Ексклюзиви
Середа, 16 липня 2014 10:37

Кілька разів намагалася жити за кордоном. Марно

  Христя ВЕНГРИНЮК 26 років, письменниця. Народилася й живе в Чернівцях. Батьки – лікарі. Закінчила філологічний факультет місцевого університету імені Юрія Федьковича, навчається в аспірантурі. Була арт-директором чернівецької кав’ярні Literatur Cafe. Є організатором міжнародної молодіжної сцени поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. У 2010–2011 роках навчалася на стипендії для молодих науковців у Кракові та Варшаві. Свою першу прозову збірку “Катарсис” видала 2005-го. Через рік – книжку “Голий нарКОТИК”. Авторка двох поетичних збірок та роману “Хутір Америка”, який вийшов торік і потрапив до довгого списку конкурсу “Книга року ВВС”. Малює в різних техніках. – У 10 років мене вигнали з художньої школи, бо не могла опанувати ліпку, – розповідає. – А в 23 роки я вперше після такої перерви взяла пензля в руки і більше його не залишаю. Свої картини дарує найближчим людям. Має хлопця
Христя ВЕНГРИНЮК 26 років, письменниця. Народилася й живе в Чернівцях. Батьки – лікарі. Закінчила філологічний факультет місцевого університету імені Юрія Федьковича, навчається в аспірантурі. Була арт-директором чернівецької кав’ярні Literatur Cafe. Є організатором міжнародної молодіжної сцени поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. У 2010–2011 роках навчалася на стипендії для молодих науковців у Кракові та Варшаві. Свою першу прозову збірку “Катарсис” видала 2005-го. Через рік – книжку “Голий нарКОТИК”. Авторка двох поетичних збірок та роману “Хутір Америка”, який вийшов торік і потрапив до довгого списку конкурсу “Книга року ВВС”. Малює в різних техніках. – У 10 років мене вигнали з художньої школи, бо не могла опанувати ліпку, – розповідає. – А в 23 роки я вперше після такої перерви взяла пензля в руки і більше його не залишаю. Свої картини дарує найближчим людям. Має хлопця

Сім книжок, які вразили письменницю Христю Венгринюк

1. Наталена Королева "Без коріння". На третьому році аспірантури ніяк не могла дописати дисертацію про Володимира Дрозда. Він перестав мене цікавити. Однієї червневої ночі бачу сон, наче Бог говорить до мене, що я повинна дослідити одну книжку, і дає її мені до рук. Я чітко бачу "Без коріння" Наталени Королевої. Про цей твір доти не чула. Прокидаюся о п'ятій ранку, вибігаю на балкон. Там у мене стояли з десяток великих ящиків із книжками. Їх напередодні подарували родичі, бо переїжджали. Починаю відкривати всі коробки в надії відшукати те, що наснилося. Знайшла більше – всі видання Наталени Королевої. Відразу почала читати "Без коріння". То було саме воно. Мене давно цікавило, як щось важливе знецінюється, а раніше не помітне стає цінним. "Без коріння" – про це. Відтоді досліджую творчість Наталени Королевої.

2. "Окрема реальність" Карлоса Кастанеди вплинула на мене вкрай негативно. У 2009–2011 роках цей філософ-езотерик затягнув у свою реальність. Усе, про що написав, я взялася застосовувати на собі. Контролювала сни, керувала ними, аби бачити те, що хочу. Навчилася прокидатися, якщо мені не подобається сновидіння, підіймати руки вві сні. ­Останнє, за Кастанедою, означало: я вже дуже близько до духовного просвітлення. Що, можливо, я жінка-нагваль, яка може перетворюватися на тварин і бути у двох місцях водночас. Ще трохи, і, здавалося, пішла б аскетом у гори.

