Друзі в тюрму приносили гітару. Взяв у руки й віддав: "Їй тут не місце, як і мені"

УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЗДОРОВЕ. АКТИВНА МЕНШІСТЬ ДОСТАТНЬО ПОТУЖНА, ЩОБ РОЗВОРУШИТИ ЛЕДАЧУ БІЛЬШІСТЬ

Ріс, як усі. Футбол, хокей, бокс. Музичну школу закінчив із червоним дипломом. Був ледачий, але мав талант. Не ходив на сольфеджіо і хор, соромився співати. Але виступав на всіх районних, міських концертах за школу – посідав перші місця. Підлітком почав слухати американську рок-музику, англійську. Так полюбив гевіметал.

1991-го з гуртом ADEM виграли конкурс у Москві й запис платівки в Лос-Анджелесі. Але контракт накрився мідним тазом, бо саме починався путч. Усе на краще.

 

Я людина амбітна. Мрію отримати Grammy (одна з найпрестижніших музичних нагород, вручає американська Академія звукозапису. – Країна). Він буде заслужений кров'ю і потом.

У 1990-ті було навалом пропозицій співпраці від російських гуртів – "Морального кодексу", Гаріка Сукачова, "Танцев минус". Не погодився. За гроші можна купити не все й не всіх. Для мене важливіше грати моє. Щоб ніхто не диктував, як і що робити.

Пишу пісні про те, що пережив. Першою воєнною була "Земля". Влітку 2014-го запросили в Міноборони, попросили написати пісню на підтримку Збройних сил. Із Сашком Положинським зробили. Вийшла емоційна, крута. Це було після переживань Майдану – розумів, про що пишу.

Дружина не знала, що я брав участь у Революції гідності. Дивувалася, чому вдома смердить паленою гумою. Багато років займаюся спортом, боротьбою. З хлопцями сідали в машини та їздили вираховувати тітушок. Були незначні сутички. Кожен робив на своєму місці, що мав. Я викладав у дитячій музичній школі на Подолі. Там організували цілодобовий пункт обігріву. Люди були потрібні не тільки на Майдані. А й коли з лікарень менти почали витягувати поранених. Хтось стримував тітушок ще на під'їзді до міста.

Ніколи не був патріотом СРСР. Мав через це проблеми у школі. Не служив. Хотів грати трешметал, і більше нічого не хвилювало. І далі так жив би, якби не Майдан і війна. Було дивне перетворення. Хитало, трусило, як Халка. Ніби пробудився якийсь ген.

Одна моя бабця – з лемків. У Другу світову була офіцером Червоної армії, командувала взводом. Потім викладала українську мову й літературу. Наполягла, щоб навчався саме в українській школі, щоб знати рідну мову. Російської і так довкола забагато.

Військова музика в нас була недалеко від кримінального шансону. А пісня про війну, крім сенсу, повинна мати й художню цінність. На Заході в кожної рок-групи є ця тематика – в Metallica, AC/DC. І ми її сприймаємо не як щось специфічне, зрозуміле тільки певному колу людей. Щоб написати таку річ, мені важливо було самому пережити. Це має бути чесно.

Знаковою стала поїздка 24 травня 2015 року в 3-й окремий полк спецпризначення у Кропивницький. Відтоді намагався потрапити на службу до них. Бачив себе тільки у спецназі. Хоча мав пропозиції від десантників, морпіхів. Але Сили спеціальних операцій – як перша любов. Як Metallica.

У травні 2016 року провів фактично ротацію з одним із загонів 3-го полку. Базувався в них. Пацани йшли на завдання, а я брав гітару і йшов на своє – по "нулях", по частинах. Ми повернулися до Кропивницького. Шикувався загін, що прийшов. І проводжали наступний на ротацію. Командир полку "Редут" каже: "Андрюха, ставай у стрій до своїх". Навіть хлопці здивувалися. Було приємно. Командир виступив із промовою. Вшанували хвилиною мовчання загиблих. Як зараз пам'ятаю, праворуч заграла труба "тарам". Така ж з іншого боку. Волосся дибки стало на руках. Зрозумів: ось пісня. Натиснулася відправна точка всередині. Вилилася в музику й текст "Тихо прийшов". Записали її із Kozak System – акордеон, труба. Хвилювався. Відправив "Редуту" послухати. Відписав, що його дружина плакала.

