Щоб бамбукові флейти не тріскалися, їх перетягують нитками
Пімак – флейта корінних американців – перший музичний інструмент, який я виготовив. Традиційно його роблять з очерету та м'яких порід дерев. Мені подобається, як звучить із клена й ясена. Найскладніше – розрахунки для розмітки отворів.
Пімак називають інструментом любові. Вважають, його звук здатен причарувати людину. Це найпростіша в освоєнні флейта. Чудово підходить для імпровізації. Будь-яка комбінація нот звучить гармонійно, глибоко та яскраво. Індіанці використовували його для лікування та релігійних церемоній.
Австралійський діджеріду виготовив 2008 року. Перший зробив із двох ватманів. Змастив їх клеєм і скрутив у циліндри. Коли висохли, обидва склеїв в одну трубку. Папір тонував морилкою для дерева та наніс кілька шарів лаку. Звук у паперового діджеріду вийшов низький і глибокий, але не такий дзвінкий, як у дерев'яного. Традиційно інструмент роблять з евкаліпта, серцевину якого під час засухи вигризають терміти.
Діджеріду – європейська назва інструмента. На сході австралійського півострова Арнемленд, звідки той родом, його іменують йідакі, на заході – маго. Перший має конічну форму, другий – циліндричну. Інструмент зазвичай звучить на одній ноті – dron, додаткова називається trumpet, вона значно вища. На маго за рахунок циліндричної форми каналу важко видобути другу ноту, тому здебільшого використовують одну. Стиль гри на цьому інструменті називають кунборк та вонга, а на йідакі – бунгул – агресивніший і швидший. Маго сягає в довжину метра, йідакі – півтора. Корінні австралійці оздоблюють їх малюнками тотемних тварин й орнаментами.
В Україні діджеріду виготовляють переважно з дерев твердих порід: ясен, дуб, клен, в'яз. Також використовують вільху, черешню, вишню. Чим щільніше дерево, тим різкішим, насиченішим і яскравішим буде звук. Зробив близько 100 діджеріду.
Бразильський етнічний інструмент берімбау створюють півроку. Стільки часу треба, щоб висох кабасу – пляшковий гарбуз. Конструкція інструмента доволі примітивна. Складається з палиці, струни й резонатора, яким служить кабасу. Берімбау тримають на рівні грудей. Між вказівним і великим пальцем затискають камінчик або монету. Торкаючись ними струни, змінюють висоту тону. В другу руку беруть невелику паличку. Коли нею вдаряють по струні, берімбау видає звук.
Виготовив три берімбау. Відрізняються розміром та висотою звучання. Гарбузи вирощував сам. Після висихання їхні стінки твердішають, а всередині утворюється порожнина з насінням. Кабасу потрібно вичистити, обробити поверхню шліфувальним папером і покрити лаком.
Маю в колекції 20 бамбукових флейт. Одну можна зробити за кілька днів. Єдиний мінус цього матеріалу – висока чутливість до перепадів температури. Щоб не тріскалися, їх перетягують міцними нитками.
Найдовше виготовляв икілі – тувинський смичковий інструмент (тувинці – тюркський народ чисельністю понад 300 тис. осіб. Живуть у Китаї, Монголії, більшість – у Республіці Тива в РФ. – Країна). На це пішло близько трьох тижнів.
Бансурі – індійська поперечна флейта – має шість отворів. Треба вміти направляти в неї потік повітря так, щоб він розсікався об стінку. За рахунок сили його подання можна змінювати висоту звуку.
Важкі в освоєнні діагональні флейти – іранський і турецький ней, алжирська гасба. Вони нагадують відкриту трубку з дещо загостреним верхнім краєм. Звук на таких інструментах ставиться близько року. Спочатку буде розмитий, згодом – чистий, чіткий.
В Азербайджані флейту з подвійною тростиною називають балабан чи дюдюк, у Грузії – дудук, Китаї – гуань, в Японії – хітірікі. 2005 року музику вірменського дудука визнали шедевром Всесвітньої нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Закарпатська тилинка – обертонова флейта, її ще називають теленкою чи телинкою. Стандартна довжина – 85 сантиметрів. Головна ознака – відсутність пальцьових отворів. Звук вивільняється за рахунок подання сили повітря і прикриття знизу. Прилеглий до губ край верхнього кінця заточений під кутом 30 градусів – для зручності вдування. Інструмент є в побуті угорців та румунів. У Центральній Україні аналогом тилинки є фрілка або зубівка.
Калімба – старовинний язичковий щипковий музичний інструмент, популярний у Центральній і Південній Африці. На дерев'яному корпусі зафіксовані металеві пластинки-язички, які утворюють вібрацію. Їх кількість може бути різною. Маю в колекції дві таких: із сімома язичками та з дев'ятьма. Звук видобувається великими пальцями рук. Можна грати акордами. Великі калімби створюють неповторний низький гул, маленькі – прозоре, крихке звучання.
Варган, або дримбу, роблять із металу, дерева чи кістки. На території Київської Русі археологічні знахідки залишків варгана відносять до IX–XII століть. Принесли дримбу до Українських Карпат білі хорвати. Сучасні серби й хорвати, що живуть на Балканському півострові, користуються таким самим інструментом із назвою дромбуле. У В'єтнамі варган називається данма, в Угорщині – доромб, у Камбоджі – ангкуть, в Індії та Непалі – мурчунга, у татар – кубиз, у китайців – коу-сяни.
3 
1
Коментарі