Коли побралися, чоловік поміняв прізвище. Я стала Семенюк-Самсоненко, а він – Самсоненко-Семенюк.
Я не могла поміняти, бо мене в політиці знають, а його – в бізнесових колах.
Стежу за фігурою. Раніше 2 кілометри бігала, а тепер щоранку – 5. Коли не виходить на вулиці – кручу педалі на велотренажері вдома. Згадала своє сільське життя, коли доньок возила в дитсадок на велосипеді, на роботу так само добиралася.
Після одруження оновила гардероб. Відчула себе жінкою, коли чоловік став мені підказувати, що вдягати. Накупляли разом нових суконь і костюмів, він сам вибирав. Старі – подружкам і знайомим пороздаровувала.
У політику прийшла 1994-го. А за рік помер мій перший чоловік Толя. Після цього не фарбувалася, не наряджалася, навіть у дзеркало дивилася зрідка. Сказала: "Доки дітей не підійму, мені не треба ніяких чоловіків". Я була не жінка, а кобила. Не мало значення, що вдягати.
Що дочки й помічниця підберуть, те й носила.
На 45-річчя донька із зятем подарували фарбу для волосся. Удвох пофарбували мене. Коли прийшла наступного дня до залу засідань Верховної Ради, ніхто не впізнав.
Треба, щоб удома завжди було що поїсти. Є народна мудрість: спершу нагодуй чоловіка після роботи, а тоді розмовляй із ним. У моїй сім'ї треба, щоб завжди був узвар із медом. Чоловік обожнює сало. Я його роблю з приправами, з перчиком. А найбільше любить холодець – із часничком і, головне, домашній. Я за всі роки життя в Києві ні разу на тутешніх базарах не купувала м'яса. Від батьків вожу. Тато тримає поросят, на свята коле.
У салоні краси була кілька разів за все життя. Ходила до дочки Олександра Олександровича (Мороза. – "Країна"). Зачіску там робила. Що стосується косметики – беру народні рецепти. Готую маски для обличчя на батькових прополісі й меду. Були в мене після пологів плями на обличчі. Взяла трирічний прополіс, настояла його на самогонці дев'ять днів у прохолодному місці і протирала. Після п'яти разів усі плями посходили.
Ще маю хороший рецепт маски. Один жовток, чайна ложка меду, розтерла, намастила, 5–7 хвилин тримаю і змиваю підкисленою лимоном водою. Після такої процедури шкіра зволожується і розгладжуються зморшки. Постійно огірком протираюся. Готую салат – і шкірками протруся. Тільки треба брати городні овочі, а не тепличні. Маски роблю, коли сама вдома лишаюся, щоб чоловік не бачив. Але якось прийшов раніше. Побачив і каже: "Молодець, що робиш".
Жінка повинна добре готувати. Моя мама варить дуже смачний борщ. Зараз вона старенька, їй важко. Але батько просить її: "Давай картоплю почищу і все тобі приготую – тільки звари". Молодята до мами приходять просити, щоб хліб на весілля пекла. Бо кому не пекла – ще ніхто не розлучався. Перед тим, як сіяти муку на хліб, помолиться, помиє руки свяченою водою. На ранок вимішує й ставить у піч. Тоді мама замикається на клямку: ніхто не може ні зайти, ні вийти, доки хліб не почне пахнути по подвір'ї. Я теж навчилася так, і дочок своїх учу.
Сімейний бюджет у нас спільний. Коли мене звільнили з роботи, Віталік допомагав і не лічив, скільки давав грошей. Ми ніколи не рахуємо – на скільки сотень гривень я привезла продуктів від батьків, скільки він витратив на покупки для дому. Усе разом. Гроші складаємо вдома в тумбочку. Кожен знає, де вони лежать, і може взяти, скільки треба.
Перед весіллям склали шлюбний контракт. Домовилися, що все, чого він досягнув із першою дружиною, належить йому і його дітям. А все, що наживемо спільно, – то наше, і розпоряджаємося ним разом. Не хотіла, аби його діти на мене косо дивилися.
Коли прийшла до нього жити, в квартирі було багато штучних квітів. Кажу: я так не можу. Насадила гортензій, вазонів різних. Ранок починаю з поливання. Це в мене з дитинства – у батьків 15 видів троянд. Зараз у нас у квартирі немає жодної штучної квітки.
Остання велика покупка – міні-трактор для моїх батьків за 12 тисяч гривень. Це Віталій вирішив купити, щоб картоплю вручну не садити. Пояснив: "Я – не той зять, який лопатою копатиме". Не любить, коли їжджу в село, каже, зараз знову почнеш картоплю відрами тягати. Свариться, тоді я його слухаю, бо в сім'ї має бути мир. Але приїду до батьків – мамі 82, а батьку 83 роки – стане мені їх шкода, і знову відра ношу, сапаю.
Що більше онуків, то більше хочеться здаватися молодою. Мої онуки Аннушка, Сашуня й Вадік не кажуть "бабуся" , кажуть – Петровна. В садку Сашу запитали, чого так називає. А він каже, що має дві бабусі, й обидві – Валі. Тільки одна Петровна, а друга – Дмитрівна. Ще Сашуня говорить: "Бабусю, нікому не кажи, що ти у нас стара, ти просто трішечки у віці".
Ще коли тільки зійшлися, домовилися: змушувати своїх дітей називати його татом, а мене мамою не будемо. Як захочуть, так хай і кличуть. Вони з півроку придивлялися, а тоді й з мого, і з його боку стали нас батьками звати.
Мама вчила ніколи сміття з хати не виносити, усі проблеми вирішувати за зачиненими дверима. Коли мого брата запросили на посаду голови господарства в селі, я його дружині Світочці казала не слухати про нього пліток. Говорю: "Як тільки брат почне потроху підіймати господарство, одразу знайдуться доброзичливці, які розкажуть про коханок, де і з ким гуляє. Але ти повинна пам'ятати, що в сім'ї все має вирішуватися сам на сам". І правда, вона розказує, що дзвонить увечері її подруга й каже: "А знаєш, де твій чоловік? Він зараз із тією-то поїхав". Свєта послухала її, поклала трубку. А чоловік перед нею за столом сидить.
Чоловік у нашій сім'ї – голова. Коли малою була, перший ложку куті на Різдво бере батько, бо він – старший.
Чоловік називає мене Валюнчик, я його – Віталік.
2 
1
Коментарі
1