Четвер, 17 березня 2011 13:20

Кустуріца весь час відставляв руку зі шматком хліба із салом

Ірина РУЗІНА, 31 рік, народилася в Києві. 2002-го переїхала до Москви. По закінченню Московського університету культури й мистецтв пішла з посади директора юридичної фірми, займається фотографією. Виставки робіт проходили в Україні, Росії, Німеччині, Словаччині. У Сербії вперше побувала 13-річною, щоліта гостювала у рідної сестри, яка вийшла заміж за серба

Ззовні більшість сербів здаються капіталістами, які живуть у маєтках із великим подвір'ям, терасами. Але, зазвичай, коли заходиш, на задньому дворі є прибудова типу літньої кухні, де стоїть піч і на дровах готують.

Дім показують гостям. Усередині все гарно, модно, стильно, але господарі намагаються нічого не чіпати, світло не вмикають, їдять влітку надворі. Прасками, пральними машинами користуються тільки коли настають 2 години економної електрики - тоді дешевше. Воду беруть із колонок, навіть якщо в будинку є водогін.

Потрапила на похорони, помер свекор сестри. Випало їй вийти заміж за серба - колишнього футболіста. Жили  в невеличкому містечку біля столиці Воєводини Нові-Сад. Прощатися з покійним прийшло зо 300 людей. Мене поставили варити каву, цілий день простояла біля плити. У них заведено найперше гостеві пропонувати каву. Чай п'ють тільки під час хвороби, і не чорний, а трав'яний. Тому коли прийдуть гості й ти їм запропонуєш чай, можуть пожартувати: "Я що - маю кепський вигляд?"

Війна зруйнувала не тільки Югославію, а й родину сестри. Коли країну бомбардувало НАТО, вона фактично втекла звідти.

Прилетіла в Белград. Спочатку поїхала до колишнього чоловіка сестри Зорана. Будинок той самий, тільки всередині розруха: посуд немитий місяцями, господар півроку перед тим їздив до Києва провідувати дітей - валіза з зимовими речами так і стоїть не розібрана. Але є чотири телевізори, по яких Зоран дивиться футбол.

Електрику йому відімкнули - за несплату. Зоран домовився з сусідом й провів від нього дріт - для телевізорів і однієї лампочки.

Наступний мій пункт - місто Ужица. Там мала зустрітися з чоловіком, який відвіз би мене в село на проводи. Машина в горах поламалася. До того ж там, де не було ні заправок, ні СТО. Спочатку було весело - розмовляли, жартували. А потім подув вітер, стало зимно й голодно: зранку випила лише йогурт. Водій - його звати Драган, працює дальнобійником, їздить у Росію - кудись пішов по допомогу. Повернувся за 2 години. Нас відтягли на причепі ремонтувати. Почав телефонувати тому, в кого сина забирають в армію, теж Драгану. Пояснив, що лагодитимуть машину довгенько, а з ним - дівчина з України.

Другий Друган відправив за мною автівку. Їдемо під неймовірним кутом. Уже сутеніє, нічого не видно, тільки відчувається, що машина сильно нахилена. Нарешті добралися до місця проводів. Знайшли господаря. Починаю пояснювати, хто я, а він вже трохи під мухою. Так, так, добре, каже й не звертає на мене жодної уваги. Допомогла його донька Данка, приблизно мого віку.

Гостей - сотень зо дві. Хто не вмістився в шатрах, скупчилися в невеличкому будинку. Свято вже почалося. Страшенно голодна. А їжу весь час носять перед носом, однак не дають, бо ще не час. У сербів обов'язковий ритуал на масових заходах: спочатку пропонують каву, наприклад, із лукумом. Потім перша страва - курячий домашній суп із локшиною. Далі - огірки, помідори, за ними - порося, а до нього - салат із капусти. Потім - голубці, схожі на наші, тільки у виноградному листі. На кінець - просто шматки м'яса. На похоронах їжі стільки ж, але присутні її не їдять, просто сидять і поминають, харчі - тільки для найближчих родичів. На весіллях, проводах, хрестинах пригощаються всі. Посуд беруть у сусідів, у кожного зі своєю поміткою. Офіціантів теж запрошують із тих, хто живе поруч. Є навіть родини, які професіонально з покоління в покоління служать на весіллях, інших святах. Готують жінки - родички, сусідки. Перші дві години всі просто сидять і спілкуються - не танцюють, не співають.

Пішла спати десь о п'ятій ранку. Засинала під музику і співи. Молодший син господаря грає в духовому оркестрі на трубі, тож під ранок уже він із друзями, а не запрошений лабух, розважав гостей.

Чай п'ють тільки під час хвороби. Тому коли прийдуть гості й ти їм запропонуєш чай, можуть пожартувати: "Я що - маю кепський вигляд?"

Данка віддала мені свою спальню. Будинок складається з однієї великої кімнати-кухні-їдальні на першому поверсі, всі інші приміщення на другому. Східці до них окремо з двору. Тільки почала бачити перший сон, як відчула - хтось поруч плюхнувся на ліжко. Подумала, що це господиня, виявилося - якась дівчина, яку знудило тут же на підлогу. Потім прийшов п'яний 10-річний брат Данки, що грав на трубі.