До нормального життя поверталася рік та 11 місяців. Щоб спуститися на землю і мати контакт із реальністю, почала ліпити з глини та малювати. Перестала на якийсь час читати філософію. Облишила заняття з медитації та йоги. ­Почала спілкуватися зі звичайними людьми. Відмовилася від алкоголю, щоб менше фантазувати. Тепер відчуваю, що ногами стою на землі, і мені від цього дуже спокійно. Усі томи Карлоса Кастанеди в моїй бібліотеці обгорнуті в чорний папір. Якщо раптом помру, щоб усі знали: не раджу читати цього автора.

3. Алекс Дубас "Правила аквастопу". Під час Майдану, 24 січня, коли пікетували облдержадміністрацію в Чернівцях, помітила, що мені всміхається юнак. Ми не мали можливості познайомитися, бо "заміс" був дуже активний. Люди вимагали відставки губернатора Михайла Папієва. Почали руйнувати ще австрійські двері, бити вікна, щоб зайти досередини. ­Міліція кидала в натовп димові шашки, звукові гранати й пускала сльозогінний газ.

Через кілька днів той хлопець знайшов мене у Facebook. Коля працює журналістом і організовує свята. Ми з ним кілька разів бачилися і мило спілкувалися. Але про літературу не могли говорити ­однією мовою. Різні смаки. Проте якось він приніс мені книжку "Правила аквастопу". Однієї ночі відкрила й прочитала останнє оповідання зі збірки. У тексті йшлося про те, що дарувати любов – найважливіша місія кожної людини. Начебто очевидна річ. Але це було написано так, що я відчула себе настільки недовершеною, що мене почав роз'їдати сором. Згадала, як обмежила своє життя лише мистецтвом. Зрозуміла: треба активно жити в реальності. Після цієї книжки вийшла за власні рамки і стала щасливіша.

4. "Прогулянка" швейцарця Роберта Вальзера з'явилася торік у перекладі Юрія Андруховича. Вона змінила моє ставлення до людей, хворих на шизофренію. Вальзер стверджує, що навіть найважча форма цього психічного розладу є лише формою найважчої втоми. Я теж часто потерпаю від такої "втоми". Тоді усамітнююся і малюю. Вальзер був схильний до шизофренії. Лікувався прогулянками. Прогулюючись, і помер.

5. Пауль Целан "Мак і пам'ять". Целан – мій улюблений поет. Це одна з найважливіших причин, чому я залишаюся жити в Чернівцях. Бо в цьому місті народився й він. Зачитувалася ним іще підлітком. У восьмому класі його вірш "Фуга смерті" перевернув моє серце. Вразило, як він пропускає через себе дикий біль, який пережив у війну, втративши батьків. Не намагається цей біль зменшити, а посилює його. Батьків-євреїв убили під час Другої світової. А Целан мусив емігрувати. Маю його в перекладі Петра Рихла. Мрію так опанувати німецьку, аби читати Целана в оригіналі.

6. Юлія Крістева "Самі собі чужі". Книжка допомогла зрозуміти, чому я не можу призвичаїтися до чужого середовища. Кілька разів намагалася жити за кордоном. Марно. Відчувала страшну тугу і порожнечу, хоча й перебувала у значно кращих умовах, ніж в Україні. Я тікала додому. Найдовше, рік, прожила у Кракові на літературній стипендії. Але не вдалося ані адаптуватися, ані прийняти інший простір. Юлія Крістева каже: якщо пригнічувати в собі бажання жити на батьківщині, можна назавжди залишитися нещасливим.

7. "Листи до брата Тео" Вінсента Ван Ґоґа. Його визнали неймовірним художником після смерті. Але ніхто не говорить, який він був філософ. Читала листи Ван Ґоґа до брата і була вражена глибиною роздумів. Наприклад: "Не треба надто близько брати до серця свої недоліки, бо той, у кого їх немає, все ж страждає на один – відсутність недоліків. А той, хто вважає, що досяг ідеальної мудрості, добре зробить, якщо стане дурніший знову".

Зараз ви читаєте новину «Кілька разів намагалася жити за кордоном. Марно». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2305
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода