Про що говорили Провідної неділі на кладовищі в селі Лука-Мелешківська на Вінниччині
50-річна пара прямує до надгробків своїх рідних. Бачать могилу знайомого:
– Бач, звела таки Сєрьогу в могилу та зараза.
– Да, жалко мужика. Ще міг би жити. А вона ж його з предінсультним состоянієм погнала по товар: "Нічо, таблєтку випий і їдь".
– Ти бачив, як зараз ходе? Вся розодєта, на кожному пальці по кольцу.
– І три машини має, сволоч така.
Молода мати курить. Поряд стоять 3річна дівчинка і батько жінки. Звертається до неї:
– Хоч би дитини повстидалась. Затягується, як паровоз. Зараз будуть іти наші Кравчуки, не дай Бог побачать!
– Пап, відстань зі своїми Кравчуками. Витягнув мене сюди, і ще хочеш, щоб я прімєрною була.
– Витягнув?! То ти до рідної мами не збиралася йти?
– Я до мами можу в інший день піти, без цієї показухи й толкотні.
70-річна жінка сідає на лавочку біля надгробка під двома туями. Біля неї присідає дочка.
– Ой, нарешті холодок. Чого ж це так далеко ми папу поховали. Доки дійдеш до могили, то й сама можеш коньки відкинути. Ти ж, Маша, дивися, приїжджай до нас хоч раз в рік, не забувай.
– Мама, хвате знов ці розговори про смерть заводити.
– А чо хвате – всі там будем. Он давлєніє як скаче, недовго мені лишилось.
– Мама, прекрати.
– Маша, ти ж знаєш, яка я хвора, цілий букет. Хіба з такими довго живуть?
– Ти те саме казала за 20 років до папиної смерті. Тіки чого наш папа всьо врємя був здоровий і помер?
5-річний хлопчик смикає за спідницю матір:
– Мама, мені жарко, пішли вже додому.
– Артьом, не ний. Ми ще дядю Пашу не дождались. Зараз він прийде, трохи тут посидимо й підем додому.
– А дядя Паша знов п'яний прийде?
– Нє, ти шо. Поминати тут треба, а не вдома.
У вікно автобуса, що їде з кладовища до Вінниці, 45річний чоловік бачить кількох молодих циганок, які несуть великі картаті сумки:
– О, циганський десант спустився! Ідуть на другу зміну. А казали, що їх міліція не пускає.
– Вони лісом пробираються. Через міліцейський кордон не йдуть. Але зараз мало люди лишають на гробах. Або роздають, або з собою забирають. Зря вони оті сумки тащать, не поживляться.
Коментарі