Вівторок, 18 квітня 2017 16:12

Давали свинцеві пластини на груди і спину, клепали металеві труси

Ярослав Муха два місяці був ліквідатором аварії на Чорнобильській атомній електростанції

Прийшла повістка з'явитися у військкомат. Час від часу чоловіків тоді брали на офіцерські збори. У мене якраз народилася дитина. У військкоматі сказали: якщо дістану лінолеум, то не покличуть. Забрати мали чотирьох із 24 чоловіків.

Таки взяли. Посадили в поїзд і повезли, не кажуть куди. Зупинка в Коростені – там розподіляли мобілізованих. Один лікар став навколішки і просив, щоб його відпустили. Тоді зрозумів, куди їдемо.

Наша дислокація – у селі Нова Радча за 45 кілометрів від Чорнобильської АЕС, там була військова частина. На карті позначено, що на даху випромінювання – понад 200 рентген. Але і 40 тисяч – це теж понад 200. Річ не тільки у приховуванні масштабів лиха, а і в тому, що не було приладів для точного вимірювання. 200 рентген на годину – верхня позначка дозиметра ДП-5. А тисяча рентген – поріг корабельного дозиметра КДГ. Таких там мало було.

Автор: Леся МЕЖВА
  Ярослав МУХА, 58 років, ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Народився 27 січня 1959-го в селі Рудники Миколаївського району на Львівщині. Батьки – репресовані, повернулися з радянських концтаборів. Закінчив ”Львівську політехніку”, інженер-будівельник. Працював три роки у Криму – прокладав дороги. Далі – майстром, головним інженером управління ”Розділхімбуд”. Звідти весною 1987-го мобілізували на ліквідацію аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Був там із 4 травня по 2 липня командиром роти дезактивації об’єктів інженерно-саперного батальйону. ”Скидали радіоактивні уламки з даху третього енергоблока – він поряд із четвертим, що вибухнув, – дезактивовували приміщення третього й четвертого енергоблоків та будинки в Прип’яті, вирубували Рудий ліс”. Ліквідатор першої категорії. Відкрив фірму з надання послуг у громадському харчуванні, швейному виробництві, на будівництві. Три роки був на заробітках у США. Із 2001-го по 2013-й – заступник редактора Миколаївської районної газети ”Громада”. Очолює комісію райради з праці, зайнятості, соцзахисту і прав учасників АТО. Голова районного відділення громадської організації ”Союз Чорнобиль України”. Дружина 53-річна Оксана – санітарний лікар. 30-річна донька Ольга – дизайнер, син 24-річний Данило – геолог. Має троє онуків
Ярослав МУХА, 58 років, ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Народився 27 січня 1959-го в селі Рудники Миколаївського району на Львівщині. Батьки – репресовані, повернулися з радянських концтаборів. Закінчив ”Львівську політехніку”, інженер-будівельник. Працював три роки у Криму – прокладав дороги. Далі – майстром, головним інженером управління ”Розділхімбуд”. Звідти весною 1987-го мобілізували на ліквідацію аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Був там із 4 травня по 2 липня командиром роти дезактивації об’єктів інженерно-саперного батальйону. ”Скидали радіоактивні уламки з даху третього енергоблока – він поряд із четвертим, що вибухнув, – дезактивовували приміщення третього й четвертого енергоблоків та будинки в Прип’яті, вирубували Рудий ліс”. Ліквідатор першої категорії. Відкрив фірму з надання послуг у громадському харчуванні, швейному виробництві, на будівництві. Три роки був на заробітках у США. Із 2001-го по 2013-й – заступник редактора Миколаївської районної газети ”Громада”. Очолює комісію райради з праці, зайнятості, соцзахисту і прав учасників АТО. Голова районного відділення громадської організації ”Союз Чорнобиль України”. Дружина 53-річна Оксана – санітарний лікар. 30-річна донька Ольга – дизайнер, син 24-річний Данило – геолог. Має троє онуків

Після бомбардування Хіросіми рівень радіації в місті становив 1800 рентген на годину. А ліквідатори на ЧАЕС працювали і при 2600, і при 18 тисячах. А було і 40 тисяч. Хоча допустимий рівень опромінення – 2 рентгени за зміну. Це рівнозначно опроміненню 4 тисяч рентгенівських знімків на добу – на все тіло і на старому апараті.

