У Санта-Фе понад 300 сонячних днів на рік

Переліт із Києва у Санта-Фе, столицю американського штату Нью-Мексико, займає в мене добу. Пересідаю двічі – в Амстердамі й Атланті. Після перетину кордону США треба забрати багаж і ще раз пройти з ним контроль безпеки. На пересадку маю годину. Іноземців, які їдуть транзитом, направляють в окрему чергу на паспортний контроль. У ній – понад сотня людей. Поза чергою не пропускають, навіть коли не встигаєш. Мені щастить – забігаю в літак в останній момент.

За 3 години прибуваємо в Альбукерке. Це – найближчий до міста міжнародний аеропорт. За 90 кілометрів до Санта-Фе можна добратися потягом за 9 доларів. Автомобілем цю відстань долаємо за годину. Обабіч дороги – пустеля, подекуди видно бурі кущі. Водій розповідає про індіанські поселення в пустелі. Там діють свої закони й заборонено фотографувати.

Санта-Фе – зимовий курорт біля гори Сангре-де-Крісто, де можна кататися на лижах. У номері готелю щодня залишають дві пляшки води. Попереджають, що місто – високо над рівнем моря, організм швидко втрачає вологу. Тому треба пити навіть через силу.

 

17 градусів – різниця між температурами вдень і вночі у місті. Це – напівпустельний клімат. Понад 300 днів у році – сонячні. Зими – холодні, літо – спекотне.

Селюся в готелі "Санта-Фе". Він – єдиний у місті, яким володіють індіанці. Як корінний народ мають податкові пільги для бізнесу в штаті. Більшість відкривають розважальні заклади. Коридори прикрашені качінами – тотемними індіанськими ляльками. Різнокольорові, мають форму хреста.

Приїжджаю близько 23:00 за місцевим часом. Різниця з Україною – 10 годин. Одразу лягаю спати. Аби перебудувати режим сну, прокидаюся о сьомій ранку. Іду на сонце – це найшвидший спосіб пробудити організм. Гуляю вулицею Old Santa Fe Trail, на якій розташовані більшість історичних пам'яток міста.

Майже всі торговельні центри, ресторани, заправки, готелі зведені з червоного саману в стилі індіанців пуебло. Цього вимагають місцеві закони, аби зберегти культурну спадщину. Будинки мають різну висоту стель, ніби сходинки, укріплені зсередини грубими дерев'яними балками. Один із таких, на вулиці Де Вардас, вважають найстарішим у США. Йому понад 800 років, у 1600-ті відбудували після руйнувань. Раніше це була іспанська адмінбудівля, згодом – мексиканська. Зараз там – сувенірний магазин. Купую в ньому друзям камінці з індіанською символікою ручної роботи по 6,5 долара за штуку.

Покровителем міста вважають святого Франциска. На честь нього названо кафедральний собор, зведений 1610 року. У подвір'ї – статуя першої індіанської святої Катері Текаквіта. Поряд – святий Франциск із вовком. Традиційно його зображують із тваринами. На металевих дверях храму – 20 овальних гравюр, що зображують історію міста. Вхід у церкву вільний.

За сотню метрів – центральна площа Santa Fe plaza. Одну її сторону займає Палац губернаторів 1610 року. Уздовж стіни палацу під дерев'яним навісом – індіанський ринок. По інший бік площі – магазини і галереї. Там торгують сувенірами ручної роботи: мідними прикрасами, талісманами, килимами, одягом. Усі мають сертифікати, що їх справді виготовили індіанці. Більшість прикрас продають по 60–100 доларів. Купую сережки у вигляді мідних пластин за 20.

У туристичному центрі радять оглянути найстарішу церкву США – Місію Сан-Мігель 1620 року. Має глиняні стіни, дерев'яні двері, заґратоване віконце над ними з невеликим дзвоном і хрестом. Вхід – 1 долар.

Фігурки у вівтарі – дерев'яні. Впадає в око статуя Божої Матері із сухих квітів. Обстановка скромна – побілені стіни, дерев'яні лавки й невеликі ікони. При вході стоїть дошка, на якій прикріплені пласкі металеві фігурки з ніготь завбільшки. Це – мілагро, у перекладі "чудо". Популярні в іспанських американців. Віряни залишають їх у храмах, коли просять божої допомоги – зазвичай, одужання. Тому тут багато фігурок сердець, рук, ніг, очей. "Люди всюди однакові, усі хочуть здоров'я і щастя", – каже літня працівниця музею. Також є автомобілі, худоба, будинки, немовлята і фігури в молитовній позі. Щонеділі о восьмій ранку тут правлять меси.

Далі по вулиці – каплиця Сестер Лоретто, перших католицьких монахинь у місті. Її проектували паризькі архітектори. Має шестиметрові спіральні сходи для підйому на хори. 33 щаблі з'єднані без жодного цвяха й опори. Таких вузьких кручених сходів довго не могли збудувати. Врешті їх виготов тесля, який не взяв плати за роботу і зник. За легендою, це був святий Йосиф. Інтер'єр каплиці витончений, арки стелі підпирають тонкі білі оздоблені золотом колони. Крізь вітражі падає багато світла. Вхід – 5 доларів. Храм діє як музей. Також його винаймають для весільних церемоній.

– Червоний, зелений або Різдво? – питає офіціант іспанською. Має на увазі перці чилі – головну складову кухні Нью-Мексико. Відповідь "Різдво" означає, що хочете обидва.