Поїхали в полк із режисером Володею Бондаренком із Військового телебачення і зняли першу версію кліпу. Зараз має понад мільйон переглядів. Пізніше з іншим відео пісня потрапила на М1. Важливо було отримати якнайширшу аудиторію.

Американські партнери по Special operations forces просять перекласти наш неофіційний гімн ССО "Тихо прийшов" англійською. Може, ще поїдемо грати по базах натовських в Іраку, Афгані разом із групою Five Finger Death Punch.

Наприкінці 2016-го пішов водієм-санітаром у Перший добровольчий мобільний шпиталь. Оформили контракт. Мав три ротації по місяцю. Було кілька напрямків – Троїцьке, Мар'їнка, Докучаєвськ. Постійні активні бойові дії, обстріли. Наші екіпажі евакуювали людей безпосередньо з лінії зіткнення. Жили на базах бойових підрозділів. До передових позицій – 500–1000 метрів. Що дві години встаєш, біжиш завести машину, бо дизель мерзне при мінус 25. А не дай Бог що – якнайшвидше маєш прилетіти.

Спиш одягнений. За тривогою встигаєш накинути бронік і вискочити. Водій має бути готовий першим. Ожеледиця, мокро, темно. Їдеш у зоні прострілу. Вимикаєш світло. Ліворуч – мінне поле, під колесами – слизька й побита гусеницями техніки дорога. І ти на тому течику (мікроавтобус Volkswagen Transporter Т4. – Країна) фігариш, як дурний. Від тебе залежить швидкість реагування. Маєш доставити людей на місце, щоб надали першу допомогу пораненому. І потім встигнути доставити живого в медичний заклад.

Не було такого, що пораненого не довіз живим до лікарів.

У Сили спеціальних операцій потрапив 2017-го. Ніякого блату. Пройшов навчання і шлях від підняття шлагбаума до штаб-сержанта пресслужби. Мав курси лідерства, сержантські. Усе чесно.

Займаюся рекрутингом – відбором майбутніх бійців, рекламою ССО. Раніше такого в Україні ніхто не робив. Зараз почали морпіхи й десантні війська.

Сили спеціальних операцій – еліта. Універсальні воїни, які можуть усе. Виконують найскладніші, найсекретніші, нетипові завдання – розвідку, операції в тилу ворога.

Мав отримати офіцерське звання на день ССО в липні 2020-го. У травні того року закінчив би юридичний факультет Інституту культури. Але мене незаконно відрахували після арешту. Злякалися, що це політична справа.

Мене публічно підтримали всі Сили спецоперацій. Від колишнього командувача Ігоря Луньова до чинного – Григорія Галагана, командири всіх частин.

 

12 грудня 2019-го повертався з музичної школи. Припаркувався. У нас тихий дворик. Зазвичай немає чужих. Бачу, тусуються нетутешні. У повітрі напруження. Запитав, кого шукають. Відповіли: "Це ж ви Андрій Антоненко? Вам інкримінують кримінальний злочин". Подумав, це жарт або помилка. Потім, що абсурд. Розгубився. Згадав, що перед цим була низка обшуків у патріотів. У пам'яті сплив допис Грищенка, що поліція приписує йому причетність до справи Шеремета. Почав розуміти, що це серйозно. Написав у фейсбуку з відчаю: мені шиють убивство Шеремета, рятуйте. Повірили не всі. Думали, жартую. Дзвонили, хихотіли. А я навіть злякатися не встиг. Була суміш здивування й обурення.

Із Грищенком познайомився вже в автозаку 2020 року (Владислава "Бучу" Грищенка, його дружину Інну "Пуму" підозрювали в замовному замаху на вбивство бізнесмена з Івано-Франківщини. Під його авто вони нібито встановили вибухівку, що не спрацювала. Поліція стверджувала: через подружжя вийшли на підозрюваних у вбивстві Шеремета. Мовляв, обидва автомобілі підривали "майже ідентичними" пристроями. Бомби не мають жодної спільної риси, кажуть адвокати. – Країна).

