"Чого наш папа всьо врємя був здоровий і помер?"

Про що говорили Провідної неділі на кладовищі в селі Лука-Мелешківська на Вінниччині

50-­річна пара прямує до надгробків своїх рідних. Бачать могилу знайомого:

– Бач, звела таки Сєрьогу в могилу та зараза.

– Да, жалко мужика. Ще міг би жити. А вона ж його з предінсульт­ним состоянієм погнала по товар: "Нічо, таблєтку випий і їдь".

– Ти бачив, як зараз ходе? Вся розо­дєта, на кожному пальці по кольцу.

– І три машини має, сволоч така.

Молода мати курить. Поряд стоять 3­річна дівчинка і батько жінки. Звертається до неї:

– Хоч би дитини повстидалась. Затягується, як паровоз. Зараз будуть іти наші Кравчуки, не дай Бог побачать!

– Пап, відстань зі своїми Кравчуками. Витягнув мене сюди, і ще хочеш, щоб я прімєрною була.

– Витягнув?! То ти до рідної мами не збиралася йти?

– Я до мами можу в інший день піти, без цієї показухи й толкотні.

70-­річна жінка сідає на лавочку біля надгробка під двома туями. Біля неї присідає дочка.

– Ой, нарешті холодок. Чого ж це так далеко ми папу поховали. Доки дійдеш до могили, то й сама можеш коньки відкинути. Ти ж, Маша, дивися, приїжджай до нас хоч раз в рік, не забувай.

– Мама, хвате знов ці розговори про смерть заводити.

– А чо хвате – всі там будем. Он давлєніє як скаче, недовго мені лишилось.

– Мама, прекрати.

– Маша, ти ж знаєш, яка я хвора, цілий букет. Хіба з такими довго живуть?

– Ти те саме казала за 20 років до папиної смерті. Тіки чого наш папа всьо врємя був здоровий і помер?

5-­річний хлопчик смикає за спідницю матір:

– Мама, мені жарко, пішли вже додому.

– Артьом, не ний. Ми ще дядю Пашу не дождались. Зараз він прийде, трохи тут посидимо й підем додому.

– А дядя Паша знов п'яний прийде?

– Нє, ти шо. Поминати тут треба, а не вдома.

У вікно автобуса, що їде з кладовища до Вінниці, 45­річний чоловік бачить кількох молодих циганок, які несуть великі картаті сумки:

– О, циганський десант спустився! Ідуть на другу зміну. А казали, що їх міліція не пускає.

– Вони лісом пробираються. Через міліцейський кордон не йдуть. Але зараз мало люди лишають на гробах. Або роздають, або з собою забирають. Зря вони оті сумки тащать, не поживляться.

×