На великих святах серби п'ють в основному пиво й б'ють пляшки. Міцні напої менш розповсюджені, сливову самогонку ракію вживають переважно зранку. Ідучи в гості на "прийом", як тут кажуть, дарують господарям пляшку вина або горілки. Кожна загорнута в яскравий пакетик. Щоб точно дізнатися про кількість гостей, треба по закінченні свята перерахувати ці пакетики.

Другий день проводів почався об 11.00 і мало чим відрізнявся від першого, тільки музикантів не було. Співали виключно чоловіки.

На третій день приходить той, хто хоче просто випити. Гості здалеку роз'їжджаються наприкінці другого. Ми повезли новобранця на залізничну станцію. Машину прикрасили стрічками, штучними квітами. Всі п'ють, сигналять, а майбутній солдат махає пляшкою з вікна.

Приїхали на вокзал. Чекаємо поїзд, що стоятиме 1 хвилину. Із новобранцем їде друг, їм дають із собою пляшку, прикрашену стрічкою. Прощання, як на війну, а служать у Сербії шість місяців, ще й відпускають солдатів додому на вихідних.

Родина, в якої я гостювала, перебралася до містечка Прібой із села. Там, у горах, залишилися батьки. Господиню я бачила то на городі, то біля корів, а господар просто ходив подвір'ям, час від часу випивав чарочку, і нічого не робив.

Діти провідують батьків лише на свята. Головне з них - День роду. Можна не з'явитися на весілля, на похорони, хрестини, але пропустити цей день - ніколи.

Навіщо тобі ще кудись їхати, казали господарі, ми тобі все покажемо. Прожила в них тиждень. Були на сінокосі, куди обов'язково беруть гасовий пальник - заварювати каву в турці. Я попросила чаю, бо не подужаю стільки кави. Бабуся нарвала якихось травок, вийшло смачно й ароматно.

Провідали їхню тітку, яка живе ще вище в горах. До найближчої крамниці - 12 кілометрів, ні електрики, ні інших благ цивілізації. Чоловікові - 90 років, жінці - 88. Мешкають у дерев'яних колибах. Одна - жила, інша - корівник. "У цьому будинку я народився", - каже дід і показує на корівню.

Між собою подружжя майже не розмовляє. З єдиними сусідами перегукуються, через велику відстань, тільки їм зрозумілими викриками. Питаю у Данки: "Що буде, якщо захворіють?" - "А вони не хворіють".

Од великої голівки сиру я зуміла відмовитися, а від пляшки самогону не відкрутилася. Тягала її з собою ще два тижні мандрівки. З порожніми руками не відпустили б.

З'їздила в Мокру гору, де Емір Кустуріца знімав фільм "Життя як диво". Неподалік - його етносело. Я там удруге, й обидва рази зустрічаю самого Кустуріцу. Вперше, коли з ним фотографувалася, він весь час відставляв руку зі шматком хліба із салом - щоб не потрапила в кадр. Так він ішов вулицею - жуючи. Переночувати можна за 10 євро. Вхід у село безкоштовний, є сувенірні лавки, кінотеатр, недорогий ресторанчик.

У Мокрій горі до мене приєднався знайомий москвич. Вирішили поїхати в місто Баїна башта на кордоні з Боснією - бо сподобалася назва. Вразило те, що на вулицях з маленькими хлопчиками гуляли виключно татусі, а з дівчатками бавилися жінки. В кав'ярнях теж лише чоловічі компанії. Мені поталанило, що зі мною був хлопець.

Повернулася в Шабац, де живе колишній чоловік сестри. Він підробляє тренером у напівлюбительському клубі. Поїхала з ним на тренування. Зібралися чоловіки від 17 до 30 років. Усі дуже різні, але у кожного важка доля: в одного брата вбили на війні, в іншого будинок забирають, бо банкрут. Для них поїздка на тренування - єдина світла пляма на цьому етапі життя. Дві години вони вправлялися, жартували, сміялися, кричали, матюкалися. Коли розходилися, обличчя всіх знову стали сумними.

Познайомилася з двома приятелями Зорана. Вони ставлять гроші на результати спортивних змагань у тоталізаторах. Один із дружиною тримає магазин, хоча працює тільки вона. У другого - двоє дітей, в нього відмовила нирка, грошей на операцію нема й він сподівається виграти на ставках. Раз виграв 10 тисяч євро, але знову поставив усе - й програв.

Якщо хтось загинув на дорозі, серби копають на цьому місці колодязь, освячують, зверху ставлять кам'яний пам'ятник із краником "Спомин чесма" - щоб кожен міг напитися води за упокій душі.

Зараз ви читаєте новину «Кустуріца весь час відставляв руку зі шматком хліба із салом». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 465
Голосування Чи можливий мир на Донбасі за "формулою Штайнмаєра" (вибори+відведення військ+амністія бойовиків+особливий статус Донбасу)?
  • Так, пора закінчувати війну любими способами
  • Ні, мир буде тільки після перемоги
  • Потрібно далі проводити переговори та залучити до них США
  • Війна в Україні закінчиться тільки після повернення Криму
  • Ваш варіант (у коментарях)
Переглянути
Погода