У камеру підсаджували провокаторів. Один зайшов із книжкою зі свастикою. Мабуть, хотів виміряти рівень моєї "величі арійської раси" (культивуючи її й "захопившись ультранаціоналістичними ідеями", Антоненко вирішив розправитися з журналістом Павлом Шереметом, згідно з першою версією слідства. – Країна). Сказав забрати її геть.

Слідчий, підполковник Катинський, відкрито казав, що "велич арійської раси" причепили з іншої справи. Він був слідаком у Віти Заверухи (учасницю російсько-української війни звинувачують у нападі на столичну автозаправку, вбивстві двох правоохоронців і вивезенні зброї із зони АТО. У слідчому ізоляторі провела півтора року. У січні 2017-го вийшла під заставу. – Країна), і це з її обвинувачення прийшла історія. Взагалі це російський наратив щодо українських патріотів. Як про розіп'ятого хлопчика в трусиках. Як заяви МВС про "нацистів, фашистів, скінхедів" на акції під Офісом президента.

У тюрмі мене сприймали як політв'язня. Шанобливо. Приязно ставилися навіть конвойні. Якось їхав на суд. Одягнув тільняшку, статутні фліску та штани. Підходжу – бійці Національної гвардії мені честь віддають. Було зворушливо.

У в'язниці рятувався самодисципліною і підтримкою ззовні. Це величезна мотивація. Психологічна опора. У камері висіли прапори від побратимів. Нагадували мені, хто я і чому маю триматися. Чув зі ЗМІ про концерти й мітинги на мою підтримку. Займався спортом. Коли робиш фізичні вправи, почуваєшся краще, впевненіше. Менше думаєш про погане. Концентруєшся на русі до результату. Це певна вільність в умовах несвободи.

Займався у дворі для прогулянок у Лук'янівському СІЗО. Часу давали від години до двох. Територія маленька. Але бігав 8–10 кілометрів. Були бруси й турнік. Мав і своє спортивне приладдя. Робив 1500 відтискань за 1,5 години. Планую видати книжку про фізичні навантаження в обмеженому просторі. Розробив схему тренувань.

Читання потребує повного зосередження. У тюрмі це важко. Прочитав тільки книжку "Козак-характерник" Дениса Богуша. Автор вважає, що характерники – про­образ сучасного спецназу.

Друзі приносили гітару. Взяв її в руки й віддав: "Їй тут не місце, як і мені".

Психологічно тиснули. Не дозволяли побачень з дружиною. Забирали теплий одяг узимку. Не давали тримера підстригти бороду – "щоб не змінив зовнішності".

Коли перевели з ізолятора тимчасового тримання в СІЗО, казав співкамернику: "Яке це щастя – бачити дерево в щілину вікна чи роботу будівельного крана". Упав зір. Не було нормального освітлення й можливості кудись дивитися, крім стін. Від стресу посипалися зуби.

Нам із Кузьменко і Дугарь пощастило. Ми медійно знані. У тюрмі багато людей сидять безвинно, сам-на-сам із тортурами й кривосуддям. Мають велику надію на нас. Можемо стати рушійною силою, яка змінить систему на справедливішу.

Давно немає справи Шеремета. Є справа Антоненка, Дугарь і Кузьменко. У певному сенсі нам вдалося згуртувати довкола неї осередки патріотів, які десь мають між собою непорозуміння. Ми часто чубимося. Тоді як проросійська ватна тусовка структурована й організована.

Від початку наша справа була зухвалою брехнею. Тодішній генпрокурор Руслан Рябошапка, його заступник Віктор Чумак відкрито говорять, що доказів не було й до суду вона не мала дійти.

Мотив фальсифікації – дискредитація Збройних сил і ветерансько-волонтерського руху. Це велика рушійна сила, яка має довіру українців. За дивним збігом нас назвали вбивцями Шеремета одразу після "нормандської зустрічі" (між главами України, Німеччини, Франції, Росії. – Країна). Ще мотив – жага до влади і збереження крісла Аваковим.

Володимир Зеленський поставив вимогу міністру внутрішніх справ: або розслідуєш убивство Шеремета, або йдеш із посади. А нічого не зробили по ній із 2016 року. Навпаки. ФБРівці обурювалися, що слідство знищило речові докази. Далі міністр втягує президента в цю справу, на брифінг. Підставляє. Той стає заручником ситуації.