Кожен мав набрати свої БЕРи (біологічний еквівалент рентгена. – Країна) – і тоді вертався додому. На початку 1986-го норма була 25 рентген, згодом – 20. На початку 1987-го – 15, потім –10, на осінь дійшли до 5. Річна норма для працівника АЕС – 0,5 рентгена. Якщо набрав швидше – до кінця року до роботи не допустять. Місцеві старалися працювати якнайдовше, на рівні не лізли – для цього солдати є. Платили їм за дні, а не за набрані БЕРи. А ліквідаторам – що більше, то краще. Аби швидше додому.

1986 року військові частини кидали на дезактивацію свинарників, корівників – бо вважали, що на осінь треба буде сіяти. Люди працювали по 14 годин без води й належного захисту.

Щодня з частини нас везли на АЕС, видавали новий одяг – чоботи, рукавиці, респіратори, рентгенівський медичний фартух. На даху вручають дозиметр, записують його початковий показник. Там за 2 хвилини маємо зібрати все, що лежить, у мішки або контейнери.

За сигналом біжимо у приміщення, де чекає дозиметрист. Щось нотує у свій журнал. Наперед знаємо, що напишуть максимум дозволеного, хоч би скільки "схопив". При вході в побутовий корпус – знов дози­метричний контроль. Роздягають догола. Одяг і взуття, які вже стали небезпечними відходами, хтось інший завантажить і вивезе на "могильник". Через дах енергоблока щодня проходили сотні, а то і тисячі ліквідаторів.

Милися господарським милом. На будівництві отримував одні чоботи на два роки, а тут – щодня новенькі. Розумів: у Союзі задарма нічого не дають. Якщо на 2 хвилини забезпечували новим обмундируванням і знищували його – щось не так.

Величезна країна з жорсткою централізацією працювала на ліквідацію аварії. Тільки надбагата держава могла собі це дозволити. Думаю, саме Чорнобиль підірвав СРСР.

Зібране на даху краном завантажували в обшитий свинцевими плитами "КрАЗ". Він у супроводі машин ДАІ віз це на "могильник". Мікроскопічні часточки повплавлялися в руберойд на даху. Ми відривали його і стелили новий. Шалений радіоактивний фон йшов у нижні приміщення, а там мали працювати люди.

Щовечора лікар брав кров на аналіз. Наступного ранку вивішували результати. У кого лейкоцити перевищували норму, на станцію не їхав.

1986 року давали свинцеві пластини на груди і спину, клепали металеві труси. Ми вже працювали без цього. Бо в такому дуже незручно. Щоразу старалися зробити якнайбільше. Фартухи і дозиметри грали скоріше психологічну роль. Фартухи – для мілірентгенів, а не для десятків і сотень рентгенів. Ми намагалися не присідати, щоб не опромінювати чоловічі органи.

Щодня давали тижневу зарплату, годували смачно і ситно. На кухні працювали кухарі й офіціанти зі львівського ресторану "Москва". Кожного дня – "Боржомі", м'ясо, зелень, печінковий паштет. У крамничці продавали югославську тушонку, розчинну аерофлотівську каву в пакетиках – неймовірний тоді дефіцит.

Секретність була доведена до абсурду. Я, будівельник, уперше бачив там чимало матеріалів, механізмів. Коли починав цікавитись, казали: "Зачем вам это? Почему интересуетесь?" Перестав запитувати.

Усі сильно кашляли – респіратори не рятували. У частині в кінотеатрі якось показували "Весілля в Малинівці". Кашель у залі стояв такий, що не було чути ні музики, ні голосу з екрана.

У мене не набереться разом і півдня роботи на ЧАЕС. Лише раз упродовж 40 хвилин був на даху. Поміняну покрівлю якийсь генерал забракував і довелося стелити не руберойд, а щось секретне. Тоді мав можливість оглянутися довкола, подивитися на Прип'ять. Доти не бачив краєвидів. Не до того було. Стояла гробова тиша, пташки чомусь не літали.

Страшенно хотілося пити. Від іонізуючого опромінення молекули води розщеплювалися й організм зневоднювався. У зону їхали три машини солдатів і машина води.

Якось із миєчними машинами подався у Поліське. Зайду, думаю, в лікарню обстежитися. Переді мною з кабінету вийшла дівчина, на вигляд років 14. Лікар питає, де саме працюю. Ходить під стіною кабінету, щоб якнайдалі від мене триматися. Питаю, скільки у мене. "Сім мілірентгенів. У дівчинки, що перед тобою вийшла, – 40 на щитовидці", – відповів.