– Це – головне питання штату, – пояснює один із моїх супутників Степан. Із місцевими українцями вечеряємо в кафе подалі від центру міста. Тут дешевше й автентичніше, кажуть. Персонал не говорить англійською. За порадою п'ю орчату – підсолоджене мигдальне молоко. Добре смакує з гострою їжею. Місцева кухня – суміш мексиканської, іспанської й індіанської. У ній багато рису, овочів, м'яса, риби, сиру, квасолі, помідорів і перцю. Їжу загортають у тортилью – пшеничний або кукурудзяний коржик.

Вулиця Каньйон-Роуд – це мистецький ярмарок просто неба. Там – кінцева точка безкоштовного туристичного автобуса, що курсує містом із 10:00 до 17:30. Серед виробів – стилізований одяг і взуття, картини, декоративні вітряки, вироби зі скла і коштовних металів. Майже на кожному перехресті – скульптури чи інсталяції.

Одна із зупинок туристичного автобуса – Музейний пагорб. Там ботанічний сад і чотири музеї: іспанського колоніального мистецтва, два індіанського й інтернаціонального народного мистецтва. Загалом у місті два десятки музеїв.

 

За 12 доларів відвідую музей Джорджії О'Кіффі – однієї із засновниць американського модернізму. Половина виставки – її яскраві пейзажі пустель Нью-Мексико. Наступного дня з українцями їдемо на Ghost Rahcn – ранчо привидів, де художниця мала будинок і найбільше любила малювати. Це – каньйон із червоного й жовтогарячого каміння, піску і глини, які протягом дня змінюють колір, залежно від освітлення. Там знімали фільми про ковбоїв, зокрема "Індіану Джонс" 2008 року. Під час розкопок на цій території знайшли кістки динозаврів.

– У нас тут справжній Дикий Захід, – каже Степан, який везе мене в пустелю своїм джипом. Пояснює, що штатом краще пересуватися позашляховиком, бо часто доводиться їздити ґрунтовими дорогами. Натомість у місті – розвинена мережа автобусних маршрутів.

Заїжджаємо у святилище Чімайо ХVI століття. Це місце паломництва католиків з усього світу. На шляху минаємо резервації, в яких мешкають нащадки конкістадорів. Вони малоосвічені, займаються некваліфікованою роботою, живуть бідно й недовго, розповідає Степан.

Останнього вечора заходжу в капітолій штату Нью-Мексико. Місцеві називають його "круглий дім" і розповідають, що це єдина кругла будівля капітолію у США. Ця форма повторює сонячний символ індіанського племені зіа. Він зображений на прапорі штату. Не має прямих зовнішніх стін і кутів. Третій поверх будівлі перетворили на музей. Усі стіни завішані картинами. При вході – десятки скульптур та інсталяцій. Мистецтво Санта-Фе – суміш індіанського, іспанського й американського. Серед мотивів багато народних орнаментів і релігійних сюжетів. Вхід у робочий час вільний. Можна також зайти у зал засідань капітолію.

Музей Meow Wolf – дослівно "Няв Вовк", інша назва "Музей вічного повернення" – лабіринт у вигляді будинку. Можна зайти, наприклад, у двері холодильника і вийти з каміну. На шляху трапляються різні ефекти. Одна зі стін – м'яка і змінює форму від дотику. Інші змінюють вигляд або температуру. За додатковий долар можна взяти 3D-оку­ляри, сісти за комп'ютер і грати в ігри чи слухати музику в печері.

– Це для наркоманів або молоді, – каже туристка з Німеччини, яку зустрічаємо при виході. – І дітям подобається, бо можна всюди лазити і все мацати. У музеї постійно влаштовують виставки і концерти електронної музики. Вхід коштує 20 доларів.

– Ви ще не були в Лос-Аламосі? Я вас повезу в музей ядерної зброї, – каже місцевий інженер Рей, із яким познайомилися в Санта-Фе. – У вас Чорнобиль, то маєте це знати.

У місті Лос-Аламосі за годину їзди на авто розташована лабораторія, де винайшли ядерну зброю. У неї можуть потрапити лише громадяни США. Доступ у музей поруч є у всіх. Вхід коштує 5 доларів.

96,9 квадратного кілометра – площа Санта-Фе. Це – трохи більше за Хмельницький

1610-й – рік створення Санта-Фе. Це найстаріша столиця штату у США. Перша назва – La Villa Real de la Santa Fe de San Francisco de Assisi – Королівське Місто Святої Віри Франциска Асизького. Було населене індіанцями, мексиканцями й іспанцями. Його контролювала Іспанія. У результаті війни за незалежність

на 25 років стало частиною Мексики. Згодом США відвоювали ці землі. 1848-го вони стали штатом Нью-Мексико

2134 метри над рівнем моря розташоване Санта-Фе. Це робить його найвищою зі столиць американських штатів

68 тис. людей жили в Санта-Фе за переписом 2010 року. 46,2% – білі, 48,7% – латиноамериканці, 2,1% – індіанці, 1,4% – азіати, решта – інші національності

Три традиційні страви техасько-мексиканської кухні

1. Енчіладос – обсмажений рол із кукурудзяної тортильї з начинкою, приправлений соусом чилі.

2. Бурітос загортають подібно, але у пшеничну необсмажену тортилью.

3. Тако – тортилья, злегка загорнута по краях, на яку викладають начинку – м'ясо, рибу, сир, овочі, зелень. На гарнір подають боби чи рис. Приправляють розплавленим гарячим сиром і пекучими соусами чилі. Негострі соуси – сальса з помідорів, цибулі й часнику та гуакамоле – пюре з авокадо й лимонного соку.

Одна страва коштує майже 9 доларів у кафе і 20–30 – у ресторані.

×