– Якось до нашої школи прийшов ветеран колгоспного руху Павло Жмур, – згадує мій батько Петро Печиборщ, 59 років. – Розповідав натхненні історії про становлення господарки в селі. Діти були в захваті. Вдома я похвалився батькові Івану. Той тільки плюнув на те. Діда Жмура люди не любили. Чому, я зрозумів значно пізніше.
Моя родина походить із села Кайтанівка Катеринопільського району на Черкащині. Восени 1932-го тут почався Великий Голод. Ходили загони комітетів бідноти – "комбедівці". Поганий літній урожай уже вилучили. Шукали, що можна взяти ще.
Дідові Івану тоді було 11. Раз на кілька тижнів до школи навідувався Павло Жмур – на той час голова комсомольської організації.
– В один такий день він зайшов і до нашого класу, – розповідав Іван Печиборщ, помер 2000-го. – Перепитав учителя, хто відсутній на заняттях, хто вже помер. Глянув на запухлих дітей із великими животами, схвально кивнув. Та вони його не дуже цікавили. У класі лишилися четверо учнів, які мали вигляд здорових. Я – серед них. Жмур підійшов упритул, схопив за вухо і щосили потягнув угору. Прошипів в обличчя: "Розказуй, де батьки зерно сховали, підкуркульнику". Відповів, що не знаю. Тряс мене, доки зрозумів, що толку не буде. Відпустив і пішов геть.
Коли дід повернувся додому, комбедівці на чолі зі Жмуром вже обнишпорили обійстя. Оглянули кожну шпарину в хаті, коморі, сараї, садку. Забрали глеки, в яких можна було щось зварити. А ще зняли з петель важкі двері з модрини, що відділяли веранду від сіней. Їх повезли геть на підводі. Сказали, не повернуть, доки господар не принесе захованого зерна.
Отвір наполовину заклали снопами сіна. Щоб потрапити всередину, треба було лізти навкарачки над порогом. Так тривало зо два тижні. Насувалися морози. Микита Печиборщ – батько Івана – пішов до сільського голови. Сказав, що виплатив податок і віддав усе, що мав. Просив повернути двері. Жмур мусив підкоритися.
Ці двері стоять у хаті досі. Мають кілька саморобних кованих замків, два металеві засуви, грубий ланцюжок. Поряд у стіну вмуровані гаки – зверху і знизу. На них клали дровиняку, яка зсередини блокувала вхід. Зверху є заґратоване віконечко.
Сім'я вижила в Голодомор, бо сховали зерно там, де його не шукали, – під дровами в сусіда, члена загону комбедівців.
8 
35413
Коментарі