Автор: фото надане Ярославом Мухою
  Ярослав Муха – посередині в окулярах – два місяці був ліквідатором аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Фото зроблено на території військової частини у Новій Радчі, 1987 рік
Ярослав Муха – посередині в окулярах – два місяці був ліквідатором аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Фото зроблено на території військової частини у Новій Радчі, 1987 рік

Кожен фрагмент реактора – як ядерна бомба. Для бомби потрібно 70 кілограмів урану, а там були шматки й більші. Хмари розстрілювали, щоб дощ не йшов. Бо вода працює як сповільнювач. Могла би послужити ланкою, якої бракувало для початку неконтрольованої реакції поділу.

На станції були кімнати, куди навіть дирекція не мала права заходити. Лише спецслужби. Бо одночасно з електроенергією виготовляли й начинку для бомби, потужнішої за ядерну. Думаю, сьогодні ці бомби в Росії ще є.

Американці пропонували ліквідаторам платити тисячу доларів на місяць, якщо вестимуть щоденники. Що бачать, відчувають, їдять. Ясно, що на співпрацю з імперіалістами не йшли.

Реактор із вертольотів засипали бором і свинцем. Мисливці СРСР відчули це – неможливо було кулі до рушниць купити. Був і дефіцит цементу – весь відправляли в Чорнобиль.

Завдання було запустити станцію. Перший, другий і третій енергоблоки продовжували працювати й після аварії. Останній – третій – зупинили лише 2000 року. Завантажене наддороге паливо мало відпрацювати своє.

Платили 3,5 карбованця добових. А вдома, коли повернувся, видали за кожну відроблену зміну у п'ятикратному розмірі від моєї ставки на будівельному підприємстві. Платило підприємство. Це неправильно. Хлопці, які поряд зі мною були, але безробітні чи колгоспники, майже нічого не отримали.

Я отримав 3 тисячі карбованців. Пробув на станції два місяці. Маю 23 виходи: 11 на дах третього енергоблока і 12 – у приміщення третього й четвертого. Правду, на яких я військових зборах, сказав тільки батькові. Навіть від грамоти Верховної Ради відмовився, щоб рідні не дізналися. Дружина тоді годувала груддю дитину, складала випускні іспити в медінституті.

Назад обіцяли квитки на дорогу. Не чекав. Хотів скоріше додому, до дитини. Поїхав своїм ходом. Набрякали лімфовузли. За деякий час не міг сорочку носити – натирала під пахвами. Уваги на це не звертав. На отримані гроші купив цеглу і швидко будував хату. Не знав, скільки проживу. Треба було щось дитині лишити після себе.

На пенсію чорнобилець може виходити у 50 років. Але є законодавство пенсійне. За ним, для мінімальної пенсії потрібно 35 років стажу. Неможливо у 50 мати 35 років стажу. Мені нарахували спочатку 400 гривень. Пройшов усі суди, щоб показати іншим ліквідаторам, на яку пенсію вони мають право. Вона – у вісім разів більша від тої, яку спочатку мені дали.

Аналізував сотні судових справ, бо готував зміни до законодавства. 1,7 мільйона гривень відсуджує в держави чоловік, бо відбув 1987 року на гауптвахті у Чорнобилі 14 днів. Яка могла бути гауптвахта у зоні, хто його туди із-поза зони завіз? Або директора банку викликали на нараду в Чорнобиль. Тепер він – чорнобилець. Коли його звільняли з посади, отримав 12 мільйонів гривень за невикористану відпустку. У тому числі 1,2 мільйона – за невикористану чорнобильську. Тоді долар був по 5 гривень.

Потерпілих є два мільйони, ліквідаторів – близько 200 тисяч. День ліквідатора 14 грудня – це наше свято Перемоги. Ми це зробили, ми збудували саркофаг.

Зараз ви читаєте новину «Давали свинцеві пластини на груди і спину, клепали металеві труси». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 477
Голосування Як розвиватиметься ситуація щодо головного тренера київського "Динамо"?
  • 1) Суркіс звільнить Реброва за провальний сезон
  • 2) Суркіс умовлятиме Реброва залишитися, але тренер сам покине клуб
  • 3) Ребров отримає новий контракт
Переглянути