиністом у київському метро працювала жінка. Зараз їх у машиністи не беруть. Місячні, вагітності... Не жіноча це професія.
На пенсію виходимо в 50 років.
2 
1
Коментарі