Нашвидкуруч збили маячню. Сподівалися, люди в неї повірять. Не склалося. Очевидно, що на тих відео геть інші особи. Нас із Юлією навмисно довго не зводили разом, щоб ніхто не побачив різниці майже в голову у зрості між нами. Зріст чоловіка на відео визначили як 165–175 сантиметрів. Мене після затримання заміряли – 185. На відео видно чорне волосся людини з-під кепки. На усіх фото 2019–2020 років у мене немає волосся або воно сиве. Комплекція різна. Я кілограмів на 20 худіший.

Кожна фраза, світлина, відео того ганебного брифінгу – вже спростована брехня. Під вигадану історію сфальсифікували експертизу. Сам голова комісії експертів Юрій Ірхін в інтерв'ю сказав, що взагалі не розуміє, чому її взяли як доказ (основа обвинувачення – портретно-психологічна експертиза. Ірхін порівняв відео з місця злочину із зображеннями Антоненка, Кузьменко й Дугарь за "маркерами невербальної поведінки". Методика офіційно не зареєстрована. – Країна).

Проти мене нібито свідчить те, що живу поруч із місцем злочину. Та за вказаною адресою не мешкаю з 2006 року. Справді добре знаю Київ. Але навіщо тоді була розвідниця? Чому двоє виконавців блукали колами, а не пройшли найкоротшим шляхом? Чому засвітилися на всіх можливих камерах?

Коли нам відкрили документи слідства, з'ясувалося, що за два тижні до арешту було клопотання – про дозвіл на негласні слідчі розшукові дії. Мовляв, уже зібрані докази не дають підстав для підозри. Тоді придумали, що я, чинний військовослужбовець і лікар Юлія Кузьменко ніде не працюємо, маємо зв'язки у кримінальному світі, не живемо вдома, переховуємося від правоохоронців. Їм треба було бодай щось зліпити на нас. Чудово знали, що ми непричетні.

Увага суспільства грає величезну роль у справі. Воно в нас не хворе. Більшість ледача на підйом. Але активна меншість настільки потужна, що здатна розворушити решту.

Упевнений, президент Зеленський знає про нашу непричетність. Шкода, що це розуміння йому прийшло, коли я пробув у неволі півтора року тільки через те, що надули йому у вуха.

"Справа Шеремета" дорівнює Аваков. Саджав нас у тюрму він. Винуватий Арсен Борисович, який вигадав цей брифінг. І ті, хто його накази виконали.

Аваков давно мав піти з посади. Нереформована поліція перетворюється на міліцію радянського зразка. Правоохоронні органи треба змінювати, починаючи з навчальних закладів і викладачів. Теперішні вийшли з системи. А її змінюють з кореня, в зародку. Потрібні люди, які не вчитимуть, як брати хабарі та дотримуватися злочинної корпоративної етики.

Я став старший на 1,5 року, які в мене вкрали. Вдома обійняв дружину й дітей. Дістав військові речі. Тримав їх у руках, щоб повернутись остаточно.

Вчу грати дітей. Дивлюся на них як батько, але слухаю як музикант. Критикую не менше, ніж студентів. Тішуся, що Вітя пробує себе як бас-гітарист, а Варя – як ударниця. Можливо, спробуємо заграти разом кілька моїх пісень. Далі вони йтимуть своїми шляхами.

Проти 2014-го зараз ступінь загартованості духу інший. У мене з'явилися не зуби – ікла. Броня, певна і впевнена позиція. Жага до волі та справедливості.

Не подобається, куди рухається країна. Це не українські зміни. Не державницькі.

Важливо, щоб любов до країни і держави були синонімами. Для цього треба, щоб держава сповідувала український національний інтерес, а не суперечила йому. Чиновник має розбудовувати країну, а не свою дачу за її рахунок. Бізнес має слугувати розвитку держави. Судова система, правоохоронці й політики повинні працювати не на своє збагачення, а на добробут країни. Забути про власний інтерес, пам'ятати тільки національний.

Не збираюся в політику. Хочу займатися тим, до чого є хист, у чому розбираюся, де від мене є користь. Повертаюся до служби в Силах спеціальних операцій і до творчості.

×