"Комора була єдиним місцем, де вдавалося усамітнитися. І я перші малюнки створювала там"

Коли почалася повномасштабна війна, я не могла знайти сенс ні в чому, крім того, щоб іти й убивати тих покидьків. Ізсередини розривав гнів.

Пишу, бо професійна журналістка. Але коли почалося вторгнення, я не могла цього робити. І досі не можу. Люди виставляють вірші, емоційні дописи. А я слів не можу знайти. Вони наче заблоковані, наче якось запеклися, і я поки що не можу ту криницю відкрити. З малюванням у цих умовах легше. Воно залучає й фізичну працю, роботу руками. Можна поставити конкретне завдання й виконати його, навіть тоді, коли з натхненням туго.

 

З початком війни я опинилася в селі. Нас було три сім'ї – дев'ятеро людей у хаті. Якось вранці на ютюбі був ефір із психологом про те, як себе підтримати. Я ходила в снігу по городу поміж кукурудзою і слухала в навушниках передачу. Психолог радила знайти свою невелику сферу впливу. Щось, на що ми таки маємо вплив і можемо робити: побавити дітей або прибрати в хаті. Це дало поштовх. Вирішила, що підбадьорювати людей малюнками – це і є моя сфера впливу.

У хаті діти постійно просили уваги. Ясно, що тут не сконцентруєшся й не помалюєш. Але в нас була комора, жахлива насправді, там миші бігали. У ній моя подруга-психолог почала проводити консультації. Комора була єдиним місцем, де вдавалося усамітнитися. І я перші малюнки створювала там. Встигла взяти з дому в Києві графічний планшет і малювала біля банок із закрутками і старих чобіт. Доки не поїхала сім'я з дітками і я стала малювати за столом.

За збігом обставин частина раніше створених картин залишилася в Чехії, де я жила п'ять років. Вирішила спробувати продати ці картини в Європу й віддати всі вторговані гроші на потреби армії. У мене вийшло збути сім: деякі за нижчою ціною, а деякі – за повною. Задоволена, що вони не вкриваються пилом, а когось радують. Це були роботи з довоєнного життя. Серед них одна патріотична: "Моя Україна" – великий абстрактний портрет дівчини в національному вбранні. Її ще не купили.

У Францію поїхала картина "Я, кукурудза і грозові хмари": я стою на тлі грозових хмар біля жовтого поля й тримаю в руках качан. Жінка придбала її за 500 євро – перерахувала їх у фонд Національного банку, створений на потреби Збройних сил України. Продала також карпатський пейзаж, абстрактний портрет "Весна", картину із зайчиками, абстрактну роботу з оголеною жінкою.

Передаю на армію всі 100 відсотків грошей, отриманих за картини.

Військовий психолог Андрій Козінчук каже, щоб зберегти менталку, треба чітко визначити свою роль: "Знайдіть те, що ви вмієте, і воюйте цим". Вирішила створювати на замовлення цифрові портрети людей за їхній внесок на Збройні сили. Мінімальний внесок – 300 гривень. Уже зробила три портрети, почала четвертий.

 

Купила фарби й ватмани, що залишилися в сільському магазині. Намалювала кілька картин і віднесла їх у сільський будинок культури. Їх булавками причепили на прапорі. На одній картині намалювала спокусливу дівчину в купальнику, яка стоїть на згорілій російській техніці. На це мене надихнув один випадок. Коли я прийшла у клуб дізнаватися, що треба робити, побачила на дверях табличку про запис кудись. Була певна, що йдеться про запис у тероборону. Підходжу ближче, а то запис на поул-денс. Дізналася, що в нашому селі є такі заняття. Веде їх чоловік, який зараз воює. Чекаю, коли повернеться тренер. Обов'язково приїду з Києва до нього на заняття.

На дошці оголошень біля сільського магазину мені дозволили малювати. Раз на три дні я робила там крейдою новий малюнок – про актуальне. Сьогодні перший день, коли мій малюнок стерли й написали там оголошення про продаж курей-гриль. Що ж, це так само важливо. Живемо далі.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×